Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Відчувши, як до моєї шкіри на талії доторкнулися пальці, я знову здригнулася. Сем майже обіймав мене, притискаючи до машини, а я стояла як бовван, не в змозі сказати хоч щось або ж ворухнутися.

— Гей, подружня пара, — гукнув Джеймса, і ми обоє подивилися в бік друзів. — Ви йдете чи як?

— Ні, — одночасно голосно відповіли ми, а потім, подивившись один на одного, тихо засміялися.

— Збожеволіти, — останнє, що сказав Джеймс, перш ніж переключитися на Джессіку.

Знаючи, що нас помітили четверо друзів, Сем не зрушив ні на дюйм, навіть рук не прибрав із талії.

— Я не подумала, — буркнула я, спіймавши на собі пильний погляд блакитних очей. — Тепер почуваюся дурепою, адже ти мав рацію, а я влаштувала сварку не розібравшись.

Ніколи не вміла вибачатися перед чужими людьми. Тільки перед близькими, до яких Сем не відносився. Я завжди вибирала стратегію вдавати, що нічого не сталося. Адже навіщо хвилюватися за людей, які не грають у моєму житті важливу роль? Через це всі, крім подруг, Джейн, татуся Ерні та Хлої, вважали мене егоїстичним стервом, гадаю, навіть Джуд.

— Моллі, ти не дурепа, — м'яко заперечив Сем.

Відчувши легкі погладжування на талії, я зніяковіла. Здавалося б, він просто гладив мою шкіру великими пальцями, але це відчувалося несподівано приємно. А оскільки ми були ледь знайомі, я не розуміла, як повинна поводитися.

— Ем-м-м, — простягла я, вигадуючи, чого б такого сказати і змінити тему. — Мені ще довго ходити з бинтами? Рана не затягується?

Сем раптом відпустив смішок, і я підняла на нього здивований погляд.

Уперше за всі ці дні, проведені разом, я побачила одночасно неймовірно гарну і грайливу усмішку на його обличчі, а в очах іскру. Сем не стримувався, не відводив погляду, не намагався насупитися. Власне, він нічого не робив. І я зрозуміла, що вперше Сем був справжнім!

— Ти усміхаєшся, — зауважила я.

— Хіба ти не дивилася на ногу, коли я перебинтовував її сьогодні? — скинувши ліву брову, усе з тією ж усмішкою спитав Сем.

У мене навіть рот відкрився від розуміння, що він там собі подумав. Бог ти мій, хотіла поміняти тему, а зрештою сама себе підставила.

— Ти мала бачити опік. Чи куди ти дивилася? — не вгавав Сем.

Якщо ще хвилину тому мені здавалося, що на вулиці спекотно, то в той момент на моїй шкірі точно виступив холодний піт.

— На дорогу, — швидко знайшлася я.

Схрестивши руки на грудях, я виграла собі трохи простору, але так дивитися в обличчя Сема стало лише зручніше. От дідько!

— І як?

— Що як? — я звела брови й  поглянула на нього.

— Дорога.

Я дивилася на Сема, а в голові, як по пустелі котилося перекотиполе, даючи зрозуміти, що там немає хороших ідей для відмазки.

— Чому ти не можеш просто зізнатися?

Питання мене дратували, але ця пустотлива хлоп'яча усмішка змушувала вмить усе прощати.

— У чому? — роблячи вигляд, що не розумію його, як можна байдужіше озвалася я.

Нахилившись і понизивши голос, Сем відповів:

— Що дивилася на мене.

— Пф, що за маячня, — одразу ж випалила я, — не вигадуй. Я просто дивилася на дорогу.

— І саме там ти побачила моє татуювання на лопатці?

— Не вигадуй, — повторила я, бо більше сказати мені не було чого.

— Моллі, не будь боягузкою, просто визнай, — наполягав він, нахиляючись ближче.

Я була надто дрібною, щоб зрушити машину своєю спиною. Сила думки теж не працювала в реальному світі. Фактично я була загнана в кут, що в поєднанні з незручними питаннями мені не дуже-то подобалося.

Поклавши руки на груди Сема, я спробувала відштовхнути його.

— Слухай, ти порушуєш мій особистий простір, — обурилася я, коли в мене нічого не вийшло.

Від моїх слів Сем відкинув голову і просто засміявся. Ну де справедливість? У нього навіть сміх здавався іншим, набагато яскравішим, ніж раніше. А оскільки мої долоні лежали на грудях, то я відчула під ними вібрацію від сміху. Знаю, це як би дрібниця, але в той момент здавалося мені дуже інтимно. Ну серйозно, ось стоїть гарний хлопець і притискає мене до машини, а я вільно торкаюся його рельєфних грудей. Голих грудей!

 Але, слава богу, або ж слава Сему, бо я не встигла поринути у свої фантазії.

— А чия це камера? — раптом спитав він, дивлячись у салон машини.

— Еріки, — миттю відповіла я, схопившись за можливість змінити тему. — Вона робить хороші знімки.

Сем хмикнув і, схиливши голову набік, сказав:

— Не повіриш, Джейкоб теж захоплюється фотографією.

Якось зміна теми мені не надто допомогла. Сем усе ще тримав мене за талію, тісно притискаючись тілом, а мої долоні наче приклеїлися до його грудей. Треба було щось робити. Щоправда, варто було подумати над цим трохи довше.