Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой
310
кінець кінцем,
311
«Ти знаєш, у мене безліч справ; але було б безжально покинути тебе так; і ти знаєш, — те, що я тобі кажу, є єдино можливе».
312
— Але ж, любий мій,
313
друже,
314
чудовим.
315
«У мене буде чарівна Елен, якою ніколи не втомишся милуватись».
316
— Стривайте, на цей вечір я розраховую на вас
317
— Моя люба Елен, треба, щоб ви були добрі до моєї бідної тітки, яка обожує вас. Побудьте з нею хвилин із десять.
318
І як тримається!
319
— Сподіваюсь, ви не скажете іншим разом, що в мене нудьгують.
320
— Добре, я вас залишу у вашому куточку. Я бачу, вам там добре,
321
— Кажуть, ви опоряджаєте свій петербурзький будинок.
322
— Це добре, але не переїжджайте від князя Василя. Добре мати такого друга. Я дещо про це знаю. Правда ж?
323
— Все це чудово, але всьому повинен бути край,
324
треба, треба покласти край.
325
він — така хороша людина, наш добрий Вязмітінов…
326
— Звичайно, це дуже блискуча партія, але щастя, моя люба…
— Шлюби вершаться на небесах,
327
— Аліно, подивись, що вони роблять.
328
— Я вас люблю!
329
— До нас їдуть гості, князю,
330
— Його сіятельство князь Курагін з сином, як я чула?
331
татку.
332
дякую, татку.
333
— Вони приїхали, Марі,
334
— Ну, а ви залишаєтесь у чому були? Зараз прийдуть сказати, що вони вийшли. Треба буде йти вниз, а ви хоча б трошечки причепурились!
335
люба моя,
336
— Ні, Марі, зовсім це не до лиця вам. Я вас більше люблю у вашому сіренькому щоденному платтячку; будь ласка, зробіть це для мене.
337
— Ну, княжно, ще маленьке зусилля.
338
— Ні, облиште мене,
339
— Принаймні, змініть зачіску. Я вам казала, що в Марі одно з тих облич, яким цей вид зачіски зовсім не до лиця. Змініть, будь ласка.
340
— Облиште мене, мені однаково,
341
— Ви зміните, правда ж?
342
Ось Марі!
343
цю милу Аннет!
344
виганяла його з дому?
345
— Ах! це перлина жінок, княжно!
346
компаньйонка.
347
Дуже, дуже не погана.
348
татку,
349
Бідолашна! 3-біса погана,
350
моя бідолашна мати,
351
Яка делікатність,
352
— Ні, ні, ні! Коли батько ваш напише мені, що ви поводитесь добре, тоді я дам вам поцілувати руку. Не раніш.
353
— Ні, княжно, я назавжди втратила вашу прихильність,
354
— Чому ж? Я вас люблю більше, ніж будь-коли, і намагатимусь зробити для вашого щастя все, що від мене залежить
355
— Але ж ви ставитесь до мене з презирством, ви, така чиста, повинні ставитися з презирством до мене; ви ніколи не зрозумієте цього спалаху пристрасті. Ах, моя бідолашна мати…
356
— Я все розумію,
357
— Ах, люба, люба,
358
Доля мого сина в ваших руках. Вирішуйте, моя люба, моя дорога моя ніжна Марі, яку я завжди любив, як дочку.
359
— Моя люба, я вам скажу, що цієї хвилини я ніколи не забуду, але, моя добресенька, дайте нам хоч малу надію зворушити це серце, таке добре й великодушне. Скажіть: можливо… Майбутнє таке велике. Скажіть, можливо.
360
— Мій добрий друже?
361
— Ах, крутійка,
362
— Готово!
363
діти, йдіть лягати спати!
364
— Чудово,
365
коника ось мого пожалійте
366
— А пожалійте коника,
367
— Павлоградські гусари?
368
— Резерв, ваша величність!
369
Пан генерал Вімпфен, граф Ланжерон, князь Ліхтенштейн, князь Гогенлое і ще Прш… прш…, як усі польські імена.
370
— Замовкніть, злий язик,
371
— Ет, дорогий генерале! Я заклопотаний рисом та котлетами, а ви клопочіться воєнними справами.
372
Тому, що ворог спирається лівим крилом своїм на вкриті лісом гори, а правим крилом тягнеться вздовж Кобєльніца та Сокольніца позад ставків, що там є, а ми, навпаки, переважаємо своїм лівим крилом його праве, то вигідно нам атакувати це останнє вороже крило, особливо якщо ми захопимо села Сокольніц та Кобельніц, будучи поставленими в можливість нападати на фланг ворога й переслідувати
