Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Я безглуздо розсміялася, тим самим нібито прикриваючи, як прибираю руки, і сказала:

— Та годі вже, у цих двох стільки спільного, що я здивована, як вони раніше не познайомилися.

Як це завжди бувало з дивним Семом, його усмішка чомусь стала менш яскравою, а вираз обличчя серйознішим.

— Ми просто звертаємо увагу на їхню схожість, не замислюючись про відмінності, от і все, — м'яко промовив він.

Потім Сем нарешті відпустив мене й дістав із машини фотоапарат. Відчувши, що настав час рухатися хоч кудись, а то затягну цього красунчика на заднє сидіння, я обрала шлях до покривала, на якому ми сиділи.

— Назви хоч щось, — запропонувала я, розвернувшись і рушивши до нової цілі.

— Джейкоб безнадійний романтик, — почав Сем, рівняючись зі мною.

— Еріка теж, — заперечила я.

— Хм, — здавалося, він замислився, але швидко продовжив: — Джейк досить замкнута людина, хоча, на перший погляд, відкритий. Ще недооцінює себе.

— Друга спроба провалена, Еріка така сама, — минаючи мій намет, відбила я.

Було приємно так просто йти й розмовляти із Семом. І нехай кілька хвилин тому ми сварилися, проте тепер він був зовсім іншим зі мною.

— Джейкоб любить плавати, а Еріка боїться води, — з переможною усмішкою сказав Сем.

— Ця відмінність, що не впливає на їхню стовідсоткову сумісність, — посміюючись, вкотре заперечила я й сіла на покривало.

— Тоді здаюся. — Сем підняв руки на знак капітуляції. — Визнаю, ти маєш рацію, — додав він, присівши навпочіпки навпроти мене.

— Що? — перепитала я, демонстративно приклавши руку до вуха.

На це Сем лише засміявся, і чомусь глянув на мої ноги. Але я вже знала, що він нічого не робив просто так.

— Якщо я спитаю, чи туго забинтував, ти зізнаєшся?

Усе ж таки, як приємно було розмовляти з його милою й більш відкритою версією.

— Якщо чесно, то трохи туго.

Сем усміхнувся куточком губ і, сівши на коліна, потягнув мою ногу з опіком на себе.

— Можна було зізнатися, і я послабив би, це швидко.

— Можна ще трохи побути зі мною милим, це не складно.

Якщо ще кілька годин тому він би спохмурнів, почувши подібне, то в той момент стискав губи, стримуючи усмішку, і не відривав очей від ноги.

Тільки коли ми замовкли, зовнішній світ дав знати про своє існування сміхом наших друзів. Але коли я подивилася на океан, то зрозуміла, що це були Джессіка та Джеймс. Останній допомагав моїй подрузі підніматися на його руках над водою й робити сальто назад. Від подібних стрибків летіли бризки, що явно тішило Джеймса. А ось Джон із Вікі відпливли подалі від них і перебуваючи, на мій не дуже скромний погляд, надто близько один до одного, про щось розмовляли. Вони були не настільки далеко, щоб я все ще могла бачити їхні обличчя, але достатньо, щоб ніхто не чув самої розмови.

— Потім скажеш, що дивилася на дорогу? — привертаючи до себе увагу, озвався Сем.

— Шраму не буде? — питання Еріки, яка несподівано з'явилася поруч, вмить привело мене до тями. — Це ти дістала мою камеру? — звернулася вона до мене, побачивши поряд фотоапарат.

— Якщо Моллі поводитиметься добре, то не буде, — відповів Сем, підморгнувши мені, потім, перевівши погляд на Еріку, продовжив: — Це я взяв, хотів запропонувати Джейкобу зробити кілька знімків, але виявилося, що ти теж захоплюєшся фотографією.

І що? Звісно ж, ці двоє пішли обговорювати своє спільне захоплення. І як у Сема виходило так спритно змінювати теми і красиво спрямовувати людей до потрібної розмови? Точно геній маніпуляцій! Але тоді чи могло бути так, що він і мною маніпулював? Адже вже кілька днів я не могла викинути його з голови, у той час як він поводився страшенно стримано по відношенню до мене.

Закінчивши з бинтом, Сем сів поруч і повернув погляд до океану, а я ж повністю поринула у свої думки. Було приємно стояти з ним біля машини, відчувати руки на талії та такі ніжні погладжування великими пальцями. У той момент це здавалося досить інтимним, але зараз же я розуміла, що він міг просто грати. Сем упіймав мене на розгляді в машині й захотів потішити своє самолюбство, вірно?

Чи ж я все вигадувала? На рівному місці накручувала себе? Адже, як не крути, та він дбав про мене. І що важливо, терпів усі витівки.

— Відчуваю себе героєм любовного роману, — з зітханням промовив Сем і запустив п'ятірню у волосся.

Він робив це нечасто, але щоразу мені подобалося спостерігати за таким звичайним жестом.

— Головним? — посміхнулася я.

— Одним із, — відповів він і глянув на мене небесними очима.

Від такого його погляду запаморочилося в голові, а десь унизу живота запурхали метелики. І чому такий хлопець обов'язково мав бути байдужим до мене? Невже це була кара за ту кількість розбитих сердець, що я залишила в минулому? Не дарма доля жіночого роду, ще та стерва характерна.

— Що? — спитав Сем, упіймавши на собі мій пильний погляд. — Я сказав щось не те?