Фараон - Болеслав Прус
Якщо достойного Гергора коли й викликав фараон, то лише для того, щоб той вислухав докори.
Однак усі сановники визнавали, що новий фараон багато працює.
Рамзес XIII вставав до схід сонця, приймав купіль і обкурював пахощами статую Осіріса. Після цього він вислухував звіти: верховного судді, головного писаря стодол і обор у всьому краї, головного скарбника і, нарешті, управителя своїх палаців. Цей останній потерпав найбільше: не минало й дня, щоб фараон не казав йому, що утримання двору обходиться надто дорого і що при дворі надто багато людей.
І справді, в царському палаці жило кількасот жінок померлого фараона з відповідною кількістю дітей і слуг. Через ці нагадування управитель двору з дня на день виганяв по кільканадцять душ, а іншим обмежував видатки. Внаслідок цього десь так через місяць усі жінки двору з криком і плачем побігли до цариці Нікотріс, благаючи заступництва.
Найясніша цариця одразу ж пішла до повелителя і, впавши ниць, просила його, щоб він змилувався над жінками свого батька й не дав їм померти від нестатків.
Фараон вислухав її з нахмуреним чолом і наказав управителеві двору, щоб він припинив свою ощадливість, але разом з тим сказав найяснішій цариці-матері, що після поховання батька жінки будуть виселені з палацу і розміщені по маєтках.
— Наш двір, — сказав він, — коштує близько тридцяти тисяч талантів на рік, тобто наполовину більше, ніж усе військо.
Я не можу витрачати таку суму, не розоряючи себе й державу.
— Роби як знаєш, — відповіла цариця. — Єгипет твій. Але я боюся, що розігнані придворні стануть твоїми ворогами.
На це Рамзес мовчки взяв матір за руку і, підвівши її до вікна, показав на ліс списів. То відбувала муштру в дворі його піхота.
Цей вчинок фараона мав несподівані наслідки. Очі цариці, досі повні сліз, блиснули гордістю. Вона раптом нахилилась, поцілувала синові руку і сказала зворушеним голосом:
— Ти справді син Ісіди й Осіріса, і я добре зробила, віддавши тебе богині… Нарешті Єгипет має володаря!..
Відтоді цариця-мати ніколи і ні в якій справі не зверталася до сина. Коли в неї просили заступництва, вона відповідала:
— Я слуга його святості і раджу й вам виконувати накази володаря без опору. Все, що він робить, йому підказують боги; а хто ж стане опиратися богам?..
Після сніданку фараон займався справами військового міністерства і державних фінансів, а близько третьої години опівдні, оточений великим почтом, виїздив до полків, що стояли під Мемфісом, і спостерігав за муштрою.
І справді, найбільші зміни сталися у військових справах держави.
Менше ніж за два місяці фараон сформував п’ять нових полків, точніше, відновив ті, що були розпущені за попереднього царювання. Він звільнив офіцерів, які пиячили й грали в кості, а також тих, що погано ставились до воїнів.
До військових канцелярій, де досі працювали самі жерці, він посадив найбільш здібних своїх ад’ютантів, які дуже швидко навчилися розбиратися у важливих документах, що стосувалися війська. Фараон наказав переписати всіх чоловіків у державі, які належали до військового стану, але вже кільканадцять років не несли жодних обов’язків, а лише господарювали. Він одкрив дві нові офіцерські школи для дітей з дванадцяти років і відновив давно занедбаний звичай, щоб військова молодь отримувала сніданок лише після тригодинної муштри в шеренгах і колонах.
Нарешті, жодній військовій частині не дозволялося стояти по селах, а лише в казармах або в таборах. Кожному полкові було призначено окремий майдан для вчення, де воїни цілими днями метали каміння з пращі або стріляли з луків у щити на відстані від ста до двохсот кроків.
Оголошено також було звернення до родин військового стану, щоб чоловіки вправлялися метати снаряди з пращі під командою офіцерів та десятників регулярного війська. Цей наказ було виконано одразу ж, і вже через два місяці після смерті Рамзеса XII весь Єгипет скидався на військовий табір.
Навіть сільські й міські діти, які досі гралися в писарів та жерців, тепер, наслідуючи старших, почали бавитися в воїнів. На кожному майдані, в кожному садку з ранку й до ночі свистіло каміння й снаряди з луків, а суди були завалені скаргами на тілесні ушкодження.
І вийшло так, що Єгипет геть змінився. Незважаючи на жалобу, в ньому, завдяки новому володарю, панувало велике пожвавлення.
Сам же фараон ніби ріс від гордощів, бачачи, як уся держава виконує його царську волю.
Але незабаром ця радість потьмарилась.
Того самого дня, коли бальзамувальники витягли тіло Рамзеса XII з содового розчину, головний скарбник, складаючи, як звичайно, свій звіт, сказав фараонові:
— Я не знаю, що робити… У нас у скарбниці всього дві тисячі талантів, а на поховання небіжчика володаря треба щонайменше тисяч…
— Як дві тисячі?.. — здивувався Рамзес. — Коли я приймав правління, ти казав, що в нас є двадцять тисяч…
— Ми витратили вісімнадцять…
— За два місяці?..
— В нас були величезні видатки…
— Це правда, — відповів фараон, — але ж щодня надходять нові податки…
— Податки, — відповів скарбник, — не знаю чого, знову зменшились і не надходять в такій кількості, як я розраховував. Але й вони вже розійшлися… Зволь, святий володарю, пригадати, що ми маємо п’ять нових полків. Отже, близько восьми тисяч чоловік покинули свою роботу й живуть коштом держави…
Фараон замислився.
— Треба нам знову позичати гроші, — відповів він. — Спробуй порозумітися з Гергором і Мефресом, щоб нам позичили храми.
— Я вже говорив… Храми нам нічого не дадуть.
— Образилися пророки!.. — усміхнувся фараон. — В такому разі доведеться звернутись до невірних… Пришли до мене Дагона.
Надвечір прийшов фінікійський банкір. Він упав ниць перед фараоном і підніс йому в дар золотий келих, оздоблений коштовними каменями.
— Тепер я вже можу вмерти… — вигукнув він, — коли мій найласкавіший володар вступив на трон!..
— Але, перше ніж ти вмреш, — сказав йому фараон, — добудь мені кілька тисяч талантів.
Фінікієць оторопів чи, може, тільки прикинувся враженим.
— Краще накажи мені, володарю, шукати перла в Нілі, — відповів він, — бо тоді я відразу загину і ти не запідозриш мене в небажанні щось зробити. Але знайти зараз таку суму… Рамзес XIII здивувався.
— Як?.. — запитав він. — Фінікійці вже не мають для мене грошей?
— Кров, і життя наше, й дітей наших ми оддамо тобі, володарю, — відповів Дагон. — Але гроші… Де ми візьмемо гроші?.. Раніше храми позичали нам
