Білі зуби - Зеді Сміт
— Арчі… Ти отримав ту записку щодо папок, яку передав тобі через мене містер Гіроу?
Арчі зітхнув.
— Ах ти ж, чесне слово… Так, Ноелю, я переказав Еліоту, щоби він зайнявся перфорацією.
Ноель пройнявся вдячністю.
— Ну, добре… До речі, вітаю з… А мені треба повертатися до… — і Ноель справді повернувся до свого столу.
Арчі пішов спробувати щастя з секретаркою Морін. Морін мала красиві, як на її вік, ноги, впаковані у панчохи, неначе дві добрі сардельки, — і вона завжди йому трішки симпатизувала.
— Морін, люба. Я скоро стану батьком!
— Справді, любий? О, я така рада. Дівчинка чи…
— Ще надто рано говорити. Але блакитні очі точно будуть! — сказав Арчі, для якого можливість появи блакитних очей вже перестала бути генетичною випадковістю і перетворилася на певний факт. — Можеш у таке повірити?
— Ти сказав, очі будуть блакитні, так, любий Арчі? — повільно, старанно добираючи слова, мовила Морін. — Я не насміхаюся, не подумай, але… хіба твоя жінка не, як би сказати, не іншого кольору шкіри?
Арчі схвильовано закивав:
— Та я знаю! У нас із нею дитина, гени змішуватимуться, але очі будуть блакитними! Таке собі чудо природи!
— Ага, чудо, — коротко кинула Морін, добираючи, як би все сказати ввічливо.
— Цукерку з’їси?
Морін завагалася. Поплескала по своїх плеканих рожевих стегнах, стягнутих білими панчохами.
— Ой, Арчі, мені не можна. Зразу відкладеться отут, хіба ні? А ніхто ж із нас насправді молодшим не стає, правда? Ніхто не може повернути стрілки годинника назад, ага? Ах ота Джоан Ріверз, хотіла б я знати, як вона це робить!
І Морін засміялася, вона довго реготала своїм специфічним сміхом, котрий уже став фірмовим сміхом усього «Геройського Моргана»: сміялася пронизливо і голосно, лише злегка відкривши рот, бо смертельно боялася заробити від сміху зморшки.
Вона скептично колупнула одну з цукерок криваво-червоним нігтем:
— Це ж індуси робили?
— Так, — відповів Арчі з ідіотською усмішкою, — вони солодкі й водночас гострі. Трошки нагадують тебе.
— Ой, Арчі, який же ти кумедний, — сказала сумно Морін, бо вона завжди трішки симпатизувала Арчі, але не більше ніж трішки, бо ж він постійно викидав дивакуваті штучки: розмовляв з цими пакистанцями та карибцями й не надавав цьому жодного значення, а потім узяв та й одружився з однією із них і нікому навіть не повідомив, якого вона кольору, — Морін мало не поперхнулася тим дурнуватим коктейлем, коли вперше побачила її, чорну, як ніч, на офісній вечірці.
— Арчі, любий, я справді не думаю, що хочу це їсти… — й Морін потягнулася через увесь стіл зняти слухавку.
— Ну, як хочеш. Ти навіть не знаєш, що ти щойно втратила.
Морін слабко посміхнулася і піднесла слухавку до вуха:
— А, так, містере Гіроу, він якраз тут, він щойно дізнався, що скоро стане батьком… і його дитина, судячи з усього, буде мати блакитні очі… я йому те саме казала, думаю, все залежатиме від генів… а, так, добре… я йому скажу, я відішлю його… Ой, дякую, містере Гіроу, ви дуже добрі, — Морін прикрила своїми довгими пальцями слухавку і прошепотіла до Арчі: — Арчібальде, любий, містер Гіроу хоче тебе бачити. Каже, що негайно. Ти був нечемним хлопчиком, га?
— Мав би бути, моя солодка, — відказав Арчі й пішов у бік ліфта.
На дверях було написано:
КЕЛЬВІН ГІРОУ
ДИРЕКТОР КОМПАНІЇ
«ГЕРОЙСЬКИЙ МОРГАН»
СПЕЦІАЛІСТ ІЗ ПРЯМОЇ РЕКЛАМИ
Напис був явно покликаний залякати візитерів, тому Арчі спершу постукав у двері надто тихо й обережно, а потім — надто голосно, й врешті мало не впав, коли одягнутий у добротний молескін Кельвін Гіроу рвучко відчинив двері перед самим його носом.
— Арчі, — сказав Кельвін Гіроу, демонструючи два ряди перфектних зубів, вельми схожих на перлини, хоча й не стільки через регулярну чистку, скільки завдяки успіхам дантистів, — Арчі, Арчі, Арчі, Арчі.
— Містере Гіроу, — сказав Арчі.
— Ти мене дивуєш, Арчі, — сказав містер Гіроу.
— Містере Гіроу, — сказав Арчі.
— Сідай-но отут, Арчі, — сказав містер Гіроу.
— От, дякую, містере Гіроу, — сказав Арчі.
Кельвін витер смужку поту, котра проступила під комірцем його сорочки, хвилину погрався своїм срібним «Паркером» і кілька разів глибоко зітхнув.
— Арчі, хм, питання вельми делікатне… знаєш, я ніколи не вважав себе расистом, Арчі.
— Містере Гіроу?
«А щоб тобі, — подумав Кельвін, — ніби сама совість. Коли хочеш сказати щось делікатне, то зовсім не прагнеш, щоби твоя совість отак сиділа й дивилася тобі просто в обличчя». Ці великі очі, ніби в дитини чи в маленького тюленя, — правдива тобі фізіогномія невинності: дивитися на Арчі Джонса, це ніби дивитися на когось, хто чекає, що кожної миті його можуть огріти по голові палицею.
Кельвін спробував пом’якшити становище.
— Давай я скажу по-іншому. Ти ж знаєш, що коли б трапилася подібна делікатна ситуація, я б радився, як її вирішити саме з тобою. Ти пам’ятаєш, я завжди знаходив час, щоби порадитися з тобою, Арчі. Адже я тебе поважаю. Ти не
