Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося - Тара Шустер

від моєї подруги Ізабель. Бооооже, здається, я маю за що подякувати Ізабель. Її листи повільною поштою завжди були такі турботливі, сповнені спогадів і наших спільних жартів, написані на папері, що так нагадував її саму. У кожній листівці відчувалась Ізабель, на них були індійські візерунки, які вона обожнювала, і коли я знаходила в поштовій скриньці її листи-подяки, в мене в голові паморочилося від захоплення. Ось, людина, яку я люблю, витратила час, щоб надіслати мені щось таке вдумливе й особисте. Було радісно, тепло й чудово. Я вирішила скопіювати її стиль.

Оскільки це була для мене первина і нова звичка, яку хотіла набути, я виробила формулу і хочу поділитися з тобою. Якщо ти коли-небудь не знатимеш, як написати досконалу листівку, прочитай рецепт нижче. Користуйся ним, аж поки винайдеш власну таємну суміш.

Мій непомильний рецепт на листівки з подяками, що сподобається силі-силенній людей

1. Обери листівку, яка дуже схожа на тебе. Мої листівки яскраві, з квітковими орнаментами. Більшість у комплекті із золотистими конвертами, і я заклеюю їх блискучими наклейками у формі сердечок або кольоровим скотчем із блискітками. Якщо побачиш у магазині класні листівки, купуй не вагаючись! Накопичувати запас листівок — нормально.

2. Почни із привітання, наприклад: «Моя найдорожча Іза­­бель».

3. Потім напиши про те, що любиш у цій людині або про спільний досвід, за який вдячна. Бажано, щоб це було щось конкретне для адресата і жодним чином не скидалося на фразу з інтернету. «Я фантастично провела з тобою час за вечерею. Сміятися з тобою, слухати твої думки про письмо, політику і те, яка мені потрібна торбинка, — завжди насолода». Але не пиши «дякую» поки що! Ми ще до того дійдемо. Цей третій крок допоможе відтворити й запам’ятати особливий момент, який ви пережили разом.

4. Тепер перейдемо до подяки. Підбери щось конкретне, за що можеш подякувати: «Дякую, що приїхала до Сохо на п’ятому місяці вагітності. П’ятому! Не можу повірити! Я ціную, що ти прийшла зі мною побачитися, попри біль у щиколотці» або, якщо дякуєш за щось матеріальне, подарунок, наприклад, то напиши: «Дякую за розкішні квітчасті блокноти! Ти знаєш, як я люблю писати. І блокноти люблю. І квіткові орнаменти. Ти влучила в яблучко».

5. Тепер розкажи, як ти справді, справді почувалася. Будь чулою. «Ти — частина мого серця. Щоразу, як тебе бачу, почуваюся спокійно і радісно. Щось у тобі є, від чого я почуваюся в безпеці».

6. А тепер додамо світла: «Я нетерпляче чекаю на всі ті щирі вечори, які в нас попереду, бо ти — моя подруга назавжди. #Благодать #Шко­даНеШкода #НащоВикористовуватиГештеги #Ними-НеМожливоПисати»

7. Підпиши так, як хочеться: «З любов’ю, T$»

Для початку користуйся цією заготовкою. І почни просто зараз. Колись я переживала, що пишу забагато подячних листівок і що це дратуватиме людей. Але скажу тобі таке: ще ніхто ніколи не скаржився, що отримав від іншої людини забагато листівок зі справжніми сентиментами. Тепер я всюди ношу з собою набір чистих поштівок, так, як дехто носить про всяк випадок заспокійливе. Ніколи не знаєш, коли раптом знадобиться солодке полегшення через подяку.

Маєш на думці подяки, які могла б висловити? Може, за давно минулу подію. Може, для викладача, якому давно збиралася сказати, як багато він важив у твоєму житті? А може, просто за класну вечерю в гостях два місяці тому. Не думай про час. Ніколи не пізно подякувати.

