Якоб вирішує любити - Каталін Доріан Флореску

Вона розгублено зронила годинник на коліна і все обмацувала обручку, то знімаючи її, то знов натягаючи. Колись вона просто застрягне на її набряклому пальці. Навіть її пальці будуть проти неї.

Вдома Якоб сів, розстібнув сорочку і скинув краватку. Він раз по раз поглядав на годинник, ніби мав якусь зустріч, насвистував свою пісеньку і ритмічно постукував вказівним пальцем по столі.

— Ви не перевдягаєтеся? — спитала Ельза.

— Ще ні, і Ви не поспішайте.

— Ми ще кудись поїдемо?

— Так, і це навіть Вам сподобається.

Він щедро поплював на чоботи і потер їх рукавом.

— Куди? — спитала Ельза.

— Дзвонити на бурю.

Коли нарешті прийшов час, він оголосив:

— Сідайте до брички. Пора. Вони напевно тепер всі вечеряють.

Дорогою до церкви він спинився біля дому замкового. Не злізаючи з козел, гукнув:

— Штруберте, а вийди-но!

Довелось крикнути кілька разів, щоби подіяло. Штруберт розчахнув двері і вибіг з дому, з розхристаним волоссям, на ходу намагаючись проселити руку в рукав сорочки.

— Де горить?

— Ніде не горить, Штруберте, але буде буря.

Якоб зіскочив з козлів і підійшов до Штруберта. Ельза була так само спантеличена, як і замковий.

— Буря? — перепитав Штуберт, шукаючи в небі ознак грози.

— Саме так, і ти мені потрібен, щоб задзвонити у великий дзвін.

— Але для цього нема ніякої причини.

— Ще й яка, Штруберте, ще й яка. Причину ти зрозумієш, коли зробиш, що я кажу.

— Дзвін задзвонить щойно завтра вранці, до церкви.

Якоб ступив ще крок до нього, і Штруберту довелось податися назад. Він наступив на порожню пляшку з-під вина, втратив рівновагу і впав. Якоб став над ним.

— Штруберте, ти смердиш смагою. Скільки платить тобі село за твою службу? Може, скоро виявиться, що це забагато для когось, хто несвоєчасно сповіщає про буревій і пожежі, га? І що від його послуг навіть можна відмовитися. Чи проживеш ти тоді зі своєї худібки і клаптика землі? Доведеться ой як гарувати. Отож, питаю ще раз, — Якоб простягнув Штрубертові руку і допоміг підвестися на ноги. — Тепер бачиш? Он там, на заході, вже насувається гроза, чорні хмари збираються? Придивись як слід.

Замковий промимрив вельми невпевнено:

— Так, здається, щось бачу. Щось там збирається.

— То як ти можеш казати, що нічого не бачиш? Бий у дзвін, поки не збереться усе село. Я кивну, коли перестати.

Він обтрусив зі Штруберта порох і по-панібратськи обійняв його за плече. Коли Штруберт заскочив на бричку і привітався з Ельзою, Якоб додав:

— Маєш дзвонити, як на Страшний Суд.

— Звідки ж мені знати, як дзвонять на Страшний Суд?

— Я певен, що знаєш.

Серед тиші мирного, затишного суботнього вечора залунав дзвін на грозу. Люди висипали на вулички й шукали скрізь на небі й на землі ознак нової небезпеки. Коли так нічого й не зауважили, — а дзвін бив усе швидше й наполегливіше, — селяни купками і поодинці рушили до церкви. Там на них уже чекав Якоб, стоячи на бричці з широко розставленими ногами.

В одній руці він тримав віжки, другою вперся у бік. Коли всі зібралися і обступили бричку, Якоб дав замковому знак перестати. Однак минуло ще трохи часу, поки збурені люди вгомонилися і стало виразно чутно Якобів голос.

— Браття і сестри, звертаюся так до вас, хоч і не маю особливих братерських почуттів, так само, як і ви до мене. Всі ви знаєте, хто я такий. Ви доволі відводили очі, щоб не знати цього достеменно. Я той, хто прийшов сюди півтора роки тому в найлютішу бурю, яку тут пам'ятають, і знайшов притулок у Непера. Я також той, хто ось уже майже два роки працює в Обертинів, ви й це знаєте. Надто часто ви плювалися, коли бачили нас разом. Але я не злопам'ятний. Просто дивуюся, що ви за