Книга вигаданих істот - Хорхе Луїс Борхес

Легенда, вміщена міфологом Аполлодором в його «Бібліотеці», оповідає, що Орфей{211} на кораблі аргонавтів співав більш милозвучно, ніж Сирени, і ті кинулися в море й обернулися на скелі, бо за своїм законом мусили померти, якщо не спромоглися когось зачарувати. Так само Сфінкс кинувся зі скелі в прірву, коли було розгадано його загадку.

В VI столітті одну Сирену впіймали й охрестили на півночі Уельсу; під іменем Мурген вона згадується як свята в кількох альманахах. Інша Сирена 1403 року пропливла крізь отвір у греблі й аж до смерті жила в Гарлемі{212}. Люди її не розуміли, але навчили шити, і вона інтуїтивно благоговіла перед хрестом. Один хроніст XVI століття виснував, що вона не риба, бо вміє шити, і не жінка, оскільки може жити у воді.

Англійська мова розрізняє класичну Сирену (siren) і тих, які мають риб’ячі хвости (mermaids[40]). На формування образу останніх за аналогією могли вплинути Тритони — божества, які були серед почту Посейдона.

У десятій книзі Платонової «Держави» вісім Сирен управляють рухом восьми концентричних небес.

«Сирена — здогадна морська істота», — читаємо в одному недоладному словнику.

Сімург

Сімург — безсмертний птах, який гніздиться на Дереві Пізнання; Бертон порівнює його зі скандинавським орлом-усезнавцем, який, за «Молодшою Еддою», живе у вітті Космічного Дерева Іггдразіля.

Про Сімурга оповідають «Талаба-руйнівник» (1801) Сауті{213} та «Спокуса святого Антонія» (1874) Флобера; Флобер понижує його до слуги Белкіс, цариці Савської, та змальовує як птаха з помаранчевим металевим пір’ям, людською голівкою, чотирма крилами, яструбиними пазурами та величезним павиним хвостом. У першоджерелах Сімург більш поважний. Фірдоусі{214} в «Шах-наме», де зібрані й викладені у віршованій формі давні перські легенди, робить його названим батьком Заля, героя поеми; Фаридаддін Аттар{215} у XIII столітті підносить його до символу чи образу божества. А саме — у «Мантік аль-Тайр» («Розмові птахів»). Ця притча, що складається з чотирьох тисяч п’ятисот двовіршів, має цікавий сюжет. Старий владар птахів Сімург ронить над центром Китаю чудове перо; птахи, яким набрид безлад, що панував поміж ними, вирішують те перо відшукати. Їм відомо, що ім’я владаря означає «тридцять птахів»; відомо їм і те, що його палац стоїть серед гір Каф{216}, які оперізують землю. Спочатку деякі птахи бояться: соловей відмагається своєю любов’ю до троянди; папуга — вродою, через яку він живе в клітці; куріпка не може залишити гори, чапля — болото, а сова — руїни. Нарешті птахи розпочинають відчайдушний політ, долають сім долин чи морів: назва передостаннього з них — Запаморочення, останнього — Згуба. Чимало мандрівників тікають; інші гинуть дорогою. Тридцятеро, що очистилися завдяки своїм зусиллям, опускаються на Сімургову гору. Нарешті вони бачать його й усвідомлюють, що вони і є Сімургом і що Сімург — кожен з них і всі вони разом.

Космограф аль-Казвіні у своїх «Чудесах творіння» стверджує, що Сімург живе тисячу шістсот років, а коли в нього виростає син, батько розпалює багаття та згорає. «Це, — зазначає Лейн, — нагадує легенду про Фенікса».

Сквонк

(Lacrimacorpus dissolvens)[41]

«Ареал Сквонка дуже обмежений. Поза Пенсильванією мало хто чув про нього, хоча, кажуть, серед заростів цикути в тому штаті його можна стріти доволі часто. Сквонк — самітник і зазвичай пересувається після заходу сонця. Йому не подобається власна шкіра, вкрита бородавками та родимками; знавці вважають його найбільш нещасною істотою. Вистежити Сквонка легко, бо він весь час плаче й залишає сльозами сліди. Коли його заганяють у глухий кут і він не може втекти, або коли його захоплюють зненацька й лякають, Сквонк здатен навіть розчинитися в сльозах. Мисливцям на Сквонків більше щастить холодними місячними вечорами, коли сльози крапають повільно і тваринка воліє не рухатися; її плач долинає з-під темного листя цикути.

Містер Дж. П. Вентлінг, який раніше жив у Пенсильванії, а тепер — у Сент-Ентоні-Парк, штат Міннесота, мав сумний досвід зустрічі зі Сквонком поблизу Монте-Альто. Він удавав плач Сквонка і, заманивши того в мішок, поніс додому. Аж раптом ноша зробилася легшою і плач урвався. Вентлінг розв’язав мішок: там залишилися тільки сльози з бульбашками».

Вільям Т. Кокс{217}

•Потвори лісів, а також деяких пустель і гір»,

Вашингтон, 1910

Слон, який передвістив народження Будди

За п’ятсот років до християнської ери непальській цариці Майї наснилося, буцімто білий Слон зійшов з Золотої Гори та ввійшов у неї. Тварина вві сні мала шість бивнів, що відповідали вимірам простору в Індостані: вгорі, внизу, позаду, спереду, ліворуч і праворуч. Царські астрологи передвістили, що Майя народить хлопчика, який стане імператором землі або визволителем роду людського. Сталося, як відомо, друге.

В Індії Слон — домашня тварина. Білий колір символізує смирення, а число шість — священне.

Стоголовець

Стоголовець — риба, створена з карми деяких слів, їхнє посмертне відлуння в часі. В одному з китайських життєписів Будди розповідається, що той зустрів якось рибалок, котрі тягнули з води сітку. Ціною неймовірних зусиль вони нарешті витягли на берег величезну рибу, в якої одна голова була мавпячою, друга — собачою, третя — кінською, четверта — лисячою, п’ята — кабанячою, шоста — тигрячою, а всього голів було сто. Будда спитав рибу:

— Ти, бува, не Капіла?

— Капіла, — відповів Стоголовець, перш ніж умерти.

Будда пояснив учням, що в попередньому втіленні Капіла був брахманом, який зробився ченцем і перевершив усіх у розумінні священних текстів. Його товариші часом помилялися, і Капіла казав їм: «ох, мавпяча голова»; «ох, собача голова» тощо. Коли він помер, карма цих прізвиськ обернула його в наступному житті на морське чудовисько, переобтяжене всіма тими головами, якими Капіла обзивав своїх товаришів.

Сфінкс

У єгипетських скульптурах Сфінкс (Геродот називає його Андросфінксом, щоб відрізняти від грецького) — лежачий на землі лев з людським обличчям; існують припущення, що він символізував владу фараонів і охороняв гробниці та храми. Інші сфінкси, на вулицях Карнака{218}, мають голови барана, священної тварини Амона{219}. Серед монументів Ассирії є зображення бородатих сфінксів у коронах, цей образ звичний і для перських гем. Пліній долучив Сфінксів до свого переліку ефіопських тварин, відзначивши лише одну їхню прикмету: «рожево-буру