Якоб вирішує любити - Каталін Доріан Флореску

Він сплеснув долонями, і діти відступилися. Він прискіпливо розглядав Якоба, так як би обдивлявся якусь худобину. Або жінку, яку забажав мати. Якоб знав, що від цього іспиту залежить, чи схочуть його взагалі вислухати, чи радше досить неласкаво відішлють, звідкіля прийшов.

Цей чоловік був іншого калібру, ніж аптекар.

— Хочете заробити трохи грошей? — гукнув він циганові.

Чоловік розвернувся і зайшов до хати, але двері залишив відчиненими.

— Ну, що ж, — промурмотів Якоб, сплюнув на землю і теж пішов за ним. Опинившись на порозі, він завагався, чи заходити досередини, там було не зовсім темно, світло падало крізь маленьке віконце, крім того, освітлений був і невеличкий простір коло дверей, в якому у сповільненому танку клубочилися порох і сизі пасма диму.

Він не був певен, чи там взагалі хтось є, чи то, бува, не пастка. Чутно було якийсь звук, так ніби жмутком конопляного листя ляскали по поверхні води, щоб промити.

— Заходьте. Ми Вам нічого не заподіємо. Сідайте на підлогу, у нас так прийнято, — почув він чийсь голос.

Очі його поступово звикали до потемків, тепер він бачив не одну, а дві постаті. Булібаша сидів на ослінчику, вже без камізельки. Із розставленими руками, ніби Ісус, що чекає на підхожий хрест.

Іншою постаттю була маленька жінка, що ляскала його по спині і руках жмутком кропиви. Час від часу вона вмочала жмуток у відро з водою, а тоді ляскала знову. Покінчивши із задньою частиною, вона обійшла цигана, стала на широко розставлених ногах спереду і взялася бити по грудях та животу. Вона шмагала так завзято, ніби хотіла його покарати. Вона була повна, Якоб розрізняв її усе краще, хустка в неї була зав'язана на потилиці, а рукави блузки засукані. Він уявив собі, як виглядає тепер тіло булібаші — все червоне і в пухирях.

Нараз вона відклала кропиву, взяла з відра мачулку, ляснула нею циганові по спині і заходилась обтирати його тіло повільними, рівномірними рухами. Але на цьому ще був не кінець. Вона взяла щітку й стала шурувати нею дебелу, мокру чоловікову спину. Вона робила це так віддано, ніби хотіла показати всю міру своєї любові. Раз вона пройшла повз Якоба, її очі з цікавістю блимнули на нього. На мить зблиснули білі зуби, йому здалося, що вона усміхнулася.

Циган сикнув крізь зуби, для Якоба майже нечутно, але для неї то був знак зникнути. Цього йому було достатньо, щоб керувати дружиною. Ця жінка, яку мій батько лише невиразно розгледів, була Раміна, Раміна-Кропива, як відтоді він її називав. Це вона згодом видобуде мене з широко розверстого материного лона. Сповине міцно, як ляльку, ні, як мумію, так ніби мені, ледь народившись, вже треба було вдавати мертвого. І саме Раміна (парох вже облишив усяку надію) обкурювала мене своїми травами й зіллями, коли я, п'ятирічний, вже майже вмирав від дифтерії — і я одужав.

— Це розганяє соки. Якщо не дбати, соки застоюються і отруюють людину. А тепер розказуйте, з чим прийшли, — мовив булібаша.

Вся розмова не потривала й десяти хвилин, Якобу пообіцяли на наступний день шість людей для двору і ще п'ятнадцять на жнива.

— Може, запишемо це на папері? — спитав він булі-башу, але той лише засміявся.

Видобув табакерку, папір і скрутив папіроску. І щойно тоді відповів:

— Чому ти мене ображаєш? Невже моє слово нічого не варте? А взагалі, я не вмію читати, але й не журюся тим. Невміння читати й писати вишколює пам'ять краще, ніж будь-яке письмо. У Ґіґі прекрасна пам'ять. Завтра о п'ятій люди будуть в тебе. Вдармо по руках, і все.

Ґіґі трохи відпровадив Якоба, до місця, де працювала юна пара. У дівчини самої було ще зовсім дитяче личко, але вона доглядала дитину так, як і будь-яка інша мати.

За кілька тижнів двір був відбудований, а врожай зібраний. Ельза заплатила ціну, яку узгодив Якоб. Вони з батьком повернулися в головний дім, а Якоб зайняв кімнату в челядні. Тепер від мети його відділяв лише крок, але на шляху стояв Ельзин батько.

Він спостерігав за Якобом з недовірою, хоч той і сповнив уже його заповітне бажання. Він добре провадив господарство, вичищав стайню і складав гній на підводу. Коням, що потерпали від ґедзів та мух, накладав на очі й ніздрі пов'язки. Він вивозив гній на осінні поля і розкидав його разом із наймитами. Через тиждень землю востаннє переорали і засіяли озимину. Не було до чого доскіпатися, Якоб усе робив як слід, але Ніклаус все одно йому не довіряв.

Ніклаус теж одружився не з