Заїр - Пауло Коельо

Я не знаю, чи вона це помічала. Але я не помітив, як вона поступово перестала згадувати про Михаїла, і зрештою він цілком зник із наших розмов. А її поведінка ставала дедалі радикальнішою: навіть тоді, коли перебувала в Парижі, вона протягом тижня кілька разів поверталася додому пізно вночі, посилаючись на те, що готує репортаж про жебраків.

Я здогадався, що йдеться про любовну пригоду. Страждав протягом тижня, запитуючи себе: чи варто мені висловити їй свої сумніви, чи вдавати, ніби нічого не відбувається? Вирішив нічого не помічати, виходячи з принципу: «Чого очі не бачать, того серце не відчуває». Я був абсолютно переконаний у тому, що вона в жодному випадку мене не покине – вона надто багато трудилася, щоб зробити мене таким, яким я тепер є, і немає жодного резону відмовитися від результату такої тяжкої праці задля скороминущої пристрасті.

Якби я відчував бодай найменший інтерес до світу Естер, я неодмінно хоч би раз поцікавився б, що сталося з її перекладачем та його «магічним» умінням бачити світ. Ця мовчанка, ця цілковита відсутність інформації мала б розбудити мої підозри. Я мав би попросити її взяти мене бодай в одну зі своїх експедицій до жебраків, про життя яких вона нібито готувала «репортаж».

Іноді вона запитувала в мене, чи мені цікава її робота, і щоразу я на це відповідав: «Твоя праця мене дуже цікавить, але я не хочу втручатися, я хочу, щоб ти самостійно йшла тим шляхом, який для себе обрала, не забуваючи, що саме ти допомогла мені вийти на свій власний шлях».

Було очевидно, що моя ухильна фраза не свідчила про великий інтерес до її професійної діяльності. Проте люди завжди вірять у те, у що хочуть вірити, й Естер цілком задовольнялася моєю відповіддю.

Мої думки знову повертаються до слів поліційного інспектора, які він промовив, коли я виходив із в’язниці: «Ви – вільний». А що означає воля? Бачити, що твого чоловіка анітрохи не цікавить те, що ти робиш? І почувати, що ти сама-одна, що тобі немає з ким розділити свої найінтимніші почуття, бо чоловік, із яким ти одружилася, повністю зосереджений на своїй роботі, на своїй важливій, прекрасній і важкій діяльності?

Я знову дивлюся на Ейфелеву вежу: мабуть, минула вже година з лишком, бо вона іскриться, ніби виготовлена з діамантів. Я не знаю, скільки разів вона ставала такою, поки я перебуваю тут, біля вікна.

Я тепер знаю, що, надміру дбаючи про свободу нашого шлюбу, я не помітив, як Михаїл зник із наших розмов із дружиною.

…Щоб потім з’явитися в барі та знову зникнути, але цього разу забрати її з собою й залишити славетного й успішного письменника як підозрюваного в убивстві.

Або, і це значно гірше, як покинутого чоловіка.

У Буенос-Айресі Заїром була звичайна монета вартістю в двадцять сентаво. На тій монеті, про яку далі йтиметься, рискою, нанесеною лезом навахи або простого складаного ножика, були підкреслені літери N і T і цифра 2; на аверсі був викарбуваний рік -1929. (У Гуджараті в кінці вісімнадцятого сторіччя Заїром називали тигра; на Яві – сліпого з мечеті Суракарта, в якого вірні кидали камінням; у Персії – астролябію, яку Надір-шах звелів утопити в морі; у в’язницях Магді близько 1892 року – маленький компас, загорнутий у клапоть тюрбана, яким користувався Рудольф Карл фон Слатін…)

Минув рік, і якось я прокинувся, думаючи про історію, що її розповів Хорхе Луїс Борхес. Існує на світі така річ: якщо ти бодай один раз доторкнешся до неї або побачиш її, то ніколи не забудеш, і вона перебуватиме у твоїх думках, доводячи до божевілля. Мій Заїр не має нічого спільного з романтичними метафорами про сліпців, компас, тигра чи якусь монету.

Мій Заїр має ім’я; і звуть його Естер.

Після того як мене випустили з в’язниці, мій портрет з’явився на обкладинках кількох скандальних бульварних журналів. Вони завжди починали з того, що натякали на мою можливу причетність до злочину, але, щоб уникнути можливого судового позову за наклеп, завжди закривали цю тему повідомленням, що мене виправдано (виправдано? та мене навіть не було звинувачено!). Минав тиждень, видавці переконувалися, що люди жваво купують журнальчики з їхніми пасквільними публікаціями (і не дивно, адже досі мене вважали письменником із бездоганною репутацією, й для всіх було великою несподіванкою, що в людини, яка пише про духовний пошук, раптом пробудилися такі несподівані й такі злочинні інстинкти). І тоді вони розпочинали нову атаку, стверджували, що Естер утекла з дому, після того як довідалася про мої позашлюбні пригоди; один німецький журнал дописався до того, що накинув мені роман зі співачкою, на двадцять років молодшою за мене, та дівуля розповіла, що ми зустрілися з нею в Осло, столиці Норвегії (це була правда, але та зустріч відбулася в рамках діяльності Банку Послуг – мій друг попросив мене зустрітися з тією дамою і був присутній на єдиній вечері, яку ми з нею мали). Співачка сказала, що між нами нічого не було (але якщо між нами нічого не було, то навіщо той журнал помістив на обкладинці наше фото з нею?) і скористалася з ситуації, щоб повідомити про появу свого нового диску: вона використала як мене, так і той журнал для своєї реклами, і я досі вважаю, що її наступний провал став саме результатом тієї дешевої реклами (бо зрештою диск у неї був непоганий, але її загравання з пресою не могли не завдати їй