💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Амадока - Софія Юріївна Андрухович

Амадока - Софія Юріївна Андрухович

Читаємо онлайн Амадока - Софія Юріївна Андрухович
цікавився у Професора. — Що ти знаєш таке, чого так ніколи й не розповів мені? У чому ти мені не зізнався? Про що вже пізно говорити? Що неможливо виправити? Чому ми такі, якими є, і чому так живемо?

І вкотре повторював:

Хто я такий, батьку? Ти знаєш, хто я?

amoromality

Київ, вул. Фролівська

відео: вулиця, відображена у викривленому дорожньому дзеркалі, що блікує, хвилювання і рух юрби жінок, одягнутих у чорне, які зливаються зі стовбурами дерев і зі стовбурів являються, наближення світлої чоловічої постаті, яке в іншому сеґменті дзеркала здається віддаленням

Вподобань 3467

Переглянути всі коментарі (215)

amoromality Оптична ілюзія

Перед тим як вихором вилетіти з Професорового помешкання, Богдан запустив руку до свого наплічника і вийняв звідти плід волоського горіха. З поздовжньої щілини між півкулями стирчали довгі цупкі ворсинки. Богдан взяв Професорову долоню і вклав у неї горіх.

Думаю, ось що потрібно, — довірливим голосом мовив Богдан. — Я зовсім не знав її, але мені здається, це підійде найбільше. Горіх — хороше дерево. Він довго живе, і всі його частини використовуються: і кора, і листя, і шкаралупа, і зелена шкірка, і перетинки між насінинами. А з деревини роблять музичні інструменти. Клавіші напівтонів для рояля. Елементи скрипки, альта, віолончелі, контрабасу, гітари. Можна зробити лютню або барбат. Мені здається, це добра ідея.

Він мовчки дивився, як Професор отупіло розглядає круглий твердий м’ячик у вигині своєї долоні. А тоді різко розвернувся навколо власної осі і вихором вилетів із помешкання. Знісся сходами додолу, здіймаючи невимовний шум, перестрибуючи через дві-три височенні сходинки царського дому. Він розбудив і розтривожив старого консьєржа, якому щойно хвилин п’ятнадцять тому нарешті вдалось закуняти (минулої ночі він не склепив повік: його мучили кольки у нирках).

Богдан вийшов на вулицю Фролівську і озирнувся, вирішуючи, в якому напрямку йому краще йти. Він був спокійний. Він почувався добре і ясно.

Скинув із плеча наплічник, поклав зім’ятий папірець до бічної кишені, перед тим іще раз зиркнувши на нього. Він підібрав цей клаптик біля письмового столу Професора.

Це був фрагмент кольорової схеми Києва 1976 року випуску — дбайливо вирізана ножицями центральна частина міста. На вулиці Енґельса стояла позначка, накреслена олівцем. Три літери на полях повідомляли: «Зоя». Навпроти імени вигинався великий, утричі більший за літери, жирний і агресивний знак запитання.

Богдан знову випростався, рішуче рушив праворуч, проминув Фролівський монастир — і раптом зупинився як укопаний.

Йому здалося, що високий світловолосий чоловік, який щойно пройшов повз, був він сам — але ще цілий і неушкоджений, неправдоподібно привабливий: з рівним носом, високим чолом, напруженими жовнами, міцним підборіддям. Точнісінько такий, яким він себе не пам’ятав і навіть не міг уявити. Такий, як на їхній із Романою фотокартці — тій, що він люто ненавидів і кілька разів намагався знищити.

Долаючи запаморочення, він зробив кілька кроків слідом, але група послушниць з їхніми незмінними супутницями-вірянками, немов повінь, ґвалтовно заповнили простір між ними і продовжували прибувати, висипаючи з церкви Ікони Казанської Божої Матері, сунучи на Богдана асфальтованими доріжками. Вони були надмірно збуджені, а найбільш активні з них, групкою оточивши невисокого священника з вузькою довгою бородою, жестикулювали і сперечалися, ніяк не здатні вирішити, скільки курячих стегенець батюшка радить їм закупити і на чий рахунок перераховувати наступні пожертви. У цьому темному натовпі, що шелестів і непокоївся, Богдан остаточно загубив чоловіка, який кілька хвилин тому привернув його неспокійну увагу.

