Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося - Тара Шустер
Я купила якийсь дурнуватий фіолетовий спортивний топ, що створив мені монобюст. Сходила в той магазин, де записують на відео ходу, і купила ще прибацаніші оранжево-білі кросівки, об’ємні, як ото деколи взувають татусі, щоб конфузити своїх дітей. Поки мене обпікали вогнем думки про недавній розрив стосунків, я почала ставити собі маленькі цілі, про які точно знала, що вони мені піддадуться. Бігти, поки лунає пісня Feist[13]. Пробігти від одного дорожнього знаку до наступного. Пробігти десять хвилин без перерви. О Боже, як це важко. У легенях пекло, стегна палали вогнем, періодично виникала думка: — я не можу. Але так само, як і зі щоденником, я вирішила змінити цю історію. Почала повторювати: «Так, я можу це утнути», — навіть як була певна, що мені це не вдасться. «Так, я можу пробігти від однієї пристані до іншої». «Так, я можу довести до кінця цю божевільну пробіжку». Я повторила собі цю фразу так багато разів, аж вона почала збуватися: я змогла досягнути своїх скромних цілей. Точніше, я ненавиділа біг як такий. Була готова здатися тієї ж секунди, щойно добігала до своєї скромної цілі. Але в тому місці, де страх стискав груди, ніби на мене навалилася цегляна стіна, тепер виникло трохи простору, щоб можна було вдихнути.
Коли накопичувала дрібні успіхи, мені починало подобатися те, що як пробіжу трошки довше, волосся стане вологе від поту, що відчуватиму солоний присмак на губах, щоки почервоніють, а всередині стане гаряче. Мені подобалося, що як бігти від моєї квартири вздовж річки й назад, одяг стане мокрісінький, прилипне до шкіри й мені доведеться його віддирати. Подобалося кидати пропотілий оберемок спандексу у великий плетений кошик для брудної білизни і чути, як речі, гупнувши, падають туди. Не могла повірити, що вони стали такі важкі від поту! Трохи огидно, але як же круто.
Біг розрубав той вузол напруги у мене в грудях. Що більше я рухалася, то дужче мені вдавалося розтрусити зловісну кулю хвилювання в серці. Було щось катартичне у штовханні себе вперед. Рух сам по собі розігнав важкі думки, що на повторі крутилися у мене в голові. Щоденник того періоду переповнений відкриттями штибу «Вау, хто б міг подумати, що тренування — це так круто?» або «Дякую Богові, що я тренуюся, почуваюся суперово». Бігаючи, я переставала підраховувати, скільки днів проплакала чи пропанікувала. Натомість почала рахувати дні, не затьмарені тривожністю. «ДЕСЯТИЙ день, порахуй — ДЕСЯТИЙ! — без руйнівної тривоги!!! Без сліз!» Біг дав мені добре фізичне самопочуття, та найважливіше, що я — тріумфувала.
Тренування для мене зараз — це те, що не обговорюється. Це моя профілактика проти тривожності та настроєвих викрутасів. Я мушу виганяти себе вранці з ліжка і йти у спортзал, бо опісля я завжди, завжди почуваюся ліпше. Коли вирушаю в мандри, байдуже — відпочивати чи працювати, я завжди взуваю в літак кросівки для бігу, щоб приземлившись не мала причини пропустити тренування. Якщо у мене суперважкий робочий тиждень, це лише додаткова причина запланувати півгодини і зранку попітніти в залі. Похмілля, втома, просто нема настрою? Не даю собі знижок. Причина проста — я ще жодного разу не пошкодувала, що таки прийшла в зал. Коли я це кажу людям, то зазвичай чую щось про те, яка я дисциплінована. Але я не дисциплінована, якщо вже про це зайшло. Ось щойно я з’їла чорно-біле-печиво-триденної-давнини, бо знайшла його у вітальні. Тренуватися важко. Задихатися боляче. Але це допомагає мені позбутися запаморочення. Як рухлива медитація, що змушує мене відчути тіло, зосередитися на меті: просто пробіжи.
Твоя правда, Джуліє. Чорти б тебе, Джуліє, взяли.
Що в тебе замість бігу?
Чи маєш власний рухливий спосіб розслабити розум? Щось таке, що змушує тебе попітніти та досить складне для виконання, щоб повністю відволікти й заволодіти твоєю увагою? Якщо біг — це не твоє, то чи можу я запропонувати деякі нестрашні альтернативи? Гаразд. Хоча будь-яке тренування трохи лякає, та я можу справді ПООБІЦЯТИ, що будь-яка регулярна вправа, ДОДАСТЬ ТОБІ ЩАСТЯ. Сказитися можна, наскільки це ефективно. Та мусиш вправлятися регулярно! Не пиши мені, що тренування не для тебе, якщо спробувала тільки раз.
1. Спробуй заняття, яке тобі подобається у спортзалі / Юнацькій християнській асоціації / парку недалеко від дому, де інші люди страждатимуть разом із тобою. Щось мерзенне простіше робити гуртом, наприклад, присідати. Страждання любить товариство. Велосипед! Пілатес! Штанги! Гуртове заняття з інструктором змушує тебе слухати і слідувати, а ці дві речі заважають думати / зациклюватися / хвилюватись. Перепробуй усі імовірні види занять, аж поки знайдеш те, яке ніби тобі подобається. Те, що начебто подобається, ти зможеш практикувати довго.
2. Знайди в інтернеті відеотренування, доступне для занять удома. Моя подруга Фіш, яка щойно народила першу дитину, знайшла онлайн супермодну австралійку, що виставляє на ютюбі відео вправ, які не потребують ЖОДНОГО обладнання. Фіш не має причини уникати тренувань під заспокійливий і бадьорий голос Оссі, якщо може вдатися до них удома, поки її донька дрімає / грається / зчиняє пекло в дитячому манежі.
3. Піди на тривалу прогулянку під час обідньої перерви. Якщо ти обмежена в часі, використовуй обідню перерву, щоб пройтися. Вийди з офісу, постав таймер і не повертайся, аж поки вийде час. Коли прогулянці настане край, перехопи сендвіч. Пів години — це достатньо часу. Надворі надто спекотно і ти не хочеш спітніти? То чому б не походити вгору й униз сходами всередині офісної будівлі, де є кондиціонери? Іде сніг? Я багато часу збула у Вісконсині, тож знаю, що існують цілі печери-міста всередині однієї будівлі. Без відмовок. Завжди можна придумати, як піти на прогулянку.
4. Пітній із друзями. Як тобі ідея вирушити в невеликий похід із друзями замість бранча? А що як спробувати оте нове групове тренування від австралійців, про яке всі говорять? (Щось не те сьогодні зі мною й Австралією). Тренування з друзями додає відповідальності перед іншими людьми, а якщо тобі ще й подобаються твої друзі, то гарантовано буде весело, навіть якщо й супертяжко. Можна навіть поспівчувати одне одному наприкінці заняття.
5. Запитай спортсмена. Ми всі маємо друзів-професіоналів у тренуваннях, які справді знаються на тому, як функціонує людське тіло. Знайди серед них когось, хто грав у футбол в університеті, запитай у колеги,
