Фараон - Болеслав Прус
— Володарю, — відповів він, — я скажу тобі все, але заклинаю тебе твоєю короною… тінню твого батька… щоб ти нікому не розкрив цієї таємниці… Це найбільша таємниця жерців халдейських і єгипетських, і навіть Фінікії… Від неї залежить майбутнє всього світу!..
— Ну, ну… Гіраме! — відповів фараон, усміхнувшись.
— Тобі, царю, — вів далі фінікієць, — боги дали мудрість, завзятість і благородство, отже, ти наш… Ти один із земних володарів можеш узнати цю таємницю, бо ти один покликаний вершити великі справи. Ти досягнеш такої могутності, якої ще не досягав ніхто…
Фараон відчув у душі солодку гордість, але не показав цього.
— Ти мене не хвали за те, чого я ще не зробив, — відповів він, — але скажи мені, яку користь дасть Фінікії і моїй держані цей канал?
Гірам умостився зручніше в кріслі і сказав стишеним голосом:
— Знай, володарю наш, що на схід, південь і північ від Ассірії й Вавілона немає ні пустелі, ні боліт, заселених дивними потворами, але є велетенські… велетенські країни й держави. Країни ці такі великі, що твоя піхота, володарю, уславлена своїми переходами, мусила б майже два роки йти на схід, перше ніж досягла б їхніх кордонів…
Рамзес звів брови, як людина, що дозволяє комусь брехати, хоч розуміє, що це брехня. Гірам злегка знизав плечима й вів далі:
— На схід та на північ від Вавілона, над великим морем, живе близько ста мільйонів люду; у них могутні царі, у них жерці мудріші, ніж єгипетські, у них є древні книги, вправні майстри… Люди ці вміють виробляти не лише тканини, меблі і начиння так само чудово, як і єгиптяни, але з давніх-давен будують підземні й надземні храми, більші, кращі й багатші, ніж у Єгипті…
— Кажи далі… Кажи!.. — заохочував його Рамзес, але з обличчя його не можна було зрозуміти, чи він зацікавлений розповіддю, чи обурений брехнею.
— В цих країнах є перли… самоцвіти… золото… мідь… Є особливих сортів збіжжя, квіти й плоди… Є, нарешті, ліси, де цілими місяцями можна блукати між деревами, товщими, ніж колони у ваших храмах, вищими за пальми… Люди в цих країнах прості й лагідні… І якби ти, володарю, послав туди на кораблях два свої полки, ти міг би здобути землю, більшу за весь Єгипет, багатшу, ніж скарбниця в Лабіринті… Завтра, якщо ти дозволиш, я пришлю тобі зразки тамтешніх тканин, дерева й бронзових виробів… Пришлю також кілька зерен тамтешніх чудових бальзамів. Коли людина проковтне їх, перед нею відкриються врата вічності, і вона зазнає щастя, яке випадає на долю тільки богам…
— Пришли мені зразки тканин і виробів, — відповів фараон. — А щодо бальзамів… мабуть, не треба!.. Досить натішимося вічністю й богами після смерті…
— А далі, дуже далеко на схід від Ассірії, — говорив Гірам, — лежать ще більші країни, які мають зо двісті мільйонів населення…
— Як ти щедро розкидаєшся мільйонами!.. — усміхнувся фараон.
Гірам поклав руку на серце.
— Присягаюсь, — сказав він, — духом предків моїх і своєю честю, що кажу правду!..
Фараон ворухнувся, його вразила така страшна присяга.
— Кажи… кажи далі…
— Отож краї ці, — вів далі фінікієць, — дуже дивні. Живуть там люди з косими очима та жовтою шкірою. Люди ті мають володаря, який зветься сином неба і править ними з допомогою мудреців, та це не жерці і вони не мають такої влади, як в Єгипті… А втім, люди ті дуже схожі на єгиптян… Вони шанують умерлих предків і дуже дбають про їхні тіла. Вони мають письмо, що нагадує ваше, жрецьке… Але носять довгий одяг з тканин, яких у нас зовсім не знають, сандалі — як маленькі лавочки, а голови покривають гостроверхими коробочками. Дахи їхніх будинків теж гостроверхі, з задертими краями… Ті незвичайні люди вирощують хліб, який дає врожай більший, ніж єгипетська пшениця, і роблять з нього напій, п’янкіший від вина. У них є така рослина, листя якої дає пружність тілу і веселість думкам і навіть помагає відганяти сон. Крім того, вони мають папір, який уміють прикрашати барвистими малюнками, і мають глину, що після обпалення просвічує, мов скло, і дзвенить, як метал… Завтра, якщо ти, володарю, дозволиш, я пришлю зразки виробів цього народу…
— Чудеса ти розказуєш, Гіраме, — сказав фараон. — Але я не бачу зв’язку між цими дивами й каналом, який ви хочете копати…
— Я поясню тобі коротко, — відповів фінікієць. — Коли буде канал, весь фінікійський та єгипетський флот попливе в Червоне море, з нього далі, і через кілька місяців досягне тих багатих країн, до яких сушею майже неможливо дістатися. Невже ти, володарю, — вів далі фінікієць, у якого розгорілися очі, — не бачиш скарбів, які ми там знайдемо?.. Золота, самоцвітів, збіжжя, дерева!.. Присягаюсь тобі, володарю, що тоді золота буде в тебе більше, ніж зараз міді, дерево буде дешевше за солому, а невільник — за корову. Дозволь тільки, володарю, викопати цей канал і найми нам п’ятдесят тисяч своїх воїнів… Рамзес теж запалився.
— П’ятдесят тисяч воїнів? — повторив він. — А скільки ж ви дасте мені за це?
— Я вже сказав тобі, володарю. Тисячу талантів щороку за право виконання робіт і п’ять тисяч за робітників, яких ми самі будемо годувати й платити їм за роботу…
— І замучите їх роботою?..
— Хай боги боронять!.. — вигукнув Гірам. — Ніхто в тому не зацікавлений, щоб робітники гинули… Твої воїни працюватимуть на каналі не більше, ніж зараз на будівництві укріплень чи доріг… А яка слава для тебе, володарю!.. Які прибутки скарбниці!.. Яка користь Єгиптові!.. Найбідніший селянин матиме дерев’яну хату, кілька голів худоби, різні побутові речі і принаймні одного раба… Жоден фараон не підносив держави так високо й не робив такої великої справи…
Бо що ті мертві й непотрібні піраміди проти каналу, яким пливтимуть скарби з усього світу?..
— Ну… — зауважив фараон, — і п’ятдесят тисяч воїнів на східному кордоні…
— Звичайно!.. — вигукнув Гірам. — Бачачи таку силу, утримання якої не буде нічого коштувати тобі, володарю, Ассірія не посміє простягнути руку до Фінікії…
План був такий блискучий і стільки обіцяв вигоди, що Рамзесові XIII аж затуманилась голова. Але він не показав цього.
— Ти гарні обіцянки даєш мені, Гіраме! — сказав він. — Такі гарні, що я вже починаю боятись, чи не криються за ними якісь менш приємні наслідки. Тому я сам повинен обміркувати цю справу і порадитися з жерцями.
— Вони ніколи не згодяться добровільно! — вигукнув фінікієць. — Хоча (хай боги простять мені це блюзнірство)