Тож він цілком раціонально вирішив, що йому здалося. Він надто перехвилювався там, нагорі, і тепер його буремна, втомлена психіка викидає йому колінця. Але це, зрештою, вже навіть зробилося звичним.

Швидким кроком Богдан рушив у напрямку Контрактової.

amoromality

Київ, Поділ

фото: колодязь під’їзду, геометрія поруччя і сходинок

Вподобань 602

Переглянути всі коментарі (14)

amoromality Страх утрати

Хіба могли існувати бодай найменші сумніви, що Романа негайно помчить слідом за Богданом. Хіба могли існувати сумніви, що якихось триста сорока семи секунд, які їх розділяли, вистачить для того, щоби Романа вже не змогла наздогнати свого чоловіка.

Вона зірвалася на рівні ноги, не зважаючи на дошкульний тупий біль у потилиці, на порізи, якими були вкриті її долоні (вона впала просто на гострі друзки вази), і кинулась до виходу, на бігу прохаючи Професора її пробачити.

Цього разу я не встигну допомогти з прибиранням, — гукнула вона вже з під’їзду. — Вибачте, Професоре! Вибачте!

Професор рушив за нею — безнадійно повільний, він уже цілковито змирився з тим, що люди і непоясненні, невиправні події табунами проносилися повз нього, не даючи жодного шансу вчасно збагнути їхню суть. Про те, щоб якось зреагувати, не могло бути й мови. Він потребував більше часу. Невеликі порції часу і спокою — ось що було необхідно старому самотньому Професорові, щоб засвоїти дійсність.

Він обережно взявся обома руками за поруччя і зиркнув додолу. Романи він більше не бачив. Десь на дні колодязя відлунювали її кроки.

Хто це був? — боязко крикнув Професор у бездонне провалля. — Ким є ваш друг? Що йому треба?

Закономірно, що Професор не отримав жодної відповіді.

amoromality

Київ, Житній ринок

фото: сива жінка у барвистому тюрбані в мить гніву

Вподобань 2999

Переглянути всі коментарі (3001)

amoromality Із варяг у греки

Націлена лише на одного-єдиного чоловіка — з головою неправильної форми, розкошланим волоссям і наплічником — вибігши із під’їзду, Романа не звернула увагу на когось, хто цієї миті проходив повз.

Із розбігу вона ввігналась у щільний, мов стільники, натовп воцерковленого жіноцтва. Напоролася на їхні сповнені осуду погляди, на гострі лікті, на бубоніння їхніх сухих суворих уст.

Цей натовп був немов рухома стіна, в якій Романа застрягла, — що більше вона смикалась, що дужче намагалася вирватись за межі внутрішніх потоків і вислизнути назовні, то безнадійніше загрузала і втрачала орієнтацію.

Куди подівся Богдан, в якому напрямку він подався — не було жодного шансу довідатись.

Юрба виплюнула Роману аж у смердючий глухий провулок позаду споруди Житнього ринку. На залізному панно, під капризно вигнутою хвилею даху, було зображено торговельний шлях «із варяг у греки». Сірий, поплямлений корозією метал кораблів і верблюдів, назви стародавніх міст і тих, що з’явились уздовж маршруту століття по тому, схематична, виблякла історія здійснення людських бажань, володіння недосяжним, розвитку економіки, обміну культур.

Утікаючи від черниць, Романа втрапила в сам епіцентр напружених зборів навколоринкових безхатьків. Тут, посеред переповнених відходами й надлишками торгівлі сміттєвих контейнерів, у повітрі, вже сотнями років, із часів Київської Русі,

Відгуки про книгу Амадока - Софія Юріївна Андрухович (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: