Маша, або Постфашизм - Ярослав Йосипович Мельник
Хай там як, а з нею було покінчено. Людина знову знайшла себе: в дозвіллі, в достатку і в єднанні з природою. І вперше — здобула спокійну совість (бо вперше оперлася у своєму щасті не на працю людини). Щоправда, виросла ця нова, сьогоднішня, людина на ґрунті, здобреному перемеленими кістками, кров’ю та гноєм. І фашисти були тими брудними (і жахливими) виробниками та розкидачами гною, без яких не з’явився би благодатний ґрунт. Згадуючи їхні злодіяння, ми переживаємо невимовний жах. Вигляд гною завжди викликає огиду. І все ж ми — такі чистенькі перед совістю (не ми ж зменшували кількість людей і виводили сторів), — виросли на брудному і смердючому ґрунті, створеному ними. Від цього нікуди не втечеш. Ми, ми всі — діти цих справжніх нелюдів. Діти і правнуки фашистів. Хоча не тільки їх.
І ось Б. Соловйов разом зі своєю партією пропонує нам переглянути наші витоки, наше життя, основи нашого існування. Він хоче «пробудити в нас совість», тобто вибити нас з упевненості, що ми чисті перед совістю. Для цього він хоче змінити нашу свідомість, збудувавши нову свідомість на ґрунті тих випадкових почуттів, які виникають іноді у нас на мить, коли ми вбиваємо тварину. Пан Б. Соловйов хоче зупинити мить і розглянути її в мікроскоп. Він хоче перетворити мить — мить мимовільної огиди та здригання — на вічність, на цілий світ. Він хоче, щоб ця мить (одна мить!) визначала весь наш світ. Щоб добити нас остаточно, він проводить аналогію з фашистами, які теж «ігнорували мить», «придушували дурну душу», вбиваючи вже не тварин, а людей. Він хоче переконати нас у відсутності принципової різниці між одним придушенням та іншим придушенням. Одне придушення переходить в інше і навпаки: з м’ясників виросли фашисти, з фашистів виросли м’ясники.
Однак запитаємо пана Б. Соловйова: де він бачив ідеал на Землі? Чому він, бентежачи наші думки та почуття, не договорює до кінця? Про те, що ідеал означає смерть і кінець існування людини? Що людину задумано як істоту, яка експлуатує та поїдає інших істот? Що вона може бути «благородною» лише в тому сенсі, що може відмовитися від експлуатації іншої людини, замінивши її експлуатацією тварини або машини? Але машинізація життя — це, як ми бачили, глухий кут і той самий кінець людини. Тоді залишається тварина. Але і цей ґрунт хоче вибити людині з-під ніг пан Б. Соловйов! Чи розуміє шановний консервативний гуманіст, що в такому разі сама людина повинна перетворитися... в тварину. В тварину, яка день і ніч фізично працює, порпається в землі, в страху перед голодом і холодом? Чи розуміє пан Б. Соловйов, який закликає пожаліти сторів, що в такому разі (за відсутності машин і рабів) скасовується культура? Бо для розвитку людини, для піднесення її думок і почуттів, потрібні дозвілля та матеріальні умови. Чи розуміє пан Б. Соловйов, що людина без культури, без вищого, власне людського, — вже не людина (тоді за кого ж він бореться?)? Чи шановний філософ вважає, що ті люди, які відвідували в далекому минулому храми і концертні зали, які писали музику для тих храмів, могли б це робити, якби хтось інший не забезпечував їм у цей час мінімуму (не говоримо вже про максимум) їхнього існування? Людина закінчиться, якщо на неї ніхто не буде працювати. У минулі часи жоден юнак не здобув освіти, якщо не було кому на нього працювати: якщо то були не раби, то родичі. У такому випадку, щоби жити, він повинен був сам копатися в землі, вдаючись до допомоги хіба що коня. Може, завдяки цьому коню він ще мав трохи вільного часу, щоби подивитися на захід сонця і сходити хоча б до церкви. Але гуманний пан Б. Соловйов хоче відібрати у нього і цього коня! Нехай, отже, він сам стане конем цей великий композитор чи художник, який не відбувся? Бо, якщо не можна мучити й експлуатувати «тварину», хто ж тоді буде тягти плуга?
Тепер щодо вегетаріанства. Медики вже давно довели, що вегетаріанство — це міф. Тобто вегетаріанство без шкоди для людини. Виходячи з того ж ідеалу, хотілося би бачити людину «благородною». Яка нікого «не експлуатує», нікого «не поїдає». Але очевидно, що впродовж тисячоліть людина їла інших живих істот не через свою «аморальність», а тому, що така будова її організму. Відомо, що організм людини вимагає м’ясної — тваринної — їжі, й нерозумно було би заперечувати цей само собою зрозумілий факт. І тигра можна довести до того, що він буде їсти хліб і воду (щоб не померти з голоду). Але не можна ж на цій підставі стверджувати, що для тигра м’ясна їжа зовсім не обов’язкова і що він може стати вегетаріанською твариною.
Я розумію, про що готовий запитати мене пан Б. Соловйов: «Отже, нехай людина буде тигром? Звіром?»
Ось ми й підійшли до найголовнішого. В історії людства були мільйони мислителів. Але всі вони, незважаючи на несхожість один на одного, належали до одного з двох таборів. Або це був табір «ідеалістів», або табір «реалістів». Ті, які виходили з ідеалу, не зважали на дійсність, ігноруючи тілесність людини. Ті, які виходили з реальності, визнавали тілесність людини як незаперечний факт, з яким не можна не рахуватися.
До першого табору належать як Христос, як борці за «неексплуатацію людини людиною», так і вегетаріанці, борці за «непоїдання живих істот». Сюди ж належать, до речі, й більш радикальні гуманісти — борці за «непоїдання рослин», про яких ми знаємо менше, бо це була секта (вона існувала недовго, в ХХV столітті), що стверджувала, нібито рослини теж мають почуття, «душу» (хай і примітивну). Неважко здогадатися, чому ідеї секти не набули широкого розповсюдження. Через цілковитий ідеалізм. Якщо зважити на те, що члени секти були, звичайно ж, іще й вегетаріанцями, то чи можемо ми дивуватися, що всі вони повмирали незабаром голодною смертю? «Щоби залишитися людьми»!
Тож ось він, наочний приклад ідеального шляху. Ідеал, доведений до кінця, є несумісним із життям. Якщо розвинути в собі всі «людські», «вищі», почуття (члени згаданої секти жорстоко страждали, поїдаючи «життя рослин»), то не можна жити. Чи не тому Христос не довів до кінця людського
