Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька

Тереза півголосом перемовилася з повитухою, гукнула Зоню та звеліла тій принести до спальні води. Ще поговорила з повитухою, тоді повернулася до Анни.

– Мусиш слухатися і не панікувати. – Вона торкнулася теплою долонею передпліччя невістки. – Я зараз посиджу тут біля тебе. Якщо хочеш, можеш тримати мене за руку.

Тривоги в голосі Терези Анна не вловила і трохи розслабилася. Може, й справді все буде добре. Тільки відчуття дивні. Світ іде обертом, тяжка хвиля накочується на голову, важко дихати, а в вухах дивний дзвін, і ніби темна пелена опускається на очі.

Анна ледь стиснула руку сестри Адама і на декілька хвилин заплющила очі. У якийсь момент її охопила сонливість та апатія. Стало майже байдуже, майже добре, в голові згасали думки, а реальний світ почав кудись віддалятися і втрачати барви.

– Пані, що ви тут собі надумали? – повитуха затормошила Анну за плече і раптом хлюпнула холодною водою в обличчя. – Не млійте тут нам. Як дитя вродити думаєте?

Анна злякано розплющила очі. Мить майже нічого не розуміла, тоді глибше хапнула ротом повітря.

– Я не млію… Так щось мені… – Вона перевела погляд на Терезу, тоді знову глянула на повитуху. – Я не розроджуся?

– О, маєш! – Повитуха аж сплеснула руками. – Щось таке пані собі дурне вигадали. Дитя онде почало проситися на світ, а ви таке кажете. Як то не розродитеся? Голову дитини вже бачу.

– Це добре, – Анна слабо усміхнулася. – Зле тільки мені щось… трохи.

– Ще недовго, пані. Мусите потерпіти. Як почне пані тиснути, то вже тужитися можете. Чулисьте, пані, що кажу?

Знов поринувши в напівзабуття, Анна не відреагувала на запитання повитухи. Єдине, чого зараз гостро хотілося – щоб усе це якомога швидше завершилося, щоб більше не боліло і щоб дитя народилося живе та здорове.

Відчувши наближення чергової перейми, Анна раптом здригнулася, як від різкого поштовху, широко розплющила очі й гарячково стиснула руку Терези.

– Воно знов тисне… І болить знов. Сильно так.

– Мусить боліти. Ну, помагай дитині… Постарайся трохи, – Тереза ще нижче нахилилася над Анною. Мить помовчала, забрала з її обличчя пасмо розтріпаного волосся і легенько погладила по щоці. – Не бійся, хороша моя. Все буде добре… Слухайся тільки.

– Але… я… я… Терезо. Ой, я вже… не можу.

Від напруження темніло в очах, і Анна міцніше вчепилася в руку Терези. Та коли ж це нарешті завершиться? Закусивши до крові губи, вона нахилилася вперед і спробувала проштовхнути дитину назовні. Заболіло так, що втратила самовладання і голосно закричала.

– Та що ж ви, пані, так кострубато тужитеся! – насилу втримавши ситуацію під контролем, повитуха невдоволено зиркнула на Анну. – Ще дитя пошкодите! Пощо аж так спішитися?… Як на алярм…

Вона ще нижче схилилася над Анною і знов спробувала допомогти.

– За пані ж ніхто не женеться… Ще порветеся тут мені… Воно пані треба? Поволечки… Відпочиньте собі трохи. Зараз знов попроситься.

Відкинувшись навзнак, Анна спробувала дихати рівніше, проте відчула повернення потуги й застогнала від гострого нападу болю.

– А от зараз пані мусить постаратися, – повитуха ледь притримала Анну. – Але легенько так мені… Поволечки… Допіру ледь не нашкодили собі. Воно пані треба? Ще дитину скалічите. Намагаючись слухати, що кажуть, Анна знов закричала від болю, проте відразу міцно зціпила зуби і, відірвавши голову від подушки, спробувала вигнати дитину назовні. Відчувала, що дійшла до межі, і знов запанікувала. Господи, та коли ж те дитя нарешті вродиться? Сили нема.

– Тереза! Руку! Швидко! Мені треба!

Анна так міцно стиснула руку Терези, аж та скривилася від болю, проте руку від невістки не забрала. І далі обережно підтримувала ту під плечі вільною рукою і пошепки заспокоювала.

– Все, Анно, все! Ще трохи – і народиться. Не панікуй головне.

Знов голосно закричавши, Анна відразу замовкла. Залишки самовладання та розсудливих думок примушували її слухатись того, що наказує повитуха, але десь у глибині свідомості наростав такий шалений відчай, що хотілося не кричати, а голосити. Втекти б від усього цього світ за очі, і гори воно все ясним полум’ям.

Анна закусила губи. Потуги тепер йшли майже без перерви, і якби не чіткі окрики повитухи та рука Терези, яку Анна міцно стискала, то взагалі перестала б володіти собою.

– О Боже, Терезо, я вже… не можу… Ой, мамо… воно…

Раптом Анна відчула, що дитя вислизає назовні і замовкла, а потім на цілу страшну мить світ перед її очима пішов обертом, обвалився уламками на голову і не дозволив сприймати те, що розгорталося перед її очима як дійсність.

– О Боже, Терезо, що це таке?!

Дитя не плакало і не ворушилося. Лежало поміж ніг Анни маленьким скривавленим тільцем, а кругом шиї в дитини затягнулася в петлю пуповина.

Затиснувши рот долонею, Анна з жахом перевела погляд на повитуху, потім на Терезу, знову глянула на новонароджену скулену дитину поміж своїх ніг і вже не змогла відвести від неї погляду. Реальність і увесь трагізм ситуації ще не цілком ясно доходили до її свідомості, проте передчуття непоправного вже знерухомлювали тіло так, що Анна не могла ані кричати, ані ворушитися. Лише гостро відчула, як темрява довкола стає задушливою, страшною, зовсім безпросвітною. Дитя не дихало і не рухалося. Воно було мертве.

Розділ 8

Не роздумуючи ані секунди, повитуха підхопила дитину на руки, швидким рухом звільнила шию від пуповини, перевернула немовля донизу головою, ляснула раз, тоді ще раз, підняла вгору, повернула вниз, ляснула знов – і за мить дитя крутнуло голівкою, хаотично замахало ручками та ніжками і голосно заплакало.

Дивлячись на все це широко розплющеними очима, Анна й слова сказати не встигла, як повитуха одним швидким рухом поклала їй дитину на груди.

– З Божою поміччю маєте сина, пані… Гарний хлопчик. Ніц йому не бракує… Пуповина не моцно обмоталася… Закричав… Зо три дні ще слабким буде, а затим все минеться. Най росте здоровим на втіху пані та людям.

Підтримуючи тремтячою рукою мокре і тепле тільце дитини біля своїх грудей, Анна ошелешено дивилася довкола, а тоді обхопила дитя обома руками та жадібно притулила до себе. Син! Живий! Боже милосердний, він живий! Хлопчик. Рухається, плаче, дихає. Її з Адамом син. Нарешті народився.

Анна ще раз пожадливо охопила поглядом новонароджене дитя. Розчепірені тоненькі пальчики дрижать і поривчасто рухаються в такт голосному немовлячому крику, широко розтулений ротик, мокре темне волоссячко, маленький приплюснутий носик, безладні рухи крихітних ніжок, напнутий животик. Ще