Матусин оберіг - Світлана Талан

– Він до тебе ще не чіплявся? – запитала Карина.

– Що ти маєш на увазі?

– Ну… Сама знаєш що. Не ліз до грудей?

– Трішки торкався, – сказала Олеся й зашарілася.

– Тобі було приємно?

– Якось приємно й трішки млосно. А в тебе як?

– Я ще не дозволяла, але він робив спробу. Узагалі, ми з тобою несучасні, відсталі якісь.

– Чому?

– У нашому віці вже багато дівчат займаються сексом і не бояться.

– Ні, я не хочу, – зізналась Олеся. – Пам’ятаєш, мама писала: «Не можна керуватися тим, що “у всіх уже було, а в мене ще ні”. Зближення тіл можна починати тоді, коли є зближення душ та кохання»? До того ж, можна завагітніти, а аборт шкідливий для здоров’я, як і рання вагітність. Ти як хочеш, а я не збираюся займатися сексом з Іванком.

– Хіба я сказала, що прагну сексу? Просто хочу зрозуміти, чи кохаю Андрія, чи лише він мені подобається.

– Почитаймо щось із маминих листів! – запропонувала Олеся.

Дівчина дістала великий конверт, складений учетверо, вийняла кілька аркушів і почала читати:

– «Закоханість – сильне, яскраве почуття, здатне повністю оновити людину. Тобі приємно бути в одному з ним просторі, ти цінуєш час, проведений разом, тобі хочеться ділитися з ним своїми думками», – читала Олеся. – Так, мені хочеться проводити з Іванком більше часу, – промовила вона мрійливо, – але я не знаю, чи прагне цього він. Можна спитати, але буде здаватися, ніби я сама йому нав’язуюся.

– Цих хлопців до кінця нам усе одно не зрозуміти, – усміхнулася Карина. – Мені здається, що в них одна мета – затягти нас у ліжко й переспати, щоб потім друзям хвалитися своїми «подвигами».

– Треба бути з ними обережними, бо не встигнеш і оком кліпнути, як залізуть тобі в труси.

– Отож!

– Я все думаю, чому до мене чіпляється Костя? – задумливо промовила Олеся. – Коли були дітьми, то сварилися – і це було зрозуміло. А зараз? Ходить за нами з Іванком, як привид. Набридло вже!

– І справді, що йому від тебе треба?

– Ніби рідний батько піклується! – промовила Олеся невдоволено. – То забороняє зустрічатися з моїм хлопцем, то гроші мені тиче. Навіщо вони мені?

– Чому ж не береш?

– Щоб потім бути винною? Хай він ними задавиться!

– Може, він на тебе запав? – обережно спитала Карина.

– Що?! – Олеся блиснула очима. – Не мели дурниць! Він мій брат.

– Зведений.

– Та яка різниця? І взагалі, давай не говорити про нього, неприємно. Краще тобі щось почитаю. Хочеш?

– Так!

Олеся погортала аркуші, вибрала один із них.

– «Стосунки хлопця та дівчини починаються із симпатії один до одного. Часто дівчатка одразу думають, що до них прийшло справжнє кохання. Але не варто поспішати. Олесю, це важко, але потрібно бути мудрою дівчинкою, щоб зрозуміти, чим кохання відрізняється від закоханості. Спробую, доню, тобі пояснити. Закоханість схожа на хворобу. Ти прокидаєшся з думкою про нього й засинаєш, він навіть приходить у твої сни. Тобі хочеться зробити неймовірний вчинок, і ти готова заради нього на все. Іноді здається, що ваші серця б’ються в унісон і ви створені одне для одного. Вам хочеться цілуватися без упину, обійматися, відчувати тепло коханої людини. У такі хвилини віриться, що так буде завжди, що це – справжнє кохання. Ти впевнена, що немає тієї сили, яка може зруйнувати ваші почуття, що ти вже ні з ким такого не відчуватимеш. Але це не так. Звичайно, пам’ять назавжди збереже найсолодший перший поцілунок, який і справді неповторний. Але закоханість, як несвідомий вибір людини, підвладний почуттям та емоціям, не вічна. З часом ти, доню, опустишся на землю і зрозумієш, що закоханість минає, і навіть усміхнешся зі своєї наївності. Можливо, ти закохаєшся не в ту людину чи не в той час, але все мине, повір! І доріжками закоханості прийде до тебе справжнє кохання, хоча буває, що воно виростає саме із закоханості. Головне – не втратити здоровий глузд», – Олеся закінчила читати й обережно вклала аркуш у конверт, який сховала за пазуху.

Дівчатка довго сиділи мовчки, розмірковуючи над прочитаним. Вони вірили, що до них прийде справжнє кохання, поруч буде та людина, за якою вони будуть готові у вогонь й у воду.

– Яке складне доросле життя, – порушила мовчанку Карина.

– Спробуй у всьому розібратися, – погодилась із нею Олеся.

Олеся ставала дорослішою, і Костя їй уже не давав проходу. Він не відступав від дівчини ні на крок, коли вона приїздила додому. Його надмірна увага дратувала Олесю, і та намагалася менше навідувати батьків. Її зустрічі з Іванком були вже не такі романтичні, як раніше. Хлопець почав її домагатися, й Олеся зробила висновок, що ці стосунки себе вичерпали. Вона намагалася поставити в них крапку, але щось її стримувало.

– Напевно, я звикла до нього, – сказала дівчина Карині. – Коли не бачу його довго, то тягне зустрітися, а на побаченнях розумію, що все вже не так, як раніше. Наші зустрічі зводяться до того, що після поцілунків він починає руками нишпорити моїм тілом, як у власних кишенях. Тільки й чую: «Ну давай! Чому ти така дика? Я хочу тебе!» А чи я готова до близьких стосунків, чи ні – йому байдуже.

– То, може, уже час? – обережно спитала Карина. – Хлопці шукають дівчат, із якими можна переспати, а ти відмовляєш. Дивись – так знайде собі іншу.

– Гадаю, що плакати за ним не буду. Можливо, якби кохала його по-справжньому, то дійшло б і до сексу, а так… Ні, я не бажаю з ним спати. Хочеться чогось більшого, піднесеного, романтичного, а він… Він – як пісний борщ, – усміхнувшись, сказала Олеся.

– То чого не порвеш з ним?

– Усе ще сподівалася, що наші стосунки з часом стануть іншими, а виявилося, що вони себе потихеньку відживають. Нехай буде, як є. З часом усе вирішиться. До того ж, Костя – як привид: куди не глянь – він усюди.

– Він у тебе закохався!

– Не мели дурниць! Брат кохає сестру? Мені здається, що він узагалі не може нікого любити.

Припущення Карини підтвердила й Ніна. Вона завела розмову здалеку, намагаючись вивідати ставлення Олесі до Кості.

– Він мій брат, – сказала їй Олеся. – До того ж, не найкращий. Костя мені з дитинства сидить у печінках, тож не діставай хоч ти