Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

— Звичайно, не просто, — знову погодився Вайс. — Через це вам з босом і доводиться більше боятися тут Рузвельтових агентів, аніж гестапо.

У містечку Вандліці Вайс звернув наліво вузенькою вуличкою, зарослою бузком, і зупинився біля ресторану «Амзее».

Призначений для них столик був уже накритий.

Під час сніданку Йоганн більше мовчав, зате Джо говорив не змовкаючи. Офіціант, як видно було з його уважного, зосередженого обличчя, старався запам'ятати кожне слово Джо, яке йому вдавалося почути. Персонал, що обслуговував відвідувачів у ресторані, складався із співробітників гестапо.

Шлях до Хоенліхену майже поспіль ішов лісом. Тут були мисливські угіддя, і молоді олені кілька разів перебігали дорогу перед машиною.

Джо незабаром заснув. Шосе було безлюдне, проте Вайс не перевищував вказаної йому швидкості. Біля Серсдньо-німецького каналу їх випередили, шалено промчавшись, машини з броньованими шибками синюватого відтінку.

Охоронники біля ґратчастої залізної брами не питали документів: вони мали фотографії Вайса і Джо.

Хоенліхен, ця секретна цитадель Генріха Гіммлера, мав вигляд звичайного багатого маєтку. Оранжереї, глибокий, чистий ставок, величезний гараж. Серед густих дерев будинок з високими черепичними покрівлями, терасами, балконами. Спокій, тиша.

Дуже ввічливий чоловік у цивільному взяв чемодан і повів Джо доріжкою, вистеленою кам'яними плитами, до невеликого двоповерхового флігеля, а Вайсові вказав очима на приміщення, призначене, мабуть, для охорони. Там Вайса зустрів есесівець, провів в одну з кімнат і сказав, щоб Вайс чекав тут дальших розпоряджень.

На другий ранок Вайсові було наказано відвезти Джо в концентраційний табір Равенсбрук за тридцять кілометрів од Хоенліхену і там виконати всі бажання американця. Потім доставити Джо в Берлін і показати все, що він схоче побачити, а тоді відвезти на аеродром.

Власне, в самий табір Джо допуску не одержав. Комендант прийняв його в канцелярії, де сиділо кілька огрядних жінок у смугастих халатах в'язнів. Вайс зразу збагнув, що це переодягнені німкені-наглядачки.

Джо сфотографував їх і поставив їм кілька запитань, а відповів йому комендант. Та коли Джо вийшов з канцелярії і попрямував до машини, у ворота табору ввійшла невелика партія в'язнів. Джо пожвавішав і сказав комендантові, що їх він також хоче сфотографувати.

Комендант категорично заборонив йому це, тоді Джо запропонував, посміхаючись:

— Зніміть з них табірний одяг і дайте їм звичайний, словом, переодягніть їх, як це зробили з тими, кого я щойно з вашого дозволу фотографував. — Комендант був непохитний. Джо підморгнув і запевнив: — Можете бути спокійні: ці фотографії свідчитимуть лише про те, що німецькі жінки доведені війною до страшного виснаження. Побачивши такий фотодокумент, багато хто з наших сенаторів пустить сльозу.

Комендант був промітний гестапівець. Трохи згодом ув'язнених жінок, переодягнених у сукні охоронниць, вишикували біля канцелярії.

Джо спитав коменданта, чи не знайдеться в таборі кілька дітлахів такого самого жалюгідного вигляду, як у цих дам.

— Діти — це завжди зворушливо, — пояснив він. Це його бажання також було виконане.

Поки Джо метушився, розставляючи жінок і дітей не строєм, а вільною групою, Вайс своєю лейкою сфотографував його за цим заняттям на тлі табірної огорожі.

Коли повернулись до Берліна, Вайс на вимогу Джо повів Гюго в райони, найбільш зруйновані бомбардуваннями. Джо старанно й довго фотографував руїни. Потім, по дорозі до аеродрому, Вайс спитав:

— Ти маєш продати ці фото в газети?

— То вирішить бос, — сказав Джо. — Я працюю на нього, а він — на політику.

— Яка ж у твоїх фото політика?

— Ну як же! — здивувався Джо. — Наші червоні репетують, що ви — фашисти й звірі. А мій бос покаже фотодокументи, і всі побачать виснажених німкень з голодними дітьми і тих, із ситими пиками, в одягу в'язнів. Берлінські руїни — це варварське знищення європейської, цивілізації. І все з Рузвельтового благословення. Зрозуміло? У нас — демократія. І якщо є в Америці прихильники сепаратного миру з Німеччиною, то вони добиватимуться його, використовуючи вживані у вільному світі засоби та докази. — Джо засміявся і поплескав Вайса по плечу.

На другий день Вайс відвідав салон масажу і передав професорові Штутгофу негативи фотографій з відбитками Джо під час його крутійських маніпуляцій. Професор вислухав його і сказав, що терміново надішле негативи до Москви, а звідти, напевне, їх перешлють в радянське посольство у Вашінгтоні. Там знають, що треба з ними зробити, коли б той бос, якому служить Джо, спробував використати ці фальшивки.

Густав спитав Вайса, що корисного він почув від цього Джо із справжнім ім'ям Френк Боулс. Вайс відповів:

— Нічого путящого. Боулс найбільше цікавився звичайними берлінськими руїнами: хотів заробити на фото. — І додав, вважаючи, що це потрібно: — Але жодного військового об'єкта він не сфотографував.

Густав кинув зневажливо:

— Цей не з тих розвідників, що прагнуть зберегти життя своїм льотчикам і тому цікавляться системою нашої протиповітряної оборони. І, мабуть, він більше дбає про те, як повалити Рузвельта, ніж про те, як перемогти Гітлера…

— Атож, — підтвердив Вайс. — Він дуже неповажливо висловлювався про свого президента.

— А про фюрера?

Вайс твердо глянув у вічі Густавові.

— Дослівно він сказав так: «Вам, німцям, слід змінити вивіску Гітлера на іншу, тоді вашій фірмі легше буде вести справи».

— Запишіть ці його слова у рапортичку. Решту можете поминути…

У котеджах на Бісмаркштрасе, так само як і в будинку на Беркаєрштрасе, 31/35, навіть під час найжорстокіших нальотів на Берлін ділова робоча обстановка не порушувалась, ніби робітничі райони з гуркотом руйнувалися не в цьому місті, за кілька кілометрів звідси, а в якійсь іншій країні.

Спочатку Вайс пояснював такий залізний спокій мужністю і самовладанням співробітників секретної служби. Та незабаром переконався, що помиляється. Це були тільки плоди впевненості в тому, що деяка особлива, «джентльменська» домовленість між німецькою іноземною розвідкою і її колегами у Вашінгтоні та Лондоні не буде порушена. Очевидно, із вдячності військово-повітряним силам союзників СРСР за створення нормальних робочих умов німецька іноземна розвідка