💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

Зима у горах - Джон Вейн

Читаємо онлайн Зима у горах - Джон Вейн

—     Роджере, сказала вона,— купи мені чогось випити, І Райанон теж. Вислухавши все це, вона, певно, потребує чарки не менше, ніж я.

—     Я на роботі,— посміхнулася Райанон.

—     Облиште, ходімо з нами,— наполягала Дженні,— Бути свідком огидних сцен на руїнах подружнього життя не входить в коло ваших службових обов’язків. Ви повинні дістати хоч якесь відшкодування.

Я не можу відлучитися, справді. Це може коштувати мені роботи.

—     Годі я принесу вам випити сюди,— сказав Роджер. Він провів Дженні до бару, посадовив її, дав чарку віскі; а сам з Другою пішов до Райанон.— Ось,—промовив він, твердо поставивши чарку на конторку,—Пийте.

—     Таки краще випити, поки ніхто не побачив і не доповів хазяїну, що я п’ю на роботі.

Райанон взяла чарку й випила віскі. А поки вона лила, Роджер думав про те, як нестримно його вабить до неї. Вона була така неймовірно вродлива, так розбурхувала його кров, що він без вагань і лукавства признавався собі: Райанон і досі полонить його уяву. І водночас розумів, що кохає її зовсім не так, як кохає Дженні, і що якби йому було надано право вільно вибирати між Дженні й Райанон, він усе ж таки вибрав би Дженні. Вона була далеко не така вродлива, але більш земна. А врода Райанон робила її схожою на марево, більше того, вона створювала навколо дівчини ореол розкошів, атмосферу пишноти. Народжена на стрімких кам’яних схилах Лланкрвіса, вона здавалася квіткою долини достатку, тоді як Дженні, виколисана в Чешірській долині, мала вдачу горянки. Раптом Роджеру пригадався дитячий віршик:

В долині всі вівці жирніші,

—     Зате в горах вони смачніші.

—     Я люблю вас, Райанон,— сказав він.— Але я радий, що скоро одружусь із Дженні.

—     Ц-сс! наказала Райанон.— Нікому не дозволяється любити мене, поки я на роботі.— Вона простягнула йому порожню чарку,— А щодо Дженні;— додала вона,— то я впевнена: ви створені одне для одного.

Роджер кивнув, згоджуючись. Він нічого не міг сказати від надміру почуттів, що враз опанували його. Він вірив здоровому глузду Райанон і відчував, що в таких речах їй притаманна глибока, інтуїтивна мудрість.

З порожньою чаркою в руці він поспішив до своєї коханої, до своєї розради, до свого майбуття. Дженні прочистила ніс, знову начепила окуляри і була ладна випити ще чарочку.

Зустріч з Джералдом збурила їх; вони проговорили ще кілька годин і багато чого обміркували — обміркували по діловому, тверезо оцінюючи своє становище. Врешті вони вирішили покинути Карвенай одразу ж після надзвичайно важливого Для них дня святого Давида. На ту пору вони завершать тут усі свої справи, а зв’язки, що виявляться міцнішими,— чи то через почуття, чи то через звичку, вони поновлять пізніше, за кращих часів. На відстані вони зможуть успішніше давати відсіч ворожим діям Твайфорда, а після того, як Роджера переведуть на ставку, вирішать, що їм робити далі.

Від цього вечора життя кожного з них націлилося, наче дві стріли, на день святого Давида.

День святого Давида почався з місіс Аркрайт. Тобто перша пам’ятна подія в нерозривному ланцюгу пам’ятних подій, які розгорталися протягом дванадцяти годин, була пов’язана з її появою.

Спочатку все йшло за усталеним порядком: рейс до міста о восьмій п’ятнадцять, коли повіки ще важкі від сну, п’янкий захват від споглядання того, як весняна сонячна повінь затоплює гори й вони починають вигравати всіма барвами, короткі відвідини Дженні в готелі — вона трохи знервована й заклопотана, але весела: тягар чекання ось-ось впаде з її пліч; зворотний рейс о десятій тридцять з кількома ранніми покупцями. Але коли Роджер, ненадовго заскочивши до каплички підкинути в грубку палива, повернувся до автобуса на одинадцятигодинний рейс, то побачив, що Герет стоїть біля машини й пильно вдивляється в перспективу вулиці.

«Аж не віриться»,— промовив Герет.

Роджер простежив за його поглядом. До них повільно наближалася місіс Аркрайт. Вони бачили її в профіль, бо, низько зігнувшись, вона просувалася вперед боком. Пояснювалось це тим, що місіс Аркрайт завзято котила якийсь предмет, занадто великий і важкий, щоб його підняти.

«їй-богу, бак для сміття»,— пробурмотів крізь зуби Герет.

В цей час до них долинуло подзвякування металу об тверду поверхню дороги.

«Вона що, хоче поставити його на головній вулиці,— спитав Роджер,— щоб сміттярі забрали?»

«Сьогодні не їхній день»,— відповів Герет.

Він раптом стрімголов кинувся в автобус і сів за кермо.

«їдьмо!» — гукнув він до Роджера.

«Ще ж немає одинадцятої,— сказав Роджер, зазираючи в автобус,— Та й народ ще підходить. Ось гляньте».

Він показав на обидва боки. На головну вулицю в різних місцях неквапом виходили люди — но кілька чоловік разом і поодинці — з явним наміром сісти в автобус.

Герет завів мотор.

«То й нехай! — крикнув він, пересилюючи шум мотора.— їдьмо без них. Я не хочу везти оту штукенцію».

«Яку штукенцію?» — крикнув Роджер.

«Бак для сміття, що його котить місіс Аркрайт».

Почувши, що мотор запрацював, люди, які йшли до автобуса, прискорили крок, дехто навіть прохально замахав рукою. Одна літня дама підняла над головою парасольку і подавала нею знаки, наче семафором, а місіс Аркрайт, на мить поставивши бак дном па землю, насварилась кулаками.

Роджер піднявся в автобус і нахилився до Герета.

—     Краще б почекати,— сказав він,— бо інакше не обберешся мороки.

Герет застогнав і затулив обличчя руками. Пасажири, незлобиво буркочучи, входили в автобус і займали місця. Посідавши, всі почали спостерігати за місіс Аркрайт, якій лишалося котити бак ще ярдів із п’ятдесят.

«Хтось із чоловіків повинен допомогти їй»,— сказала дама, яка вимахувала парасолькою.

її одразу ж з усіх боків рішуче підтримали жіночі голоси. Як з ясувалося, єдиним пасажиром чоловічої статі виявився зморшкуватий і сухий, мов тріска, дідок-пастух у величезних чоботах.

Відгуки про книгу Зима у горах - Джон Вейн (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: