Мама, донька, бандюган - Андрій Анатолійович Кокотюха

З роботою Алла Різник легко усе залагодила. Власне, вона, як більшість колег, дотримувалася вільного графіку. Просто поставила до відома, кого слід, і цілий день прикладала до синця холодні компреси, дивилася дурнуваті серіали, чого ніколи не могла собі дозволити, бо моталася щоденно з кінця в кінець міста, а вечорами тусувалася по клубах та вечірках. Наковтавшись серіалів, Алла раптом дійшла несподіваного висновку: вони містять багато рецептів помсти. Навіть не усвідомлюючи того, вона кожний капосний план, без плекання якого не обходиться ані мелодрама, ані детектив, - та навіть дурня про космічних монстрів побудована на постійній підготовці всяких пасток, - Алла все перекидала на свою ситуацію і зрозуміла: ще трохи, і вона знатиме, яку ціну заплатить Карась за різнобарвний синець на її вилиці.

Написати заяву в ментовку? Можна, але для чого? З однаковим результатом можна примудритися вилити на кривдника відро помиїв чи нечистот. Приємного мало, звичайно, та надто вже по-дитячому. Як з рогатки в жопу пульнути. Самій за себе буде соромно, та ще менти реготатимуть: мало цих баб дрючать, сама ж нарвалася, потім бігає - посадіть падлюку... Давай, ще про зґвалтування напиши, тоді вже точно посадиш мужика! Ні, за таку помсту поважати не будуть в першу чергу тебе.

Закохати в себе якогось ділового і поскаржитися на Рибалку? Теж не варіант, хоча нерви це Олежикові попсує, нема проблем. Почнеться тиха війна... знов-таки за бабу; прийде час, мужики поміряються силами і сядуть за стіл переговорів. Стане ясно: почало все одне цицькате стерво, то хіба не западло чубитися за тьолку, яких у нас, крутих пацанів, може бути вагон і маленький возик? Може так статися, кавалер, обраний на роль зброї помсти, прийде і зі свого боку ще додасть, мужики - вони такі. Не люблять, коли їх жінка сварить для своїх потреб.

Гаразд, а що тоді робити? При тому, що варіантів може виникнути безліч.

Алла підморгнула своєму відображенню. Нічого не вийде, якщо вона не буде хоча б приблизно уявляти собі, де Рибалка і чим займається. Тоді стане ясний напрямок, та сама стежка, на який слід вирити вовчу яму. Або просто чекати, коли він сам себе почне заганяти в пастку. Це як партія в шахи, вона мусить бачити фігури супротивника.

Тільки тут краще, ніж на шаховій дошці. Алла Різник знову підморгнула сама собі. Звичайно, тут краще. Бо Олег Рибалка на прізвисько Карась навіть не здогадується, що з ним почали грати в шахи. Нехай він гратиме білими. Нехай навіть почав. Її палець торкнувся болючого місця на обличчі, ледь надавив. Біль дав про себе знати, Алла вдоволено посміхнулася.

Він грає білими, сам того не знаючи. Вона переставляє чорні фігури і робить це свідомо.

-Для чого ти це зробила?

-Що саме?

Говорити з Оксаною дозволили на третій день. Лікарі дивувалися - надзвичайно, тьху-тьху, здоровий молодий організм. Вичухувалася вона швидше, ніж звичайно буває в подібних випадках. Хоча навряд чи були десь такі випадки: вагітна суїцидна школярка зі струсом мозку і зламаним ребром.

Її поклали на прохання Людмили в палаті на три особи, вона могла б особливо не просити, завідуючий дитячою травматологією чудово розумів ситуацію. Сваритися з люблячими батьками за таких обставин не хотілося, вони з матір`ю зрозуміли одне одного. Завідувач навіть завчасно та ненав`язливо відкликав з палати двох інших дівчаток: дванадцятирічну Валю з переломом руки, впала зі сходів у школі, більш ймовірно - штовхнули в спину, школа звичайнісінька, а на конкурс бального танцю до Відня відібрали саме її, несправедливо; та восьмирічну Сашу, підвернулася нога просто на вулиці, кісточка не витримала, дівчинка з великим задоволенням стрибала на милицях, на ліжку її просто не втримати. Тож мама з донькою лишилися наодинці.

-Я не про дитину, коли тебе аж так цікавить. До речі, що ти вирішила?

-З приводу?

-Ну, школу треба закінчити. І потім, у дитини ж є чиєсь авторство...

-З автором я розберуся, - Оксана говорила повільно, але була цілком при своєму розумі, трохи, правда, паморочилася голова, та це не заважало їй обмірковувати кожну фразу.

-Добре, а з дитиною?

-Ма, в мене ще погано ворочаються мізки. Ти маєш на увазі аборт?

-Я маю на увазі аборт.

-Тобі б самій хотілося, аби дитини не було?

-Не знаю, - Людмила відповіла абсолютно серйозно.

-Тоді я теж подумаю. В будь-якому разі такій, яка я тепер, аборт не робитимуть.

-Подумай, подумай. В усякому разі я більше не зможу тобі довіряти.

-Ти про дитину?

-Ні. Я про інший твій вчинок, ще більш..., - Людмила розігналася сказати "дурний", та вчасно пригальмувала, - ще більш необдуманий. Отже, ти мені аж на стільки не довіряєш, що замість прийти й порадитись кинулася сторч головою під машину. Чому не під паровоз?

-Колії поряд не було. А так би за рецептом Анни Кареніної... Принаймні поїзд хоч не зійшов би з рейок.

-Ксеню, не дратуй мене. Ти в стані зараз пояснити, чому така думка стукнула тобі в голову?

-Саме тепер - ні... Мамо, вибач, у мене буде час про все подумати.

-Хто хоч..., як і назвати... Нехай таки батько... Я знаю його?

-Не думаю. Ми знайомі не так давно, в нас він ще не встиг побувати. Ма, ти не думай, він мене ніяк не образив... Ну, не почав кричати: "Це від сусіда!" і всяке таке.

Людмила поклала свою руку на доньчину, простягнуту вздовж тіла.

-Розумію, ми ще поговоримо не раз і не два. Просто скажи: ти хочеш, аби все було як раніше...

-Однаково не буде так, ма, і ти це чудово розумієш.

-Буде.