Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Поки Еріка щебетала, Вікі встала й хотіла було відтягнути холодильник, щоб друзі теж могли сісти, але до неї приспів Джон і, дбайливо взявши за талію, відсунув убік зі словами: «Вікторіє, він важкий, давай я». Тут же мене зацікавило те, що Вікі подарувала хлопцеві несміливу усмішку і відійшла зовсім трохи, залишаючись якомога ближче. Я й сама усміхнулася, розуміючи, що таки правильно зробила, поїхавши іншою машиною.

Недалеко від них усе так само в обіймах стояли Еріка і Джейкоб, забувши, що поруч хтось є. Тільки тепер моя подруга слухала свого хлопця й дивилася на нього знизу вгору з ніжною усмішкою на обличчі. Джейк щось розповідав і час від часу цілував Еріку то в лоб, то в маківку, то в ніс. Спостерігаючи цими двома, я буквально відчувала, як у серці зростала радість за подругу.

— Ти усміхаєшся, — промовив Сем, привертаючи мою увагу.

Я обернулася до нього, вирівнялася й обхопила руками зігнуті коліна.

— Це погано? — спитала я, навіть не намагаючись сховати усмішку.

— Просто цікава причина, — знизав плечима Сем.

Господи, ну чому його настрій був таким мінливим? То всміхався, то знову жодної емоції на обличчі.

— Еріка. — Сем повів бровою, ніби просячи пояснити. — Що може бути краще за щастя на обличчі подруги?

— Наприклад, щастя на твоєму обличчі, — він промовив це досить тепло, через що моя усмішка засяяла яскравіше.

Схиливши голову набік, я легенько штовхнула Сема в плече.

— А що ж тоді ти? Щось я не пригадаю щастя на твоєму обличчі.

— Я завжди щасливий, — відповів він.

Коли що, це прозвучало так, ніби щастя Сема полягало в чомусь страшенно нудному. Ну або ж він просто не розумів, яким може бути щастя.

— Але як? Я не бачу цього, — озвалася я.

— По-твоєму, щастя полягає в усмішці на обличчі? — Сем знову повів тією нахабною бровою, яка здавалася ледь не окремою особистістю, серйозно. — Цим ти обмежуєшся?

Здивування в його голосі разом із прохолодою змусили мене відчути себе дурепою.

— Я цього не казала, — буркнула я, схрестивши руки на грудях і відвернувшись.

Праворуч почувся тихий смішок, а потім мене штовхнули в плече.

— Гей, я ж не хотів тебе образити, — м'яко вимовив Сем. — Ну, не супся.

Я зиркнула на нього, спостерігаючи за черговою зміною настрою. Чесне слово, здавалося, що в цьому привабливому хлопцеві жило відразу дві особи — нормальна й дивна.

— Звідки ти береш ці слова? — спитала я.

— Багато читаю, тож саме якось чіпляється. — Моє питання нітрохи не зачепило Сема.

Цікаво, а що взагалі могло вивести його із себе? Чудово розуміючи, що він так просто не зізнається, я відсунула питання якнайдалі у своїй голові, закидаючи на полицю «Купа питань до Сема, на які він ніколи не відповість».

Забинтована нога затекла, бо бинти були сильно затягнуті, тому я знову відкинулася назад, спираючись на лікті, і з полегшенням простягла ноги. Я подивилася на широку спину Сема й мій погляд знову зачепився за чорним написом на лівій лопатці. Тільки тепер я могла бачити його повністю.

— Гарний шрифт.

Сем покосився через плече і простежив за моїм поглядом. На цей раз він не прикрив татуювання, а просто всміхнувся. Ну не те щоб зовсім усміхнувся, але куточки його губ точно здригнулися.

— Грейт Вайбс, — промовив він.

Назва здалася мені знайомою, а потім у голові сплив спогад, як Еріка ходила за мною, пропонуючи різні варіанти шрифтів для назви клубу. Якщо мене не підводила пам'ять, подруга зупинилася на Грейт Вайбс.

— Можна подивитися? — спитала я, хоча й так бачила напис повністю.

— Так, — відповів Сем із невеликою заминкою.

Потягнувшись правою рукою за спину, він зняв майку через голову і вирівнявся. Взагалі-то, я не думала, що Сем вирішить роздягнутися. Я й так чудово бачила напис. Але коли він таки зробив це, я залишилася більш ніж задоволена.

Безсумнівно, Сем трохи поступався габаритами Джеймсу, але його тіло все одно було дуже й дуже гарним. Я буквально бачила кожен м'яз на засмаглій спині, а руки прямо-таки засвербіли від бажання помацати. От чесне слово, його спина так і кричала: «Притиснись до мене, Моллі». І нехай це не красило мене як дівчину, але я справді цього хотіла.

Не втримавшись, я простягла руку й торкнулася хитромудрих рядків. Як і в машині Сем трохи здригнувся, але не відсунувся, навіть руку не прибрав. Він лише покосився на мене через плече.

— Не можна? — спитала я, вдивляючись у блакить його очей.

— Я цього не казав, — прошепотів Сем, не відриваючи від мене погляду.

«Господи, який сексуальний шепіт», — подумала я, відчуваючи, як раптово участився мій пульс.

Пальцями я повільно водила за контуром кожної літери, відчуваючи його дихання поряд. Наші обличчя були на відстані не більше десяти дюймів, що діяло на мене як наркотик на безнадійного торчка. Обвівши напис по колу разів три, не менше, я спіймала себе на думці, що пора б прибрати руку. Чому тільки Сем не набив текст подовше? І взагалі, чому це він раптом дозволяв так довго торкатися татуювання?