Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

втім, як ви мені кажете, що в ній між багатьма хорошими речами є такі, яких не може збагнути кволий розум людський, то мені здається зайвим читати незрозуміле, що саме тому не могло б дати ніякої користі. Я ніколи не могла зрозуміти пристрасті, яку мають деякі особи, заплутувати собі думки, прилюбляючись до містичних книг, що викликають лише сумніви в їхніх головах, збуджують їхню уяву і надають їм схильності до перебільшень, цілком протилежної простоті християнській. Читаймо краще апостолів та євангеліє. Не намагаймося збагнути те, що є в цих книжках таємничого, бо як можемо ми, жалюгідні грішники, пізнати страшні і священні таємниці провидіння доти, поки носимо на собі тілесну оболонку, що ставить між нами і вічним непрозірну завісу? Обмежимося краще вивченням великих правил, які наш божественний спаситель залишив нам для нашого керівництва тут, на землі; намагаймося додержувати їх і постараймося переконатися в тому, що чим менше ми даватимемо розгулу своєму розумові, тим ми будемо приємніші богові, який відкидає всяке знання, що виходить не від нього, і що чим менше ми заглиблюємось у те, що йому бажано було сховати від нас, тим швидше дасть він нам це відкриття своїм божественним розумом.

Батько нічого не казав мені про жениха, він сказав лише, що одержав листа і чекає одвідин князя Василя; відносно плану подружнього життя щодо мене, я вам скажу, любий, безцінний друже, що шлюб, на мою думку, є божественне встановлення, якому треба підкорятися. Хоч би як важко було для мене, але якщо всемогутньому бажано буде накласти на мене обов'язки дружини і матері, я намагатимуся виконувати їх так вірно, як можу, не дбаючи про вивчення своїх почуттів у відношенні того, кого він дасть мені за чоловіка.

Я одержала листа від брата, який мене повідомляє про свій приїзд з дружиною у Лисі Гори. Радість ця буде нетривала, бо він покидає нас для того, щоб узяти участь у цій війні, в яку нас втягнуто бог знає як і нащо. Не тільки у вас, у центрі справ і вищого світу, а й тут, серед цих польових робіт і цієї тиші, яку городяни звичайно уявляють собі в селі, відгомін війни чутно і він дуже дається взнаки. Батько мій тільки й говорить, що про походи й переходи, в чому я нічого не розумію, і позавчора, роблячи свою звичну прогулянку по сільській вулиці, я бачила дуже тяжку сцену. Це була партія рекрутів, яких набрали в нас і посилають в армію. Треба було бачити, в якому стані були матері, дружини й діти тих, кого виряджали, і чути ридання одних і других! Можна подумати, що людство забуло закони свого божественного спасителя, який учив нас любити і прощати кривду, і що воно вбачає головну гідність свою в умінні вбивати один одного.

Прощавайте, любий і добрий друже. Хай береже вас наш божественний спаситель і його пресвята матір під своїм святим і могучим захистом.

Марі».

215

— А, ви посилаєте листа, я вже послала свого. Я писала моїй бідній матері.

216

— Княжно, я повинна вас наперед повідомити — князь вилаяв Михайла Івановича. Він у дуже поганому настрої; такий похмурий. Застерігаю вас, знаєте…

217

— Ах, милий друже мій! Я просила вас ніколи не говорити мені про те, в якому настрої таточко. Я не дозволю собі судити його і не бажала б, щоб це робили й інші.

218

— Та це палац! Ну, швидше, швидше!..

219

— Це Марі вправляється? Ходімо тихенько, щоб вона не бачила нас.

220

— Ах, яка радість для княжни! Нарешті! Треба її попередити.

221

— Ні, ні, будь ласка… Ви мамзель Бур'єн; я вже знайома з вами через ту дружбу, яку має до вас моя зовиця. Вона не чекає нас!

222

— Ах, люба!.. Ах, Марі!.. — А я бачила вві сні…— То ви нас не чекали?.. Ах, Марі, ви так схудли. — А ви так поповніли…

223

— Я відразу впізнала княгиню,

224

— А я й гадки не мала!.. Ах, Андрію, я й не бачила тебе.

225

плаксійка,

226

справжній,

227

— Він покидає мене тут, і бог знає нащо, тимчасом як він міг би одержати підвищення…

228

«Мальбрук зібрався в похід. Чи вернеться ж додому».

229

піддаватися цій дріб'язковості!

230

— Бідолашна княгиня Апраксіна втратила чоловіка. Очі виплакала, сердешна.

231

— Мамзель Бур'єн, ось іще поклонник вашого холопського імператора!

232

— Ви знаєте, князю, що я не бонапартистка.

233

— «Чи вернеться ж додому»…

234

— Яка розумна людина ваш татусь. Може, саме тому я й боюся його.

235

Андрію! Яке золото твоя дружина,

236

Хто все зрозуміє, той усе простить.

237

не весела,

238

Татко

239

на вулиці,

240

обожування,

241

— Ах, мій друже,

242

— Дякую тобі, мій друже.

243

— Андрію, якби ти мав віру, то звернувся б до бога з молитвою, щоб він дав тобі любов, якої ти не почуваєш, і молитву твою бог почув би.

244

— Ах, я думала, ви в себе,

245

— Ні, уявіть собі, стара графиня Зубова, з фальшивими кучерями, з фальшивими зубами, неначе знущаючись з років…

246

— Андрію, що, вже?

247

— Прощавай, Машо,

248

«Ми маємо цілком зосереджені сили, близько 70 000 чоловік, так що ми можемо атакувати й розбити ворога в разі переправи його через Лех. Тому що ми вже володіємо Ульмом, ми можемо вдержувати за собою вигоду