I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман - Антон Дмитрович Мухарський

Праворуч, спершись руками і підборіддям на чорний полірований ціпок, сидів сер Джонатан Мак-Лох, убраний у стильний берет, що прикривав страшний шрам на лівій скроні, і молочно-білий літній плащ.

Примруживши свої поросячі вії, він пильно розглядав мій профіль. На безіменному пальці його лівої руки, забраний у платинову оправу в формі двоголового орла, світився великий діамант.

Поруч з ним на лаві лежав мій загублений учора рюкзак.

Глава десята

— Я вже хвилин п’ять спостерігаю за вашим просвітленим обличчям. Сподіваюся, вчорашній віскі вам сподобався?

«Ще б пак, старий поце», — подумав про себе, згадуючи заригані мокасини, але вголос сказав:

— Це було щось фантастичне!

Про які п’ять хвилин він каже? Я ж тільки-но всівся на цю порожню лаву.

— Випадково побачив вас у парку, проходячи повз, а до того збирався занести до театру рюкзак, який ви вчора забули в пабі.

— О, дякую....

— А ще маю для вас один сюрприз, — він видобув з кишені плаща невеличку формату А-6 книжечку в дешевій темно-синій палітурці.

— Вам відоме ім’я молодої української письменниці Оксани Забужко?

— Ну так, щось читав у журналі «Сучасність» у Рябчука... Здається, повість «Інопланетянка», туфта рідкісна. Андрухович і Винничук мені більше до вподоби.

— Навіщо ви так... Вона дуже талановита дівчина, одна з найкращих у своєму жанрі сучасної соціально-філософської прози. Я навіть виділив їй особистий грант, влаштувавши студії в Америці, аби вона мала змогу написати перший український феміністичний роман. Цей примірник — вам! — він протягнув мені книжечку.

«Польові дослідження з українського сексу», — прочитав поруч з ім’ям авторки.

— І тут нажухали, — усміхнувся Мак-Лох невесело. — Виділив пристойні гроші на гарний папір, просив зробити тверду обкладинку і художника знайти, рівня Якутовича[1]. Але гроші невідомо де поділися, і сьогодні вранці мені привезли отаке...

«Київ. Видавництво „Згода“», — зазирнув я під обкладинку неоковирного видання.

— Сьогодні після мого дзвінка до Києва в головного редактора трапився інсульт. Друзі сповістили. Гроші, які він украв, підуть на лікування. Невідомо, чи виживе. Ну і чорт з ним. Не можна красти на мистецтві. У мистецтво треба тільки вкладати і вкладати. Бо що лишається після народів і націй? Тільки мистецтво і література... Більш нічого. В Україні це, на жаль, не розуміють, бо у владі й досі тупі селюки, злодюги та пролетарська наволоч типу Кучми та його камарильї на кшталт малороса-імперця Табачника.

— Ви знаєте Табачника? — щиро здивувався я.

— Друже мій, — повернув він до мене свою мармизу, — від початку Незалежності я дуже пильно стежу за всім, що відбувається в Україні, адже розумію краще за всіх, що саме на теренах вашої багатостраждальної землі зараз розгортається справжня боротьба зла із добром, від якої, без перебільшення, залежить подальша доля усього людства. Кріт історії риє повільно, але невидимі широкому загалу процеси йдуть і моє завдання їх пильно контролювати, аби не сталося реваншу сил зла, абсолютним утіленням якого був Радянський Союз і наразі лишається його правонаступниця Росія.

— О, то ви теж знаний антисовєтчік! — усміхнувся я.

— Ще й який, мій друже, — прихильно усміхнувся він у відповідь. — Я вам більше скажу, саме я і мої друзі в далекому сорок сьомому стояли біля витоків заснування Единбурзького театрального фестивалю, який від початку мав збирати в цьому місті найцікавіших та найпрогресивніших митців з усього світу, бо глибоко переконаний, що саме митці є тими провідниками тонких матерій, впливаючи на які можна змінювати цей світ на краще. А це моя основна місія на цій Землі. За що, зрештою, і отримав з рук Її Величності разом з орденом Чортополоху почесний титул «сер».

— До речі, я бачив ваше ім’я на стіні театру, в якому ми граємо вистави.

— Так, це і є найстаріша в світі масонська ложа. Всі думають і вірять, буцім масонство зародилося в Англії. Не вірте цим байкам. Саме в Единбурзі у 1599 головний будівничий короля Якоба Першого Вільям Шоу заснував ложу, яка й досі працює в приміщенні каплиці Святої Марії, у залі якої ви і гратимете свої вистави. На цей момент саме я є Великим Магістром цієї ложі. Шоу маст гоу он, хе-хе-хе... Але це так, карнавал, бутафорія. Справжнє масонство нині зійшло на пси. Спритні ділки водять до нас екскурсії, а мерія навіть зобов’язала на час фестивалю здавати заїжджим театрам приміщення в оренду. Я завідую Східним напрямком. Усі театральні трупи з Росії, України, країн Балтії проходять через мої руки. Я особисто відбираю вистави, а тому вчора, коли побачив вас у пабі, трохи збрехав, — нахилився до мого вуха. — Бачив вашу виставу в запису на відеокасеті, а завтра мрію побачити вживу. Ви прекрасний актор!

Його відразливі старечі губи майже торкнулися мого вуха.

— Дякую, — я аж зніяковів від подібної близькості.

У мене склалося враження, що він хотів щось ще проказати, але стримався.

— Книжечку обов’язково почитай... Мені буде цікава твоя думка щодо цієї авторки.

Старий, який допіру звертався до мене на «ви», раптово почав тикати, наче ми стали близькими друзями.

— До речі, що ти думаєш про ситуацію в Україні?

— Біда, — відповів я цілком відверто. — Реванш совка, про який ви вже згадали, набирає нових обертів. «Національне відродження», що мали на початку 1990-х, разом із «Червоною рутою», «Бу-ба-бу», театральними фестивалями закатують в асфальт. У країну потоком ідуть російські гроші, на які створюють абсолютно антиукраїнські радіостанції і приватні телевізійні канали. Я вам більше скажу, днями, буквально ще тижня не минуло, як мені відкритим текстом у редакції «Русского радіо Україна» заявили, буцім у мене сильний український акцент і я ніколи не зароблю великих грошей, якщо й далі розмовлятиму українською, бо мене не візьмуть у жоден серіал чи телепроект. Це була остання крапля. А тому... — тут уже я стишив голос, трохи нахилившись до сера Джонатана, — тільки це поки конфіденційна інформація... Якщо буде змога, я хочу залишитись тут і пошукати якоїсь роботи.

— Ти не повіриш, — відсахнувся старий, пильно вдивляючись у моє обличчя. — Я чомусь саме зараз про це подумав! Ти ж абсолютно нетиповий для України актор. Сміливий, харизматичний, фактурний, з абсолютно європейською зовнішністю і манерами, у прекрасній формі, на самому початку своєї кар’єри. Добре, що ти