Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
Тереза глянула на новонародженого хлопчика і тихенько зітхнула. Адам би теж зрадів, що у нього народився син. Завжди хотів ще одного сина, а помер і навіть не взнав, що Анна в тяжі. Тепер син ростиме без батька.
Вона торкнула теплою долонею голівку дитини, тоді обережно погладила щічку і перевела погляд на Анну.
– Бог милосердний. Ти заслужила собі трохи щастя. Відпочинь зараз. Ти молодець. Такого гарного нам усім хлопчика народила. Нехай Матка Божа його в опіці має і береже від усього лихого.
Вона поправила подушку під головою Анни, усміхнулася і раптом нахилилася та поцілувала невістку в щоку.
– Адам завжди тебе любив. І, думаю, що я його розумію. Ти хороша жінка. Краща за багатьох вроджених шляхтянок. – Тереза підвелася на ноги і глянула на новонародженого хлопчика. – І син у вас з Адамом хороший народився. Знаєш, Анно, відпочинь собі трохи ці дні. Я заберу старших дітей до себе. Будемо приходити до тебе в гості. Когось тобі для допомоги з дитиною теж пришлю сьогодні.
Анна здивовано глянула на Терезу. Давно помічала, що та дедалі краще ставиться до неї, проте Тереза ніколи не говорила про це так відверто. Здається, саме зараз вона цілком змирилася з вибором брата.
Тереза перехопила здивований погляд Анни й усміхнулася. Цій, такій колись наївній дівчинці, таки вдалося майже неможливе. Вона ввійшла в їхню родину так, що не виглядала чужинкою. Стала гарною мамою дітям Адама, хорошою господинею, перейняла гарні манери і навчилася гідно триматися. Цілком зріла, розсудлива і розумна жінка. І не скажеш, що інакшого походження. Майже дорівнялася Анелі. Адам не помилився, коли взяв її за дружину, а не залишив коханкою. Таки зумів роздивитися в Анні щось більше, аніж молодість і гарненьку ляльку. Якби не хворе серце, то міг би прожити з такою дружиною довго і щасливо. Ще й онуків міг би дочекатися.
Раптом Анна підвела голову і глянула на Терезу широко розплющеними очима.
– Знаєте, а я щойно згадала, що за день сьогодні. Саме сьогодні минуло рівно тринадцять років від того дня, як я вперше побачила Адама в Жовкві, – вона на мить замовкла і глянула на Терезу якось дивно. – А якщо це поганий знак? Тринадцять років зрівнялося. Того дня я навіть не уявляла, що колись вийду заміж за Адама, а я от саме цього дня народила йому сина.
Тереза важко зітхнула, перевела погляд на маленького Адася, який заснув у Анни на руках. Новонароджений хлопчик був таким зворушливим і кумедним, що вона мимоволі усміхнулася.
– Не вигадуй дурниць, Анно. Дивися, який гарний син у тебе народився. Що було, то давно минулося, і не треба ворохобити старе та вишукувати якісь знаки. На все воля Божа. Маєш іще одну дитину від Адама, маєш родину, добрий маєток і гарний дім. Живи собі спокійно та не надумуй проблем там, де їх нема і ніколи не було.
Частина друга
Анданте
1858 рік
Розділ 1
Без особливих пригод та неприємних подій проминуло півтора року від народження сина, і Анна потроху змирилася з думкою, що житиме та виховуватиме дітей без чоловіка. Гострі напади відчаю вже не накочувалися так часто, як у перший рік по смерті Адама, а з тугою та самотністю вона навчилася співіснувати і вже не почувалася аж надто нещасною. Інколи навіть хотілося по-справжньому радіти, сміятися та тішитися найпростішим речам: сонцю, теплу, гарному самопочуттю, музиці, квітам, кумедним витівкам дітей і навіть тому, що життя дарує маленькі приємності, а не обвалюється на голову великими проблемами.
Та й не мала вона часу на те, щоб довго сумувати. Діти, щоденні клопоти, побут, прагнення налагодити будні родини так, щоб домашні не відчували жодних змін на гірше. Хіба ж мало у жінки роботи в помешканні, яке є достатньо великим і потребує постійної уваги та присутності господині? А діти? Тут роботи ще більше. Зрештою, в хорошої господині з доброго дому все має бути так, щоб не соромно було запросити гостей у дім, щоб прислуга бездоганно знала свої обов’язки, щоб діти поводилися саме так, як повинні поводитися діти в шляхетній родині, і щоб нікому не далося взнаки, що прибутки таки впали.
Банальне бажання втриматися на поверхні та не розгубити здобуте Адамом допомогло Анні здолати горе. З власного досвіду знала, що після пережитої трагедії силу жити далі дають прості речі: необхідність піклуватися про рідних, відчуття потрібності дітям, любов до них, розуміння того, що ніхто інший не зробить за тебе твою буденну роботу, прагнення вижити тоді, коли не вижити, – означає зробити нещасними найдорожчих людей. У простому не лише найглибша мудрість, але й допомога в найтяжчі моменти горя. Коли стається біда, то все несправжнє, несуттєве, надумане раптом кудись відходить, а лишається просте і справжнє: саме те, що й допомагає вижити. І байдуже, що збоку це виглядає, як рутинна робота та піклування про банальні потреби. Іноді саме у таких буденних речах і є найбільше мужності, сили та любові до рідних людей. Так Анна і жила ці півтора року, з головою поринувши в побут і щоденні клопоти. Без особливих потрясінь, надзвичайних подій чи гострих відчуттів. Зрештою, після пережитого горя саме такого спокійного життя й потребувала найдужче. Єдиним негативним досвідом та прикрою пригодою стало те, як десь рік тому ввечері хотіла зайти в гості до сусідки, у якої чоловік любив випити і дебоширити, і наштовхнулася на нього в подвір’ї їхнього дому.
На вулиці споночіло, і вона не відразу запримітила його біля каретного сараю. Лише побачила, як у темряві хитнулася непевна тінь, а тоді перед нею раптом виникло щось велике та незрозуміле.
Анна злякано сахнулася, тоді підвела голову і вперлася поглядом в обличчя сусіда.
– О Боже, як ви мене налякали, – вона спробувала обминути мужчину, який заступив їй дорогу, проте сусід несподівано притягнув її до себе.
– Зачекайте, пані, – він дихнув їй в обличчя перегаром, і Анна мимоволі поморщилася. – Ми ж сусіди… Можна по-простому. Я прийду вночі.
– Куди прийдете? – Намагаючись второпати, що каже їй цей чоловік, Анна знову відхилилася від нього якомога далі, проте сусід хитнувся і раптом навалився на неї всією вагою тіла.
– Ей, легше! – Анна спробувала випрямити руки. – О