Отож, вважаю, зараз саме час скористатися власною порадою і сказати тобі таке:

Дорогезна,

надзвичайно приємно з тобою познайомитися. Насолоджуюся нашим спільним часом. Це супер. Дякую, що читаєш. Справді. Мріяла про те, щоб поділитися цією книжкою з тобою, й зараз, коли усе справдилося, ця мрія стала магічніша, важливіша та життєствердніша, ніж я уявляла. Але не зазнаваймося, маємо попереду ще достатньо часу разом. Дякувати Богові.

ДУЖЕ ЛЮБЛЮ

T$

Внутрішня неподруга

припини себе ображати

Чи відчуваєш ти часом, наче самокритичні думки викрали твоє тіло? Сидиш собі вдома на дивані, дивишся реаліті-шоу, поїдаючи індійську їжу, яку принесла з собою, аж раптом десь глибоко зсередини тебе виповзає істота, схожа на Ґоллума, і сідає поруч на дивані. Шепоче тобі у вухо: «Кріс не хоче з тобою зустрічатися, бо ти не достойна любові». А потім із всезнаючим виглядом пояснює: «Твій бос взагалі-то знає, що ти нікчема і погано даєш раду з роботою». Критикує твою їжу: «Ти справді маєш напихатися рисом із нааном? Дві вуглеводні страви?» От тепер, замість того, щоб насолоджуватися вечором вдома, твоя голова вибухає. На очах закипають сльози, ти в розпачі заламуєш пальці, бо й гадки не маєш, як покласти цьому край. Ти ж просто хотіла подивитися реаліті-шоу. Що це в біса коїться?

Внутрішня Неподруга прийшла, от що. А вона в мене та іще сучка. Несамовито злостива і завжди знайде спосіб мене засмутити, але я далі її запрошую на свої вечірки. Я й далі розділяю з нею вишукані м’ясні нарізки та шардоне. Вона п’є коктейлі за моїм столом і весь час обурюється, поки я пояснюю / вибачаюся перед друзями, що «Вона давня подруга; складно її позбутися безповоротно... Вона з тих, із ким я ніколи не змогла би подружитися, якби ми познайомилися нині, але нас пов’язує минуле... знаєте?» Вона живе всередині мого серця й харчується моєю самооцінкою.

Уперше відкрила її, пишучи в щоденнику. Вона була голосом, що безперестанку роздавав мені ляпаси, так ніби безкінечний трек грав у моїй голові. Навіть коли я собою пишалася й записувала, за що вдячна, скажімо «УРА! Нарешті, нарешті мене підвищили!», вона лементувала на сторінці: «Ага, але тільки через те, що ти їх надурила. Я тебе знаю. Ти нікчемна». Курррва, дівчино… Дай мені передихнути! Звідки лише цей збіса інтенсивний сучий голос береться?

Гаразд. Думаю, вона була зі мною від самого початку. В дитинстві, як ти знаєш, мені часто казали, що зі мною щось не так. Один із ранніх спогадів на сеансі терапії з лялькою. Мені було не більше п’яти. Не певна, в садочку то відбувалося, чи на сеанс мене привели батьки, але пригадую тісний кабінет із бетонних блоків. Чоловік у рибальській камізельці з бородою, як у Раффі[16], розмовляв зі мною через брудну шкарпетку на руці, яку звали Містер Фазз. «А розкажи-но містерові Фаззу, як ти почуваєшся?» — намацував контакт бідолашний чоловік. «Так! Я-а-а-ак тобі сьогодні ведеться, Таро?» Містер Фазз благав, наспівуючи. Я дивилася просто в його круглі очі й відмовлялася говорити. З ним я спілкуватися не бажала, а ще менше хотіла видавати свої таємниці. Опануйте себе, містере Фазз, — думала я. Майте гідність, прийміть душ і перестаньте жити в шухлядці з картотекою.

На етапі початкової школи мати повідомила, що мені не дається математика і письмо таким тоном, яким сповіщають про неоперабельну пухлину мозку. І на це не було ради. «Жахливо; маєш дислексію й тебе залишать на наступний рік через відставання з математики», — побивалася вона. «І як ти тепер збираєшся здобути