Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

на Сході набирає затяжного характеру. І рейхсфюрер, з одного боку, зміг довести фюрерові, що керівники окремих міністерств не вірять у швидку перемогу і тому неправильно ведуть економічне планування, вчиняючи злочин перед рейхом. А з другого боку, маючи точні дані про сировинні ресурси країни, він підтримав перед фюрером вимогу промислових кіл — насамперед захопити багатющі райони стратегічної сировини на Україні і Кавказі, що зрештою відповідало потребам рейху. — І Віллі похвалився: — Мені було доручено зібрати об'єктивні дані про запаси рідкісних металів.

— А іншим?

— Ви мудрий молодий чоловік, — заохочувально усміхнувся Віллі. — В рейхові достатня кількість подібних спеціалізованих дослідних філіалів. — І, потерши руки, глузливо промовив: — А ваш Канаріс виявився профаном. Ми виділили йому незчисленну кількість техніки і гігантські грошові суми на створення сотень розвідувальних шкіл. У його розпорядженні було все населення окупованих районів, табори військовополонених, прекрасні кадри, які набули багатющого досвіду в період першої світової війни і відшліфували його в рейхсвері. Але до цього часу ми не одержали від його агентури хоч якоюсь мірою значних даних про економічний потенціал Росії, хоча основне завдання абверу хаме в цьому й полягає. Що ж до союзників Росії, то тут ми й без абверу одержуємо досить повну і точну інформацію. Й не від якихось там агентів, а з перших рук — від представників іноземних фірм, які не поривають ділових зв'язків з нашими концернами. Тому я вам раджу не дуже афішувати, що в абвері ви займалися східним напрямком. У Берліні служба абверу викликає більше ніж незадоволення. До речі, — самовдоволено сказав Віллі, — ваш колишній начальник, ротмістр Герд, переконавшись у безперспективності діяльності Канаріса, визнав, що доцільніше запропонувати свої послуги нам. Герд непогано відгукувався про вас, оцінив вашу відданість і мужність. — І одразу Віллі сказав поблажливо: — Ви виявили відданість і мужність, відхиливши мою пропозицію. Але, мушу вас запевнити, від цих прекрасних якостей ви ще матимете неприємності.

«А він не дурний, — думав Вайс, слухаючи розпатякування Віллі, — хоча, мабуть, виконує в СД лише роль робочої коняки. Але працювати він уміє і, судячи з його особистої канцелярії, уміє примусити працювати й інших».

Потім, коли Віллі пішов од них, Генріх привів Вайса у свою кімнату і запитав:

— Ну?

— Ділова людина і дуже поінформована, — сказав Вайс, розуміючи, що Генріх чекає на його думку про Віллі.

— Тут ти помиляєшся, — заперечив Генріх. — Він вихвалявся перед тобою. Функції його обмежено вузьким завданням: знати стан справ у промисловості так, щоб планувати доставку робочої сили з концтаборів. Адже прибуток від неї надходить у СС. Та й годі.

— Коли б твій дядько навіть у цих межах ознайомив мене з матеріалами, що є в його розпорядженні, я б вважав це надто люб'язним.

— Зрозуміло, — сказав Генріх. — Тепер ти захочеш, щоб племінник виявив тобі цю люб'язність. Ну що ж, візьми мій подарунок! — І Генріх простигнув руку до однієї з книжок, що стояла на полиці.

Вайс суворо зупинив його:

— Оцього тобі робити не слід.

— Чому? Я вирішив. Безповоротно. Хіба ти ще сумніваєшся в цьому? Думаєш, так просто бути племінником убивці свого батька?

— Я розумію тебе. Але й ти мусиш дещо зрозуміти.

— Тобто?

— Треба не лише хотіти, але й уміти.

— Ти вважаєш, що я діяв необережно?

— Недисципліновано.

— Мабуть, забув запитати твоєї вказівки?! — розсердився Генріх. — Пробач, забув, що ти тепер нібито як мій начальник.

— Ну навіщо ти ображаєшся? — докірливо сказав Вайс. — Просто ми повинні спочатку розробити, підготувати все, що хочемо зробити, і тільки потім зробити все, що ми хочемо.

— Добре, гер професор. Я ладен у будь-який зручний для вас час прослухати курс наук.

— Я радий, що в тебе такий хороший настрій. Цікаво тільки, чим він викликаний?

— Побаченням з тобою, — щиросерде сказав Генріх. — Просто я радий, що знову бачу тебе. Хоча все ж ніяк не звикну до думки, що ти росіянин — отже, особа неповноцінна в расовому відношенні.

— Недолюдок, — підказав Вайс.

— Саме так, — погодився Генріх.

— Напівтварина, — нагадав Вайс.

— Ну, а ти якого біса веселий? — в свою чергу запитав Генріх.

— З тих самих причин, що й ти.

Коли Вайс уже виходив, Генріх знову спробував дати йому книгу, і знову Вайс відмовився взяти її.

— Боїшся? — докорив Генріх.

— Ні, — заперечив Вайс. — Просто не хочу бути співучасником непродуманих дій.

— А коли мені небезпечно зберігати цю книгу?

— Ну що ж, — сказав Вайс, — в такому випадку доведеться взяти, але ти штовхаєш мене на ризикований крок.

— Ні, — сказав Генріх. — Облиш. Я зрозумів. Твоя правда. Але мені так хотілося відразу ж почати працювати…

— Мені колись теж хотілося відразу ж все почати, — признався Вайс, — але виявилося, що терпіння вимагає мужності.

57

Вайс і далі діставав під Густава такі ж незначні доручення. Він зустрічав людей, пізнавав їх за випадковими прикметами, проводжав за вказаними адресами.

Один з тих людей, котрих він зустрів на аеродромі, був у небезпечному стані: видно, тяжко поранений, він втратив багато крові. І хоч цей чоловік благав відправити його до госпіталю, Вайс безжально привіз його на явочну квартиру. Тут поранений сказав, що обставини примусили його знищити шифровки, і просив Вайса вислухати. Він боявся, що помре раніше, ніж сюди з'явиться людина, якій він мусить передати інформацію.

Хоч як спокусливо було вислухати пораненого, Вайс категорично відмовився й залишив його. Коли Густав сам примчав на мотоциклі до залишеної на самоті конаючої людини, та вже померла.

Густав осатанів, вибухнув погрозами, назвав Вайса безтямним тупицею. Однак він швидко опанував себе, і хоч і не попросив вибачення, але змушений був визнати, що Вайс вчинив так, як належало за інструкцією.