Білі зуби - Зеді Сміт

Обидві жінки миттєво знітилися через свій одяг, проте, ще раз глянувши одна на одну, одразу ж віднайшли певність.

— Хіба ж це не дивно, Арчі? — почала Клара, старанно вимовляючи всі приголосні. Вона поклала собі за мету позбутися акценту й намагалася використати кожну нагоду, щоби повправлятися.

— Що-що? — запитав Арчі, котрий на той час був у холі й роздратовано воював з книжковою шафою.

— Ми ж щойно про вас говорили, — знову повернулася Клара до Алсани, — ви в нас нині обідаєте, так?

«Чорношкірі люди, як правило, вельми доброзичливі», — подумала та, усміхаючись до Клари у відповідь і підсвідомо додавши цей факт до решти «за» у переліку «за» і «проти», котрі стосувалися її нової знайомої. З-поміж осіб кожної меншини, котра їй не подобалася, Алсана любила вирізняти когось, хто б слугував винятком для її духовної рівноваги. У Вайтчепел залишилося багато таких спасенних. Китайський хіромант містер Ван, столяр-єврей містер Сегал, домініканка Розі, котра вчащала до них, сподіваючись, на превелике задоволення та жаль Алсани, навернути її в лоно адвентистів сьомого дня, — всі ці щасливчики заслуговували на Алсанине золоте всепрощення, ніби бенгальські тигри, магічним чином позбавлені своїх шкур.

— Ага, Самад казав про це, — відповіла Алсана, хоча цього й не було.

Клара розцвіла:

— Добре… добре!

На мить запала мовчанка. Ніхто не знав, що сказати далі. Обидві жінки глянули вниз уздовж вулиці.

— Ваші черевики виглядають вельми зручними, — завважила Клара.

— Так. Так. Бачите, мені доводиться багато ходити. Та ще й з цим… — Алсана поплескала себе по животу.

— Ви вагітні? — здивовано запитала Клара. — Ви така ладна, шо туго навіть не скажеш.

Клара сказала і вмить зашарілася: коли вона хвилювалася або тішилася, то знову збивалася на свою звичну говірку. Алсана тільки посміхнулася, бо не до кінця зрозуміла, що та мала на увазі.

— По вас важко помітити, — поправилася Клара, дещо заспокоївшись.

— Ото вже, — відповіла Алсана з награною веселістю, — невже наші чоловіки нічого одне одному не розказують?

Проте, як тільки вона це вимовила, обом жінкам з неприємністю подумалося якраз протилежне. Що їхні чоловіки насправді розповідають одне одному все. І лише їх вони тримають у пітьмі незнання.

Арчі був на роботі, коли дізнався про новину. Клара була вже на другому з половиною місяці.

— Не може бути, кохана!

— Не може, а є!

— Ти не вагітна!

— Вагітна! І я питала доктора, яким вуно буде, напуловину білим і чорним чи шо, ну і про решту. Я тубі кажу, всьо муже бути. Воно навіть може мати гулубі очка! Пудумай тіки!..

Арчі про таке думати не міг. Він не міг собі уявити, як ото якийсь шматок його самого змагатиметься десь у генному басейні зі шматком Клари, а потім ще візьме й переможе. Але ж яка можливість! І що це буде за істота?! Він рвонув з офісу на Еустон-роуд, щоби купити коробку сигар. Через двадцять хвилин він увірвався назад в офіс з великим пакунком індійських солодощів й почав кружляти кімнатою.

— Ноель, візьми-но оту карамельку. Вона смачна.

Молодший співробітник контори Ноель з підозрою заглянув усередину масної коробки:

— А на честь чого все це?..

Арчі поплескав його по плечу.

— Хіба не видно, що у мене скоро буде дитина? Блакитнооке немовлятко, віриш? У мене свято! Проблема тільки в тому, що на Еустон-роуд можна купити чотирнадцять видів індійського плову, але довбаних сигар тобі не продадуть ні за гроші, ні по-любові. Давай, Ноель. Он та на тебе дивиться!

З цими словами Арчі витяг з пачки напівбілу-напіврожеву цукерку з дивним, не надто приємним ароматом.

— Хм, містере Джонс, це вельми… Але це не зовсім на мій смак… — Ноель зробив рух, наче збираючись повернутися до своїх папок, — я краще ще попрацюю…

— Та перестань, Ноелю. У мене ж буде дитина. Уявляєш, мені сорок сім, але в мене буде немовлятко. Правда ж ради цього варто влаштувати невеличке свято? Давай… ти ж не знатимеш, яке воно, доки не попробуєш. Хоча б шматочок.

— Але ця пакистанська їжа, вона завжди така… Словом, я потім погано почуватимусь…

Ноель поплескав себе по животу й набув зовсім нещасного вигляду. Адже, попри те що він працював у відділі прямої реклами, він не любив, аби до нього зверталися безпосередньо. У конторі «Геройський Морган» він любив виконувати роль посередника. Передавав слухавку, переказував працівникам, що їм просили передати інші працівники, пересилав листи.

— Достобіса, Ноелю… та то ж тільки цукерка. Я просто намагаюся трохи відсвяткувати радісні новини. Хіба ти настільки гіпі, що вже не їси солодощів, чи як?

Волосся Ноеля було хіба трохи довшим, ніж волосся будь- кого іншого у конторі, й ще одного разу він купив ароматичну паличку і запалив її у кімнаті відпочинку. Проте оскільки контора, в якій працював Арчі, була вельми малою, то говорити тут не було про що, й ці дві деталі одразу поставили Ноеля на друге місце після Дженіс Джоплін, так само як Арчі називали білим Джесі Овенсом, бо він двадцять два роки тому посів тринадцяте місце на Олімпійських іграх. Гері з бухгалтерії звався Моріс Шевальє, бо мав бабцю-француженку і вмів випускати цигарковий дим крізь носа, а напарник Арчі Елмот заслужив прізвисько Айнштайн, адже міг подолати дві третини кросворду в «Таймс».