Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

— Швейцарія — не те місце, де слід збувати наші фальшиві банкноти.

Вайс засмучено відповів:

— Наказ є наказ.

Штейнгліц мрійливо додав:

— В Італії наші люди обмінюють англійські фунти німецького виробу і скуповують цінності. Оце справді бізнес!

— Як справи? — спитав Вайс.

— Як бачиш, — сказав Штейнгліц. — Сиджу коло вікна, розглядаю перехожих.

— Які відвідують американську місію, — усміхнувся Вайс. Нахилився: — Я гадаю, вашій службі не завадило б зайняти такий самий пост біля посольства Великобританії.

— Американці — знахабніла сволота! — злісно пробурчав Штейнгліц. — Хочуть усунути Канаріса і надрукували в своїх газетах, ніби він бере участь у змові проти фюрера. Це провокаційна робота їхньої розвідки. Але зате англійці, щоб помститися їм, надрукували цілу серію статей про нашого адмірала: закликають стратити його після війни, як лиходія.

— Дружні послуги за минуле й теперішнє, — сказав Вайс таким незаперечним тоном, що Штейнгліц змушений був промовчати.

Боязко озирнувшись навколо, він дозволив собі сказати:

— Однак ти став занадто самовпевнений.

— Перейняв від свого безпосереднього начальства.

— Авжеж, — замислено промовив Штейнгліц. — Нашому сухопутному адміралові тепер сутужно. Та він ще покаже себе… — Прошепотів ледве чутно: — Ленгебен прохопився йому, що союзники не вірять у фюрера і шукають маленьку групу інтелігентних, тверезих і вартих довір'я осіб, таких як рейхсфюрер СС Гіммлер. — Додав: — Хоч, по суті, з усіх отих за океаном Даллес ставиться до нас найприязніше. Кажуть, ніби він заявив, що визнає претензії німецької промисловості на провідну роль в Європі.

— Це правда, — погодився Вайс. — Він не хоче, щоб після війни Англія стала наймогутнішою державою в Європі.

— Значить, не так уже все погано, — озвався Штейнгліц. І раптом нахмурився, обличчя його зробилося суворе: — То це ти тепер ведеш політичну розвідку?

— Щоб була повна ясність, — строго сказав Вайс, переходячи на «ви», — я знав, що зустріну вас тут. Інформований про наше завдання. — Усміхнувся. — Моє не збігається з вашим, ви Канарісова людина, а не Гіммлерова. Пам'ятаючи про наші попередні добрі взаємини, я вважаю своїм обов'язком запропонувати вам нейтралітет.

— Нейтралітет? — здивувався Штейнгліц. — Скажіть, будь ласка, як люб'язно!

— Цього досить для того, щоб наші люди не порішили вас, — діловито сказав Вайс. — Час уже абверівцям перестати потикатися туди, де вони вже не котируються.

Обличчя Штейнгліца стало сіре:

— Значить, Гіммлер не пробачив мені ту стару історію в Англії…

— Очевидно, — сказав Вайс, — Канаріс, використавши свою дружбу з Гейдріхом, колись врятував вас. Що ж до Гіммлера, то він не відчуває до адмірала ані крихти симпатії.

— Авжеж, — погодився Штейнгліц, — і йому зовсім не важко мене вколошкати.

— А що, як ви допоможете його співробітникові і цей співробітник не забуде згадати у своїй інформації про вашу послугу?

Штейнгліц, повагавшись, заговорив повільно:

— Черчілль казав Хесселеві, що, поки станеться переворот, він ніяких зобов'язань на себе взяти не може, але якщо переворот станеться і новий уряд матиме достатній авторитет, то слушний вихід знайдеться. Англійці пам'ятають, яку послугу зробив їм Канаріс, коли вони після Дюнкерка опинялись у катастрофічному становищі: він подав фюрерові доповідь, в якій набагато перебільшив обороноспроможність Англії і відповідно применшив сили росіян. Англійці вдячні йому і обстоюватимуть його кандидатуру в новому уряді. Крім того, адмірала підтримує і частина генералітету.

— Слухайте, — сказав Вайс навмисне роздратованим тоном. — Чи буде в новому уряді Гіммлер, Герінг, Канаріс, чи залишиться фюрер — це нас з вами не обходить. І краще нам у такі справи не потикатись…

— Правильно, — погодився Штейнгліц. — Ну, а якщо тикають?

— Раніше, коли вас посилали за кордон, ви працювали проти певної іноземної держави, і все було ясно.

— Це і справді так, — кивнув Штейнгліц.

— А тепер, — вів далі Вайс, — якщо ви працюватимете проти Англії або США, вас застрелять, і не хто-небудь, а наші. Ті, що працюють на американців та англійців.

— То що ж ти пропонуєш? — пригнічено спитав Штейнгліц.

— Я вже запропонував: свій нейтралітет на сплату за ваші послуги.

— Ціна нерівна, — відказав Штейнгліц.

— Тут та сама нерівність, як і між моїм рейхсфюрером і вашим адміралом, чий корабель, можливо, найближчим часом, але вже без самого адмірала ввійде до складу СД, — згадав Вайс Шелленбергів натяк.

— Атож, так подейкують, — похмуро погодився Штейнгліц.

— Ну як? — спитав Вайс.

— Послухай, — Штейнгліц круто повернувся до нього всім корпусом, — а що, коли я маю вказівки, зустрівши на своєму шляху такого, як ти, усунути його?.. І, клянусь, я б усунув. Ти знаєш, я вмію це робити. Але от побачив тебе, і, знаєш, рука вперше не піднялась.

Йоганн зрадів у душі: значить, першу загрозу, навислу над ним, відвернено. І, щоб закріпити гарантію безпеки, він сказав недбалим тоном, знову переходячи на «ти»:

— Через нашу агентуру Шелленбергові стала відома дана тобі вказівка. Але я попросив його не вживати відносно тебе ніяких заходів, поки я не вступлю тут з тобою в особистий контакт.

— І ти непогано говорив про мене у розмові з бригаденфюрером?

— Так, — твердо відповів Вайс. — Адже я бачив од тебе тільки добре ставлення.

Штейнгліц зворушено потиснув йому руку.

— Знаєш, — сказав він якось розгублено, — це дуже дивно, але ти завжди викликав у мене підозру.

— Чим саме? — здивувався Вайс.

— Ну, своєю порядністю, чи що, — насилу добираючи слова, пояснив Штейнгліц. — Як би це сказати… Ну, не той мундир в рядах нашої служби. — Признався: — Взагалі я, бач, не маю чуття на порядних людей. Не часто доводилось їх зустрічати…

Після цієї зустрічі Штейнгліц сумлінно передавав Вайсові інформацію, добуту в тих