Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося - Тара Шустер
Я запросила Лорі на прем’єру у студентському театрі, це була комедія, яку я написала та зрежисувала, про життя Анни-Ніколь Сміт. Така собі мішанка французької мелодрами дев’ятнадцятого століття та реаліті-шоу. Мусиш мені повірити, що п’єса була смішна і змістовна. Я дуже пишалася постановкою, й коли професор Лорі прийняла моє запрошення, то стрибала від радості по стінах аудиторії як ямакасі. П’єсу я написала сама, поза заняттями, і цей був мій шанс довести їй свій талант.
У вечір прем’єри зарезервувала для неї найкраще місце в залі. На крісло я приклеїла паперовий скотч і вивела золотистими літерами на ньому: «ЗАРЕЗЕРВОВАНО ДЛЯ ПРОФ. ЛОРІ». Публіка почала заповнювати зал, а я з трепетом очікувала, коли ж прийде пані професорка. Натомість увійшла Карен і тепло мене обійняла. «Дорога моя, це просто фантастично! Я так пишаюся цією постановкою!» — сказала вона мені, не випускаючи з обіймів із запахом пачулі. Ага, ага, ага. А де ж Лорі?
Просканувала ряди крісел. Можливо, вона не зауважила свого почесного місця й сіла десь на задніх лавках? Хвилини збігали, от-от мала відкритися завіса. Я попросила менеджерку сцени затримати початок вистави. «Таро, в тебе тут повен зал; пора починати», — буркнула вона. (З менеджерами сцени жартувати не варто, до речі). «Але я чекаю дуже важливу особу... Можете дати мені ще бодай три хвилини?» Може, Лорі помилилась театром. АБО! Може вона потрапила в аварію й саме зараз її витягували з пожмаканого субару??? Поки я прокручувала імовірні сценарії, менеджерка сцени почала виставу без попередження.
Я продерлася на режисерське місце в глибині театру через ряди глядачів, і далі скануючи поглядом натовп у пошуках ознак присутності Лорі. Мене дивували всі ці друзі, які прийшли, і безліч облич, які бачила вперше. Цікаво, як вони всі дізналися про виставу? Може, обклеювання афішами усього академмістечка останні кілька тижнів таки дало результат? Стоячи в кінці зали, навпроти сцени, я встромила неспокійні руки в кишені короткої сріблястої сукні. Це була моя святкова вдяганка. Скидалася в ній на щільно набитий блискучий пакет з мішурою. Я мала би бути шалено щаслива. Квитки розпродалися, театр заповнила моя група підтримки, але від розчарування готова була розплакатися.
Лорі так і не прийшла.
Я відчувала, як тремтить підборіддя — провісник того, що я от-от некрасиво розревуся. Тієї миті я могла би розсипатися зараз через жаль до себе, та раптом мої думки грубо перервав найдивніший, найпрекрасніший звук: СМІХ. Він громом прокотився залою, коли Анна раптом опинилася в серці Голівуду, штат Каліфорнія, не готова до життя на телебаченні. Потім сміх переріс в оглушливе ревище, аж актори мусили зробити паузу між репліками, щоб перечекати шум. Я розпізнала чітке «ХА-ХА-ХА» Карен, що ніби ожило з коміксу. Сміх для мене — найвища форма похвали. Щоб драма вдалася, аудиторія не конче мусить плакати. Але щоб вдалася комедія? Публіка не може просто розважатися під час перегляду, не достатньо, щоб глядачі просто думали: О, як цікаво. Ні, їхні тіла мають видавати сміх. Самотньо стоячи в тилу театру, я вдихала той звук, а сльози наверталися на очі. Настала пора насолоджуватися виставою.
Карен і професорка Лорі навчили мене однієї важливої істини: немає сенсу шукати собі фальшивих ідолів. Не шукай схвалення від когось, хто на твою думку допоможе тобі схвалити себе саму. Схвалюй себе сама такою, як ти є (див. попередній розділ і цитату зі «Щоденників Бріджит Джонс»). А якщо тобі потрібна стороння підтримка, довіряй людям, які вже на твоєму боці. І це не завжди саме ті, кого ти відчайдушно хочеш бачити на своєму боці. Це не завжди особи, яких ти прагнеш бачити серед тих, хто шанобливо ставиться до твоїх ідей. Це не люди, про яких ти думаєш, Гаразд, можливо, вони таки прийдуть цього разу. Тримаю кулаки! Це люди, які приходять. Уміння ідентифікувати коло доброзичливців — надзвичайно потужний інструмент. Ти перестанеш змагатися за увагу людей, які, по правді сказати, не варті твого часу. Ти почнеш цінувати тих, хто вже є поруч із тобою і підтримують тебе. Цей урок дався мені нелегко, тож ось як я закріплюю матеріал: у невеличкому домашньому офісі є приклеєний скотчем до стіни перелік імен людей, яким я довіряю.
Маю список Групи підтримки. Це люди, до яких я звертаюся, коли потребую любові, уваги, опори, а не критики. Вони ставляться до моїх ідей як до делікатних пташиних гнізд, яким потрібен захист і зміцнення, а не нова будівля. Якщо в них є фідбек, він завжди конструктивний. Не такий гівняний на кшталт: «Може бути, АЛЕ...» До речі, якщо тобі кажуть: «Може бути, АЛЕ...», — це тривожний дзвіночок! Люди з Групи підтримки не цькуватимуть тебе до смерті своїми «але». Не вишукуватимуть «дірок» доти, доки не висловлять захоплення кожною вдалою деталлю. Якщо хтось із Групи підтримки дає мені підбадьорливу відповідь, я записую її або роздруковую і приклеюю до стіни. У мить самосумнівів пригадую, що ця людина, яку я так глибоко поважаю, не має жодних застережень щодо мене. Я просто довіряюся їй та її знанню. Спробуй! Роздрукуй електронні листи, в яких тебе хвалять. Записуй, коли довірена особа каже добрі слова на твою адресу. Причепи ці підбадьорливі слова на видному місці. Мій перелік Групи підтримки написаний на рожевому папері та закріплений на стіні робочого кабінету клейкою стрічкою у жовті та білі смужки.
Я маю також Рольові моделі. Це люди різного віку, які за свою кар’єру опинялися в ситуаціях, схожих на мої. До них я звертаюся, коли потребую поради або професійного фідбеку. Зазвичай вони не вказують мені, як чинити за тих чи тих обставин, а ставлять запитання, що допомагають мені зарадити ситуації. Рік за роком вони показували, що бажають для мене найкращого і ніколи не підведуть. Без вагань звертаюся до них по допомогу. Якщо ти відчуваєш потребу знайти більше Рольових моделей у житті, більше людей, які розуміють тебе і можуть запропонувати якісну пораду, чому б не написати електронного листа до когось, хто тебе надихає, й запросити його чи її на каву? Я з’ясувала: що успішніша людина, то більше вона відкрита до тих, хто лише намацує шлях до власного успіху. Вони досить упевнені у своїх досягненнях і хочуть поділитися ними. ПЛЮС, людям подобається говорити про себе. Поцікався у потенційної Рольової моделі його чи її історією, й побачиш вогник в їхніх очах через те, що хтось ними цікавиться. Мій перелік Рольових моделей живе поруч зі списком Групи підтримки на білосніжному папері в обрамленні клейкої стрічки з квітковим орнаментом.
А ще маю перелік «КАТЕГОРИЧНО
