Облога Белза - Костянтин Артемович Когтянц
Але не лише хан вершить політику Орди.
Скаче посол до татарських князів, що правлять Поділлям. Осіле населення там великою мірою наше, проте степами Поділля кочує Орда. Точніше, частина Орди. Дехто й у наших містах осідає, особливо часто — в Переславлі, що на Поділлі[59]. Саме ця частина буде головною силою в поході на Угорщину — якщо він відбудеться. Тобто треба улестити князів — незалежно від хана. Бо від них багато залежить. І посол туди скаче, не гонець.
...Один зі слуг ординських, посланих уперед, повертався на повному скаку і сходу звернувся до боярина Офанасія (ім'я у просторіччі все частіше вимовлялося як Опанас чи навіть Панас).
— Попереду мертве село.
— Господи, невже знову чума?
Усі стали хресне знамення творити, «отченаш» читати. І раптом побачили, що двоє інших розвідників, котрі залишилися спостерігати за селом, повертаються, до того ж щодуху.
— Там угорці пройшли!
Офанасій аж у стременах припіднявся.
— Так далеко на схід?
Дружинник — його звали Єсько — прийняв слова пана за недовіру.
— Один залишився. Коли вони село вирізали, то порятувався. Зараз підійде.
Дійсно, від села йшов чоловік. Середній на зріст... і коли підійшов, стало зрозуміло, що він... якийсь у всьому середній.
— Ти хто?
— Павло. Підручник[60] купця Пітера, що з Лучеська. Та ти мене не раз бачив, боярине.
— Може й бачив. Та не пам'ятаю.
Непримітна людина всміхнулася:
— І ще ти хрестив мого небожа Феогноста.
Боярин здригнувся, як від удару. І, перехопивши погляд лжеторговця, скерований на боярську дружину, наказав:
— Ану перетрусіть усе село знизу до верху! На всіх убитих подивіться, чим саме вбиті! Якщо стрілами — усі стріли, геть до одної, принести мені! Я тут почекаю!
І лише як усі вершники в'їхали в село, перепитав:
— А кого ж тоді ти хрестив?
— Ох! Феодора й Романа, Настю і Степаніду та ще волоха Тудора і грекиню Анну.
— А мені одного разу довелося навіть двох Пантелеймонів хрестити... В один день!
— Тільки двох? А я трьох Степанів!
Пароль і відгук збіглися.
— Як ти вцілів? Зимою це важко. По слідах знайшли б.
Вивідувач зрозумів, що боярин не довіряє йому до кінця.
Розстебнув шубу й витяг бронзову пластину із зображенням сокола. Ця штука — називалася вона ґереґа[61], — залежно від матеріалу й зображення, показувала ранг її носія. Сокіл означав гінця, бронза — що це гонець місцевого правителя (золото вказало б на хана, срібло — на царевича). Щось підказало боярину, що ґереґа несправжня.
— А якби зрозуміли, що підробка?
— У найліпшому разі був би на палі.
Саме це в більшості випадків утримувало від підроблення цього металевого документа. Якщо будь-хто з татар дізнається, що ґереґу сфальшовано, то страта, яку вигадають для винного, вжахне самого сатану.
Лише остаточно переконавшись, що перед ним — свій, боярин перейшов до справи:
— Це точно угорці?
— Угорські половці. Бічна охорона. Їхнє завдання — щоби ніхто не втік, бо угорці з половцями йдуть на допомогу татарам.
— На допомогу? Проти кого?
— Сам не збагну. У Брацлаві... ну так татари Переславль калічать, наші туди ж... Тільки те й дізнався у Брацлаві, що проти царя Чані-бека[62] повстав на сході якийсь Оурдак.
— Нам погибель, — вирвалося в Офанасія. — Він найстарший у роді Орду[63].
Тепер пополотнів і вивідувач. Він добре знав, що татарські князі, які правили в Переславлі-Брацлаві — нащадки розбитого Данилом Галицьким Куремси, що був сином Орду. Від наложниці, тому ані Куремса, ані його нащадки реально прав на престол не мали[64]. Та все ж... Знав він і силу родинних зв'язків у Орді. Якщо рід Орду вирішив відібрати владу в нащадків Батия, гілка Куремси не стоятиме осторонь. Тепер зрозуміло, кому на допомогу йдуть угорці. Тому нащадки Куремси ані самі не допоможуть Волині, ані ханові не дадуть.
На обличчі вивідувача щось майнуло, і боярин схопився за надію.
— Щось знаєш? Кажи!
— У Ногаєвому улусі правлять вороги роду Орду.
Боярин замислився.
Ногай загинув давно, і більшість його роду погинула, проте улус Ногаїв зберігся, і там правили якісь нащадки Батия, що з жіночого боку доводилися ріднею й самому знаменитому правителю, який колись був могутнішим за хана. Один із них, Кулпа, навіть дозволив двом зі своїх дружин-християнок охрестити дітей.
Ходили чутки, що він готує синів-християн чи то як правителів для тієї нашої та волоської людності, яка підлягала йому, чи то, можливо, як претендентів на столи Путивля[65], Брянська чи Курська.
