Мама, донька, бандюган - Андрій Анатолійович Кокотюха

-Не проти, - Оксана зітхнула.

-Просто назви мені його прізвище.

-Що ти думаєш робити?

-Не хвилюйся. Викликати наряд спецназу і під конвоєм вести його до загсу не входить у мої найближчі плани. Просто скажи, хто він, і тему закрито.

Оксана заплющила очі.

-Ігор Шумейко. З паралельного класу. Тільки прошу тебе - не треба скандалів.

-Оксано, - тепер настала черга Людмили зітхати. - Не смійся, але ми з тобою знайомі шістнадцять років. Ти колись бачила, як я влаштовую скандали? Тепер так: він, Ігор цей самий, для тебе випадкова людина? Не так - тоді був випадковим?

Донька кволо стенула плечима.

-Тоді, мабуть, не був. Але ж півгодини - не все життя. Коли ми почнемо говорити про якісь подальші життєві перспективи, то в моєму особистому житті той, хто зробив мені дитину, лишиться випадковим. Не кожен, саме Шумейко. Думаю, в мене ще колись будуть діти.

-Що значить - колись будуть?

-Ну, якщо зустріну мужика, від якого захочу дитину по-справжньому.

Людмила уважно подивилася на Оксану. Вона не могла збагнути, стала її донька дорослою так раптово, чи це невідома їй форма вияву справжньої безпорадної дитинності. Мати відчула, що не хоче, аби донька ставала справді дорослою отак відразу.

-Скажи чесно - ти хотіла дитину чи це вийшло несвідомо?

-Мабуть, таки хотіла. Але не від такого, як Шумейко. У мене ще є час подумати про... про аборт?

-В такому стані тобі його ніхто робити не буде. Взагалі-то часу поки вистачає. Тільки коли вже вирішила, то затягувати не слід. Ти ж почала говорити про іншу дитину, а ще й однієї не народила, - Людмила посміхнулася.

-Бачиш, от тобі й відповідь. Мені вирішувати, правда?

-Правда. Силою шкребти тебе ніхто не буде. Я можу щось порадити, якщо ти цього потребуєш. Подумай, подумай.

Оксана теж усміхнулася, та посмішка вийшла якась хвороблива.

-Що надумаю - сама ще не знаю. Але попри все далі буду перебирати мужиками. Не хочу, аби тобі було соромно за того, з ким спатиме твоя донька.

Тут Оксана ніби прочитала її думки. Як би там не вийшло, що б не говорили про шалене кохання і неприпустимість ставати на шляху в закоханих усім, особливо - батькам, для Людмили Сошенко особистість чоловіка, який лягатиме в ліжко -адже за великим рахунком матері ревниво ставляться саме до цього явища, а не спільних походів у кіно чи навіть поцілунків у під`їздах, - з її донечкою відігравала велику роль. Людмила не припускала, що почне думати про це так скоро. І навіть уявити не могла, яке серйозно сприйме це її донька. Вважаючи себе в багатьох питаннях жінкою прогресивних поглядів, вона визнавала і подумки, і в бесідах з приятельками - якщо той, хто буде жити з її донькою, не залежно від того, одружиться він під марш Мендельсона чи перебуватиме в модному нині цивільному шлюбі, не припаде їй до серця, вона стане типовою тещею з анекдотів.

Вона вважає, що має право радити доньці, з ким лягати в ліжко. Бо не балачки про щасливі сім`ї турбують мам усього світу, а перш за все хто і що виробляє в ліжку з їхньою кровиночкою і чи має він на це моральне право. Матерям усього світу сниться один і той самий сон: як їхніх донечок домагаються з метою зґвалтувати сонмища брутальних хамуватих сексуально стурбованих мужиків.

Людмила, звичайно, ніколи не вела з Оксаною розмов на подібні теми, та сподівалася - донька її прекрасно розуміє. Вона хотіла ще щось сказати, але за спиною рипнули двері, вона озирнулася - кого це чорти принесли? - і все повилітало з голови. В дверях палати стояв, накинувши на плечі білий халат, Олег Рибалка.

-Добрий вечір.

-Добрий.

Менше всього Людмила сподівалася зустрітися в лікарні з начальником служби охорони ринку "Універсум". На якого міліція намагалася її нацькувати. Під машину якого кинулася сторчголов її донька.

-Ось прийшов. Провідати, - Рибалка розвів руками. В правій тримав пакет, судячи з усього - пристойно натоптаний. - Я так розумію, це Оксана.

-Оксана, - Людмила не знала, як треба себе поводити в даній ситуації. Коли вона розшукувала його сама, то приблизно уявляла мету. Тепер Олег приїхав сам. Для чого - вона поняття не мала. Без певної мети... Доволі сумнівно, враховуючи дамоклів меч, занесений над ним, у тому числі - в зв`язку з цією пригодою.

-Розумію, не чекали. Сам від себе не чекав, - Рибалка говорив, ніби виправдовувався за розбите футбольним м`ячем скло в сусідки з першого поверху. - Не знаю, які гостинці привозять таким хворим. Може, ліки спеціальні чи конкретні вітаміни, кажіть, тут нема чого соромитися. А це так, традиційні соки-фрукти. Корисно всім, навіть сифілітикам.

Олег відразу зрозумів, наскільки невдалим вийшов жарт. Людмила спалахнула, вже хотіла відповісти щось різке, навіть випхати наглуватого хама геть з дитячої палати, але Оксана несподівано для всіх зареготала. Не так, як хворі - щиро і дзвінко, розрядивши атмосферу.

-Я тут ляпнув...

-Нічого, буває. Давайте ваші соки-фрукти, - змилостивилася Людмила, поклала пакет на тумбочку біля ліжка.

Оксана перестала сміятися, зацікавлено подивилася на незнайомця.

-Це - Олег... Пробачте, не знаю, як по-батькові...

-Просто Олег. Ні в якому разі не "дядя".

-Мій знайомий, - Людмила обмежилася таким поясненням, чомусь не хотілося розповідати доньці історію їхнього знайомства.

-Мама сказала, ти в лікарні. Вирішив зайти. Просто так, запитати про здоров`я.

-Дякую, - тепер Оксана була підкреслено ввічливою. - Ма, всі твої знайомі будуть навідувати хвору дитину? Було б здорово, тут дівчаткам нещасним фруктів та соків ніхто не приносить. А здоров`я моє, дядя Олег, поки