Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
Вона сердито відштовхнула сусіда від себе, проте той лише заточився і раптом важко задихав їй просто в вухо.
– Анно, ти така… – Він спробував силою повернути обличчя Анни до себе, – такі губки аж просяться…
На що просяться її губи, Анна не дослухала. Сусід спробував нахилитися до неї так, щоб поцілувати, а його руки вона раптом відчула в себе на грудях, а тоді й на стегнах.
– А шляк би тебе наглий трафив, – Анна аж задихнулася від огиди і мимоволі шарпнулася в бік, а тоді з такою силою заліпила йому ляпас, аж боляче стало її пальцям та запашіла долоня. – Курвар[22] старий. Щоб тебе кров нагла залляла. І воно туди ж!
Анна різко вивернулася і штовхнула сусіда так сильно, що той таки не встояв на ногах, ще раз заточився, тоді зашпортався об щось і повалився на землю, як сніп соломи.
Анна аж рота розтулила від подиву.
– Господи, та ж він п’яний як чіп!
Анна на декілька кроків відступила в тінь дерев, спантеличено завмерла, розглядаючи сусіда, який намагався підвестися із землі, тоді підхопила поділ сукні й вибігла з подвір’я геть. Старалася заспокоїтися, проте серце шалено калатало в грудях, а коли прибігла додому, то руки трусилися від огиди. От же ж дурень який. І що йому зайшло в голову? Ні, іноді сусід таки подивлявся на неї масними очима, але так багато хто подивляється. Тільки ж руки розпускає далеко не кожен. Здається, добряче його штурхнула. Загримів на землю, як лантух з бадиллям. Добре, що сусід був п’яним і не очікував чогось такого від неї, то вирватися вдалося без особливих проблем. Зрештою, коли нікому захистити, то допомагає досвід з тих часів, як була простою дівчиною і навчилася прикласти руку для того, щоб захистити себе самій. Та й слова знаходяться такі, що не промовляються тепер ніколи. Аж дивно, як ляпнула таке. Ніби не з гарного товариства пані.
Анна нервово розсміялася, проте, потроху заспокоюючись, почала навіть з гумором дивитися на цю пригоду. Цікаво, як сусід пояснюватиме дружині розбиту губу й обдерте обличчя? Що впав у кущ аґрусу чи порічок? А може, що з котами побився за прихильність кицьки? Так йому й треба. Дурень самовпевнений.
Щоб зайвий раз не засмучувати сусідку, Анна їй про цю пригоду не розповіла. Та й у гості до неї того дня не пішла. Як, зрештою, і всіх наступних днів. Відтоді хіба запрошувала її до себе або ж бачилася десь на нейтральній території. Сусід теж більше не чіплявся з непристойними пропозиціями. Лише іноді здалеку подивлявся як на трохи зварйовану особу, проте їй було байдуже. Відтоді вона стала втричі обережнішою і вже ніколи не виходила з дому без супроводу хоча б покоївки. Маленький Адась ріс здоровим і доволі міцним хлопчиком.
Майже не хворів і навіть коли у нього почали рости зубки, не особливо вередував. Коли ж його нічого не турбувало, то й взагалі був безпроблемною дитиною, бо добре їв, вночі спокійно спав і не надто докучав удень.
З його появою життя Анни знову набуло сенсу та радісних барв. З головою поринула в пелюшки, годування, колисання, присипляння і тішилася кожній миті поряд з сином так щиро і самовіддано, що навіть Тереза іноді підсміювалася з її сліпої материнської любові, проте Анна не надто зважала. У відповідь на кепкування щасливо усміхалася і запевняла Терезу, що любов до немовлят ніколи не буває надмірною. Саме вона дарує маленькій дитині впевненість у безпеці, у тому, що вона бажана і що цей світ зустрічає її добром та ласкою. Дитина, яка росте в любові, не боїться жити і більше вірить у власні сили та в те, що зможе багато досягнути. А це половина успіху. Принаймні наразі Анна саме це спостерігала на власному досвіді виховання дітей. Адась ріс щасливим, жвавим і впевненим у собі малюком. З іншими дітьми теж особливих проблем не було. Еля та Яся витягнулися, підросли і поступово входили у вік, коли дитинство зустрічається з початком дорослішання. Вчилися доволі непогано, були компанійськими, вміли наполягти на своєму і не страждали від невпевненості у власних силах. Радше навпаки. Їх зазвичай доводилося стримувати та закликати до обережності.
Люцина теж тішила успіхами в музиці та навчанні, а зростом уже перегнала Анну і виглядала як майже повнолітня панна. За характером, щоправда, не була такою відкритою та безшабашною, як сестри, проте саме вона була значно серйознішою, вдумливішою й емоційно глибшою. З нею можна навіть про щось порадитися, як із цілком дорослою панною.
І лише Войцех дедалі дужче непокоїв Анну. Не змогла приборкати ані його дурних нахилів, ані завоювати хоч краплю симпатії чи поваги. Він хіба терпів її та відкрито не конфліктував, проте безодня між ними ширшала. Він заводив та міняв друзів, можливо, навіть мав коханок, за цей рік встряв не в надто добру компанію марнотратників, декілька разів Анні навіть доводилося оплачувати його картярські борги, а витрати на одяг та розваги росли з кожним місяцем.
Від повного краху рятувало хіба те, що він досі був фінансово залежним від неї, вчився і мусив рахуватися з її думкою, умовами та ультиматумами. Розуміла, що довго так не триватиме, бо його поведінка загрожує обернутися публічним скандалом, виключенням з гімназії та поганою славою для цілої фамілії. Окрім того, такий спосіб життя Войцеха дедалі дужче виснажував родину фінансово.
Ще й, ніби навмисно, того року прибутки з маєтку впали, управляючий геть занедбав обов’язки і перестав надсилати звіти, а листи, які вона відправила до маєтку вже тричі за цей місяць, так і залишилися без відповіді. Розуміла, що далі тягнути з приїздом у маєток не можна і почала планувати цю поїздку для всієї родини. Серйозно сподівалася, що літо в маєтку трохи зекономить їм грошей. Життя у столичному місті значно дорожче, аніж у селі, а те, що вдасться заощадити за літо, потім знадобиться і щоб гардероб дівчаткам обновити, і за ремонт львівського будинку заплатити, і з боргами розрахуватися.
Та й для здоров’я дітей чисте повітря, літнє сонце, лісові ягоди, овочі з власного городу і прогулянки на березі річки підуть лише на користь. Головне, що Адась достатньо підріс для того, щоб не створювати проблем у дорозі, а для старших дітей така мандрівка стане несподіваною радістю і сприйматиметься як гарна та цікава пригода. Вони скучили за маєтком. Колись їздили туди щороку відразу по Великодню, а
