Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
Наймолодший син Терези декілька років не міг вибрати наречену, і коли це нарешті сталося та призначили дату шлюбу, Тереза з таким розмахом і запалом взялася за організацію весілля, що без допомоги Анни просто не змогла б дати з усім раду. Зрештою, Анна й сама перейнялася передвесільними турботами, облишила приготування до власного від’їзду в маєток, та й про себе саму цілком забула. Довелося ледь не в останній тиждень замовляти кравчині нову сукню, бо у своєму звичному чорному вдовиному вбранні аж ніяк не могла з’явитися на таку урочистість, як весілля. Зазвичай на подібні святкування вдови знімають траур, навіть коли ще не минув термін суворої жалоби, а їй давно дозволено носити напівтраур. Адам помер взимку позаминулого року, і її закрита чорна сукня та капелюшок із траурним крепом тепер здаються не лише недоречними, але й понад міру скорботними.
Розуміла, звичайно, що варто пошити щось бодай сіре чи фіолетове, але зволікала. Чулася у чорному захищеною і ніби ближчою до Адама. От і дозволікалася до того, що на весілля сина Терези у її гардеробі не знайшлося жодної пристойної для цієї церемонії сукні. Псувати своїм скорботним виглядом настрій молодятам не хотіла, а тому алярмово замовила собі нову лавандову сукню з ліонського шовку. І фасон вибрала модний для цього сезону: з широким криноліном, з акуратними, не надто широкими рукавами та з безліччю фальбанок від низу і до середини спідниці. Навіть капелюшок, рукавички та черевички справила в тон сукні. Коли вперше вдягнула все це на себе та глянула в дзеркало, аж серце стиснулося. За понад два роки вже й забула, як виглядає у світлому одязі, і навіть не думала, що так змінилася від смерті Адама.
Із дзеркальної поверхні на неї дивилася цілком інша жінка. Зріла, зваблива зовсім не невинною красою, значно впевненіша та цікавіша, аніж була раніше, а яскраві аметистові сережки, які вдягнула замість своїх традиційних жалобних з чорного бурштину, надали їй зовсім незвичного вигляду. Внутрішньо не була готова до змін, а тому мимоволі злякалася відображення у дзеркалі. Схоже, її життя входить у новий етап, а вона навіть не помітила цього. Не тішило навіть те, що виглядала справді привабливо, що уста зберегли свій колір та округлість, очі зосталися виразними та гарними, а фігура не лише не втратила принадних форм, але й стала ще звабливішою.
Анна мимоволі придивилася до себе уважніше. Ні, таки не все аж так бездоганно. У волоссі з’явилося декілька срібних ниток передчасної сивини, а на чолі намітилися легенькі зморшки. Але, хоч як дивно, це її не засмучувало. Таки справді стала іншою жінкою. Найдужче їй тепер подобалося в собі не зовнішнє, а те нове, що з’явилося вже по смерті чоловіка: шляхетна виваженість рухів, спокійна впевненість, глибоко заховане і таки гідно пережите горе, мудрість та розуміння чогось такого, що розкривається в людині, лише коли вона не просто пізнала справжню трагедію, але й зуміла достойно з неї вийти.
Наразі взагалі не бачила жодного сенсу в своїх жіночих принадах. Поряд нема чоловіка, якого кохала б понад усе на світі, а зовнішня привабливість вкупі з вдовиною самотністю лише заважають жінці спокійно жити. Занадто часто притягують до себе хтиві чоловічі погляди, манять незахищеністю та будять аж ніяк не платонічні бажання. У товаристві особливо нав’язливі чоловіки після року жалоби підступалися до неї з доволі неоднозначними натяками та увагою. Навіть настирно шукали її товариства. У такі моменти Анна почувалася так, ніби чинить злочин та зраджує Адама, а тому зазвичай намагалася якомога рідше бувати в товаристві, старанно уникала чоловічої уваги та ховалася в свою жалобу, як у надійний прихисток, та відгороджувалася нею так, як відгороджуються щитом від нападу. Навіть на напівтраур не переходила, а показово носила все чорне, неблискуче та жалобне. Так, ніби поставила між собою та світом міцну стіну, яка дозволяла уникати зайвого та непотрібного їй спілкування й уваги чоловіків.
Тим паче, що добре засвоїла: зазвичай жінці за її обставин добра від уваги чоловіків мало. Значно більше шкоди, бо коханням там і не пахне. Не відмовляєш і терпиш залицяння – ти легкодосяжна жінка в очах чоловіка, проте тобі це пробачають заради мети завоювати. Відмовляєш відразу – ти дивна особа і в тебе щось негаразд з головою. Коли чоловіча увага стає надмірною, то незалежно від того, як жінка поводиться з цим залицяльником, шкереберть летить саме її, а не його репутація. Відмовляєш у залицяннях і не терпиш, коли стає зрозуміло, чого від тебе хочуть, – ти легкодосяжна, але вже підступна жінка, яка хіба дратує, бо хороша жінка такому скарбу, як цей залицяльник, не відмовила б, а ти просто набиваєш собі ціну. Жінку в такому випадку обговорюють, звинувачують, приписують те, чого не було, і знов шкереберть летить саме її репутація. Логіка мислення тут залізна. Зрештою, коли в мужчині говорить самолюбство та егоїзм, то ця логіка завжди така. Тобто в усіх випадках для жінки тут більше проблем, аніж радості. Щоб не влазити в усе це, Анна намагалася уникати таких ситуацій взагалі.
Цілком можливо, що серед її залицяльників траплялися й нормальні мужчини, проте вона не заморочувалася. Все одно, коли це не любов, то там нічого гарного не буде. Її реальне життя сконцентрувалося на родині, побуті та маленькому синочку, який ріс надзвичайно подібним до Адама і вже зараз дивував неймовірною схожістю до батька. Ті самі чорні очі, темне густе волосся, та сама виразна лінія губ і брів, ніс такої ж, як в Адама, форми, та сама будова підборіддя, вилиць і чола. Лише округлість дитячого личка трохи згладжувала цю подібність. Саме вона робила риси обличчя сина м’якшими, розмитішими,
