Девід Копперфілд - Чарльз Діккенс

З цими словами Тредльс витяг з кишені розпечатаний конверт і помінявся зі мною. Від ходіння і хвилювання він розчервонівся, а волосся його стояло сторч, наче при появі якоїсь страшної примари. Коли він почав читати лист містера Мікоубера, я уважно стежив за виразом його обличчя, на якому чітко позначилися найрізкіші ознаки напруженої уваги і цікавості.

— «Кидати громові стріли або вражати підлість і зло нищівним полум'ям кари!» — нічого собі, Копперфілде!

Я всміхнувся у відповідь на цей вигук і почав у свою чергу читати листа місіс Мікоубер.

Ось він:

«Маю честь висловити свою найглибшу пошану містерові Томасу Тредльсу, і якщо він усе ще пам'ятає ту, котра колись мала щастя бути добре знайомою з ним, то чи можу я просити в нього кілька хвилин уваги? Запевняю містера Т. Т., що я ніколи не потурбувала б його таким проханням, якби не перебувала в становищі, близькому до розпачу.

На превеликий свій жаль, я мушу заявити, що причина цього листа і цього прохання полягає в дивному відчуженні містера Мікоубера від його дружини і сім'ї — явище незрозуміле в людині, яка зав­жди відзначалася ніжною любов'ю до домашнього вогнища. Містер Т. неспроможний скласти собі виразне уявлення про зміну, яка відбулась у поведінці містера Мікоубера, про його гнів і лють. Цей нещасний душевний стан помалу підсилювався в ньому і нарешті набрав форми справжнього божевілля. Нечасто день проходить, запевняю я містера Тредльса, без якогось відчайдушного пароксизму. Містер Т., звичайно, не зажадає від мене змалювання моїх почуттів, якщо я зазначу, що мені безнастанно доводиться чути від містера Мікоубера запевнення, ніби він, містер Мікоубер, продав свою душу нечистій силі. Таємничість давно стала основною рисою його характеру, давно заступила місце його безмежної щирості. Найдрібніший привід, навіть запитання про те, що хотів би він мати на обід, змушує містера Мікоубера висловлювати бажання про розлуку. Не далі, як учора ввечері, малюки-близнята попросили два пенси, щоб купити пряників з лимонною кіркою — улюблені ласощі в нашому місті; розлючений батько показав їм устричний ніж замість відповіді на це невинне дитяче прохання.

Прошу пробачення у містера Т., що вдаюся до таких подробиць. Без них містерові Т. було б справді важко скласти собі хоч найменше уявлення про моє становище, що тривожить душу.

Чи смію я тепер викласти перед містером Т. мету свого листа? Чи дозволить він мені тепер покластися на його дружню підтримку? О, так, бо я знаю його серце!

Пильне око любові нелегко засліпити, коли це око належить жінці. Містер Мікоубер збирається їхати до Лондона. Хоч цього ранку перед сніданком він дбайливо намагався прикрити рукою напис на картці, яку він прикріпив до маленької коричневої валізи, — згадки про щасливіші дні, — але орлине око його подруги життя помітило виразно написані «д. о. н. вантаж до пункту призначення». Диліжанс має спинитися у Вест-Енді, біля готелю «Золотий хрест». Чи насмілюсь я палко благати містера Т. побачити мого заблудлого чоловіка й отямити його? Чи насмілюсь я просити містера Т. спробувати втрутитися між містером Мікоубером і його нещасною сім'єю, що перебуває в безодні відчаю? О ні, це було б занадто багато.

Якщо містер Копперфілд пам'ятає ще особу, далеку від всякої слави, то чи не візьметься містер Т. передати йому мою незмінну пошану і ті самі прохання? В усякому разі, хай буде він ласкавий вважати це послання суворо конфіденційним і не згадувати про нього, навіть натяком, у присутності містера Мікоубера. Якщо містер Т. колись удостоїть мене відповіддю (що я не можу не вважати надзвичайно неймовірним), то лист, адресований на Кентерберійську поштову контору, до запитання, М. Е., супроводитиметься не такими болючими наслідками, до яких спричинився б лист, адресований прямо на ім'я особи, яка з пекучим відчаєм підписується —

Містера Томаса Тредльса шаноблива подруга і прохачка,

Емма Мікоубер».

— Якої ти думки про цей лист? — спитав Тредльс, глянувши на мене, коли я двічі прочитав послання місіс Мікоубер.

— А що ти скажеш про той? — промовив я, помітивши, що він усе ще, насупивши брови, читає лист містера Мікоубера.

— Я гадаю, що обидва листи, Копперфілде, — відповів Тредльс, — означають більше, ніж зазвичай означає кореспонденція містера і місіс Мікоубер... Але що це означає, я не знаю. Обидва листи написані від щирого серця, я в цьому не маю сумніву, і без усякої попередньої домовленості між чоловіком і жінкою. Бідолашна! — вказав він на лист місіс Мікоубер, що його ми разом порівнювали з твором її чоловіка. — Благодіянням буде хоч написати їй, в будь-якому разі, і сказати, що ми неодмінно спробуємо побачити містера Мікоубера.

Я погодився з цією пропозицією тим охочіше, що вже почав дорікати собі за легковажне ставлення до її першого листа. Щоправда, цей лист, як я вже зазначив у відповідному місці, змусив мене замислитись, але власні справи і коротке знайомство з характером Мікоуберів були причиною того, що я згодом, не одержуючи ніяких повідомлень, цілком забув про це. Траплялося мені досить часто думати про Мікоуберів, та при цьому я головним чином цікавився, які це «дріб'язкові фінансові обставини» могли їх затримати в Кентербері, і що могло змусити містера Мікоубера боятися мене, відколи він став помічником Урії Гіпа.

Але тепер я написав утішного листа до місіс Мікоубер від імені Тредльса і свого власного, і ми обидва підписали його. Потім, вирушивши до міста, щоб віднести листа на пошту, ми з Тредльсом довго міркували про шановне подружжя і робили безліч припущень, що їх не варто повторювати. По обіді ми посвятили в цю справу і мою бабусю,