Жінка у білому - Вилки Коллінз
Зазнавши невдачі повсюди, але не можучи заспокоїтись, міс Голкомб надумала тоді поїхати до психіатричної лікарні, де, як було їй відомо, перебувала вдруге запроторена туди Анна Катерік. Вона й раніше дуже цікавилась цією жінкою. Тепер вона мала ще й дві конкретні причини для своєї цікавості. По-перше, міс Голкомб хотіла переконатись, чи й справді Анна Катерік видає себе за леді Глайд, а по-друге (якщо так було насправді), міс Голкомб хотіла з'ясувати, чому все-таки ця нещасна намагається всіх ошукати.
Хоча граф Фоско у своєму листі до містера Ферлі не вказував адреси лікарні, це важливе умовчання не стало перешкодою для міс Голкомб. Коли Волтер Гартрайт зустрів Анну Катерік у Ліммеріджі, вона розповіла йому, де знаходиться дім для божевільних. Міс Голкомб тоді ж записала цю адресу до свого щоденника разом з іншими подробицями того побачення достеменно так, як почула це з вуст самого Волтера Гартрайта. Тож вона переглянула щоденника, виписала адресу і, прихопивши замість рекомендації, що могла б їй знадобитись, графового листа до містера Ферлі, одинадцятого жовтня поїхала до психіатричної лікарні.
Надвечір того дня вона прибула в Лондон. Вона мала намір заночувати у старої гувернантки леді Глайд. Але місіс Везі так розхвилювалась, побачивши найближчу подругу й сестру своєї померлої вихованки, що міс Голкомб розсудливо передумала ночувати у неї, а, на пораду одруженої сестри місіс Везі, найняла на ніч номер в одному солідному готелі неподалік. Наступного ранку вона поїхала до лікарні, що знаходилася в лондонських околицях, на північ від столиці.
Її негайно провели до директора (він же заразом і власник) притулку для божевільних.
Спочатку він, здавалось, був рішуче проти того, щоб дозволити їй побачення із своєю пацієнткою. Та коли міс Голкомб показала йому приписку до листа графа Фоско й нагадала йому, що вона і є та сама міс Голкомб, яка там згадується, і до того ж близька родичка покійної леді Глайд, тому з родинних причин, природно, цікавиться самооманою Анни Катерік — її присвоєнням собі імені небіжчиці, — тон і манери директора лікарні змінились, він перестав заперечувати. Напевне, він відчув, що за таких обставин його категорична відмова буде не просто нечемністю, але може й справити враження, ніби порядки в його закладі не настільки добрі, щоб їх можна було показати шановним відвідувачам.
У самої міс Голкомб склалося враження, що директор лікарні зовсім не втаємничений у задуми сера Персіваля та графа Фоско. Доказом цього було те, що він усе-таки погодився дозволити їй побачення з Анною Катерік, а до того ж охоче розповів, як та повторно опинилася в лікарні, чого, звісно, не зробив би, коли б був спільником сера Персіваля й графа.
Він розказав міс Голкомб, що цього разу Анну Катерік, з усіма необхідними медичними висновками й документами, привіз граф Фоско двадцять сьомого липня. Граф також передав директорові пояснювального листа й прохання прийняти Анну Катерік до лікарні від сера Персіваля Глайда. Приймаючи хвору вдруге, директор лікарні запримітив у ній певні цікаві переміни. Звісно, в його практиці директора психіатричної лікарні такі переміни в його пацієнтах бували досить часто. Душевнохворі, буває, міняються і зовнішньо, і внутрішньо. Вони можуть почуватися то краще, то гірше. Відповідно внутрішні їхні зміни відбиваються на їхньому зовнішньому вигляді. Таке він припускав. Припускав він і те, що манія Анни Катерік могла змінитись, а внаслідок цього змінились і її манери, й мова. Але його й досі бентежили іноді певні відмінності між його пацієнткою до того, як вона втекла була з лікарні, й тією ж його пацієнткою після того, як її привезли сюди знов. Ці відмінності були дріб'язкові, їх не описати словами. Звісно, він не міг сказати, що вона була тепер іншого зросту, чи що змінився загальний її вигляд, чи інша тепер була барва очей, кіс, шкіри, інший овал обличчя, — він швидше відчував, ніж бачив якусь у ній переміну. Коротше кажучи, цей випадок був із самого початку цікавий, а нині він здавався просто загадковим.
Не можна сказати, щоб ця розмова бодай частково підготувала міс Голкомб до того, що на неї чекало. Але вона таки справила на неї враження, і то дуже велике. Міс Голкомб так розхвилювалась, що мусила трохи почекати й заспокоїтись, перш ніж піти за директором лікарні до тієї частини будинку, де утримували хворих.
З'ясувалось, що Анна Катерік у цей час саме прогулювалась у лікарняному парку. Одна з доглядальниць зголосилася провести туди міс Голкомб, а директор затримався на кілька хвилин для якоїсь термінової консультації, пообіцявши перегодом приєднатися до міс Голкомб у парку.
Доглядальниця провела міс Голкомб у глиб гарно спланованого парку, а тоді, розглянувшись довкола, звернула на доріжку, облямовану обабіч кущами. Назустріч їм звільна йшли якісь дві жінки. Доглядальниця показала на них і мовила:
— Ото Анна Катерік, мем, а з нею наша працівниця, що наглядає за нею. Вона й відповість вам на всі ваші запитання.
Сказавши це, доглядальниця залишила міс Голкомб і повернулася в приміщення лікарні, до своїх обов'язків.
Якийсь час міс Голкомб ішла назустріч двом жінкам, а ті наближалися до неї. Коли між ними зосталося кроків десять, одна з двох жінок зупинилася на мить, жадібно вп'ялась очима у відвідувачку, а тоді вирвала свою руку з руки доглядальниці й кинулася в обійми міс Голкомб. Тієї миті міс Голкомб упізнала свою сестру — впізнала поховану за життя...
На щастя (для успішного здійснення подальших рішучих задумів міс Голкомб), ніхто, крім доглядальниці, не був при цьому присутній. Доглядальниця, молода жінка, була так вражена тим, що сталось, що спочатку стояла заціпеніла, неспроможна втрутитись. Коли ж вона отямилась, їй довелося рятувати міс Голкомб, яка на мить зомліла, силкуючись не збожеволіти самій від непосильного для неї потрясіння. За кілька хвилин свіже повітря повернуло міс Голкомб її звичайну енергію та мужність, і вона збагнула, що повинна зосередитися тільки на тому, як допомогти своїй нещасній сестрі.
Вона випросила дозвіл поговорити з пацієнткою наодинці за умови,
