Заїр - Пауло Коельо

Проте скандал зі знаменитим письменником не тривав довго: адже в Європі, а надто у Франції, подружню невірність не лише не осуджують, а й таємно нею захоплюються. І нікому нецікаво читати про те, що може статися і з ним самим.

Тема втратила популярність, але припущення тривали: таємно заарештована, втекла з дому через погане ставлення чоловіка (було надруковано фотографію офіціанта, який стверджував, що ми часто сварилися: пам’ятаю, що справді ми з Естер якось зчепилися з приводу творчості одного латиноамериканського письменника – її думка про нього була цілком протилежна моїй). Одна бульварна англійська газета повідомила – на щастя, без великого резонансу, – що моя дружина таємно вступила до ісламської терористичної організації і перейшла на нелегальне становище.

Але в нашому світі, де не бракує зрад, розлучень, убивств, замахів, широка публіка забула про історію, що сталася зі мною. Роки досвіду навчили мене, що подібна сенсація не вплине на мого вірного читача (щось подібне вже траплялося, коли аргентинське телебачення показало журналіста, який нібито мав докази про мій таємний роман у Чилі з майбутньою першою леді країни, а проте мої книжки залишилися в Чилі у списку бестселерів). Сенсація на те й сенсація, щоб тривати не довше за п’ятнадцять хвилин, як сказав один американський актор. Мене турбувало зовсім інше: треба було реорганізувати своє життя, знайти нове кохання, знову почати писати книжки, і десь у закутку свідомості, на межі між любов’ю й ненавистю, зберегти спогад про свою дружину.

Або, висловлюючись точніше (а я мусив подивитися правді у вічі), про свою колишню дружину.

Дещо з того, що я передбачав у готелі «Бристоль», справді відбулося. Деякий час я не виходив із дому, бо не знав, як подивитися у вічі друзям і сказати: «Моя дружина мене покинула, вона знайшла собі молодшого». Коли я нарешті наважився вийти на люди, ніхто ні про що мене не запитував, але, випивши кілька келихів вина, я сам відчув потребу поговорити на цю болючу тему – так ніби я міг прочитати думки інших, а вони не мали іншої турботи, крім як довідатися про те, що сталося в моєму житті, але були досить виховані, щоб нічого мені не казати. Залежно від гумору, в якому я перебував у той або в той день, Естер була або святою жінкою, що заслуговувала кращої долі, або жінкою підлою і зрадливою, яка поставила мене в дуже складне становище, коли мене мало не звинуватили у вбивстві.

Друзі, знайомі, видавці – усі ті, хто сидів за моїм столом на численних званих вечерях, які я мав за обов’язок відвідувати, спочатку слухали мене з певною цікавістю. Але незабаром я помітив, що вони змінювали тему розмови – моя історія була для них цікавою недовго, а незабаром вийшла за межі їхніх повсякденних зацікавлень, їм було куди цікавіше обговорювати смерть актриси, вбитої співаком, або відкриття юної дівчини, що написала книжку про свої любовні стосунки з відомими політиками. Якось, перебуваючи в Мадриді, я звернув увагу на те, що мене все рідше запрошують на всілякі врочисті події та вечірки: хоч я відчував певну втіху, коли полегшував собі душу, звинувачуючи або нахвалюючи Естер, я почав розуміти, що перетворююся на щось гірше, аніж зраджений чоловік; я перетворювався на зануду, якого ніхто не хоче бачити поруч себе.

Відтоді я постановив собі страждати мовчки, й запрошення знову заповнили мою поштову скриньку.

Але Заїр, про який я спочатку думав із ніжністю або роздратуванням, займав усе більше й більше місця в моїй душі. Естер ввижалася мені в кожній жінці, яку я зустрічав. Я бачив її в усіх барах, кінотеатрах, на всіх автобусних зупинках. Не раз я наказував водієві таксі зупинитися посеред вулиці або їхати слідом за кимось, аж поки не переконувався, що це не та особа, яку я шукаю.

Оскільки Заїр заполонював усі мої думки, я потребував якоїсь протиотрути, чогось такого, що врятувало б мене від розпачу.

І тут могло бути лише одне розв’язання проблеми: знайти коханку.

Із трьох або чотирьох жінок, які приваблювали мене, я зрештою зупинив свій вибір на Марі, тридцятип’ятирічній французькій актрисі. Вона єдина не говорила мені таких дурниць, як: «Ви мені подобаєтеся як чоловік, а не як людина, з якою всім цікаво познайомитися», або: «Я воліла б, щоб ви не були знаменитим», або – ще гірше: «Гроші мене не цікавлять». Вона єдина щиро раділа моєму успіху, бо й сама була знаменита і знала, що таке слава. Слава збуджує. Бути поруч зі знаменитим чоловіком і знати, що він обрав саме тебе – хоч міг би обрати іншу з багатьох – вельми тішило її «я».

Нас часто бачили разом на вечірках і світських раутах; про наші взаємини почали говорити, але ні вона, ні я нічого не підтверджували й нічого не заперечували; тема висіла в повітрі, й журналам кортіло опублікувати фото знаменитого поцілунку, але вони його не дочекалися, бо і я, і вона, вважали подібний спектакль публічного характеру чимось украй вульгарним. Вона знімалася у своїх фільмах, я теж мав чим себе зайняти; коли міг, приїздив до неї в Мілан, вона іноді навідувала мене в Парижі, ми почувалися близькими, проте не залежали одне від одного.

Марі вдавала, ніби не знає, що відбувається в моїй душі, я прикидався, ніби теж не знаю її проблему (нещасливе кохання до одруженого сусіда, хоч вона була жінкою, спроможною відбити для себе будь-якого чоловіка). Ми були друзями, нас поєднували спільні інтереси, ми разом відвідували різні заклади, де можна розважитися, і я ризикну припустити, що нас поєднувало щось дуже схоже на кохання, – хоч і зовсім інше, аніж те, що я почував до Естер, а вона до свого сусіда.

Я знову роздавав автографи, приймав запрошення на всілякі конференції, писав статті на замовлення, брав участь у благодійних вечерях і телевізійних програмах, у проектах допомоги артистам-початківцям. Я робив геть усе, крім того, що мав