Фараон - Болеслав Прус

Якусь мить вони дивилися один одному в очі.

— Ти питаєш, чи зміг би я? — відповів Мефрес — Чи зумію?.. Цього навіть не треба вміти. Боги вклали мені в руки блискавку, яка знищить кожного зухвальця.

— Тихо!.. — шепнув Гергор. — Хай буде так…

— За згодою чи без згоди найвищої ради жерців, — додав Мефрес. — Коли човен перекидається, не час розмовляти з веслярами.

Обидва розсталися в похмурому настрої. Того самого, дня ввечері їх покликав фараон.

Вони прийшли в призначений час, кожен окремо, низько вклонилися фараонові і стали по кутках, не дивлячись один на одного.

«Невже посварилися? — подумав Рамзес. — Це було б непогано».

За хвилину увійшли святий Сем і пророк Пентуер. Тоді Рамзес сів у крісло, що стояло на помості, показав чотирьом жерцям на низькі ослони проти себе і сказав:

— Святі отці! Я не кликав вас досі на раду, бо всі мої накази стосувалися виключно військових справ…

— Це твоє право, святий володарю, — сказав Гергор.

— Я зробив, що міг за такий короткий час, щоб зміцнити оборонні сили держави. Я відкрив дві нові офіцерські школи і відновив п’ять розпущених полків…

— Це твоє право, володарю — озвався Мефрес.

— Про інші зміни в війську я не згадую, бо вас, святих людей, ці речі не цікавлять…

— Ти кажеш правду, володарю, — зауважили разом Гергор і Мефрес.

— Але є інша справа, — вів далі фараон, задоволений згідливістю сановників, від яких сподівався заперечень. — Наближається день поховання мого божественного батька, а в скарбниці немає достатніх коштів…

Мефрес підвівся з ослона.

— Осіріс-Мер-Амон-Рамзес, — почав він, — був справедливим володарем, який забезпечив своєму народові довголітній мир, а богам — славу. Отже, дозволь, повелителю, щоб поховання цього побожного фараона храми взяли на себе.

Рамзеса XIII здивувала й зворушила така шана, виявлена до його батька. Якусь мить він мовчав, ніби не міг знайти відповіді, і нарешті сказав:

— Я дуже вдячний вам за честь, виявлену до мого рівного богам батька. Даю згоду на таке поховання і ще раз дуже вам дякую…

Фараон замовк, підпер голову рукою і замислився, ніби борючись в душі з самим собою. Раптом він підвів голову: обличчя його пожвавішало, очі заблищали.

— Я дуже зворушений, — почав він, — доказом вашої доброзичливості, святі отці. Якщо вам така дорога пам’ять мого батька, то ви, певно, не можете погано ставитись і до мене…

— Невже ти, володарю, сумніваєшся в цьому?.. — перебив верховний жрець Сем.

— Ти кажеш правду, — вів далі фараон. — Я несправедливо підозрівав вас в упередженості до мене… Але зараз я хочу це виправити, отже, буду з вами щирим…

— Нехай боги благословлять тебе, святий володарю!.. — мовив Гергор.

— Я буду щирим. Мій божественний батько через похилий вік, хворобу, а може, й жрецькі обов’язки не міг віддавати стільки сил і часу справам держави, скільки можу я. Я молодий, здоровий, вільний, отже, хочу й буду правити сам. Як полководець мусить командувати своїм військом на власний розсуд і за власним планом, так і я правитиму державою. Така моя тверда воля, і від цього я не відступлюся. Але я розумію, що, хоч би я був найдосвідченішим, я не обійдуся без вірних слуг і мудрих порадників. І тому я інколи питатиму вашої думки в різних справах…

— Саме для цього ми й існуємо як найвища рада при твоєму троні, святий володарю, — зауважив Гергор.

— Гаразд, — вів далі так само жваво фараон, — я звертатимусь до ваших послуг, і навіть зараз, з цієї хвилини…

— Наказуй, повелителю, — сказав Гергор.

— Я хочу поліпшити життя єгипетського народу. Але оскільки в таких справах надто швидкі дії могли б тільки завдати шкоди, я для початку дам їм небагато: після шести днів праці — сьомий день відпочинку…

— Так було протягом панування вісімнадцяти династій… Закон цей давній, як сам Єгипет, — озвався Пентуер.

— Відпочинок на сьомий день дасть п’ятдесят днів щороку на кожного робітника, тобто забере у його господаря п’ятдесят драхм. А на мільйоні робітників держава втратить з десять тисяч талантів щороку… — втрутився Мефрес — Ми це вже підраховували в храмах!.. — додав він.

— Це справді так, — жваво підтримав Пентуер, — збитки будуть, але тільки першого року. Бо коли народ зміцнить свої сили завдяки відпочинку, — він у наступні роки одробить усе з лишком.

— Ти кажеш правду, — відповів Мефрес, — але все-таки треба мати десять тисяч талантів на цей перший рік. А я думаю, що й двадцять тисяч талантів не завадило б…

— Ти не помиляєшся, достойний Мефресе, — перехопив розмову фараон. — Для тих змін, які я хочу запровадити в своїй державі, двадцять і навіть тридцять тисяч талантів не будуть надто великою сумою. А тому, — додав він швидко, — мені потрібна буде ваша допомога, святі мужі…

— Ми готові підтримати кожен твій намір, володарю, молитвами й процесіями, — мовив Мефрес.

— Звичайно, моліться і заохочуйте до цього народ. Але, крім цього, дайте державі тридцять тисяч талантів, — відповів фараон.

Верховні жерці мовчали. Рамзес почекав з хвилину і нарешті звернувся до Гергора:

— Ти мовчиш, достойний отче?

— Ти сам сказав, володарю, що в скарбниці немає коштів навіть на поховання Осіріса-Мер-Амон-Рамзеса. Отже, я не можу навіть уявити, звідки б ми могли взяти тридцять тисяч талантів?..

— А скарби в Лабіринті?..

— Це скарби богів, які можна порушити лише в хвилину найбільшої потреби держави, — відповів Мефрес.

Рамзес XIII спалахнув.

— Якщо не селяни, — вигукнув він, ударивши кулаком об бильця крісла, — то я потребую цих грошей!..

— Ти можеш, володарю, — відповів Мефрес, — протягом року мати більше, ніж тридцять тисяч талантів, а Єгипет — навіть удвоє…

— Як саме?

— Дуже просто, — мовив Мефрес — Накажи, володарю, вигнати з держави фінікійців…

Здавалося, фараон кинеться зараз на зухвалого жерця: він зблід, губи в нього тремтіли, очі витріщилися. Але вмить він опанував себе і сказав на диво спокійним голосом:

— Ну, годі… Якщо ви можете давати мені лише такі поради, я обійдуся без них… Адже фінікійці мають наші підписи, що ми їм точно виплатимо задавнені борги!.. Ти подумав про це, Мефресе?

— Даруй, святий володарю, але в цю хвилину я думав про інше. Твої предки, володарю, не на папірусах, а на бронзі й камені закарбували, що дари, які вони принесли богам і храмам, належать і вічно будуть належати богам і храмам. — І вам, — кинув глузливо фараон.

— Так само, — відповів зухвало верховний жрець, — як держава належить тобі, володарю. Ми пильнуємо ці скарби і примножуємо їх, але витрачати не маємо права…

Задихаючись від гніву, фараон покинув зібрання і пішов до свого кабінету. Його становище постало перед ним з нещадною ясністю.