Білі зуби - Зеді Сміт

книжки (ідея його агента) відсилала до цієї миші, і на цю ж мишу нападалася преса. Маркус зараз ясно бачив те, про що підозрював раніше: якби не миша, книжка б узагалі не була нікому цікавою. Жодна інша справа, якою він займався, не притягувала громадську увагу так, як миша. Запрограмувати мишаче майбутнє — це викликало жвавий інтерес. Люди бачили це у такий спосіб: то не було програмування розвитку раку чи репродуктивного циклу, то було програмування майбутнього цілої миші. Люди зосереджувалися на миші, як і завжди, і це його не дивувало. Здавалося, вони не здатні подумати про тваринку як про простір, біологічний простір для експериментів зі спадковості, хвороб, смертності. Мишачість миші виглядала чимось, за чим вони вже нічого не могли помислити. Фотографія трансгенної миші з Маркусової лабораторії, разом зі статтею про боротьбу за пацієнта, з’явилася в «Таймс». І він, і газета одержали тонни ненависницьких листів від таких кардинально несхожих організацій, як Консервативна жіноча асоціація, лоббі проти вівісекції, Нація ісламу, ректор Церкви святої Агнеси, Беркшир і редакторська колегія радикально лівих «Шн’юз». Ніна Беrам потелефонувана йому, щоб повідомити, що він реінкарнується у таргана. Ґленард Оак, яка завжди хилилася за вітром преси, відкликала своє запрошення прочитати лекцію на Тижні науки. Його власний син, його Джошуа, досі відмовляється з ним розмовляти. Це все божевілля сильно струсило його. Воно мимоволі пробудило його страхи. А все тому, що громадськість була на три кроки попереду нього, як Оскарів робот. Вони вже розіграли свої смертельні ігри, вже зрозуміли, що буде результатом його роботи — дещо, що він навіть не міг собі уявити! — їх видиво було повне клонів, зомбі, спроектованих дітей, штучних генів. Звісно, він розумів: робота, яку він провадив, передбачала певну залежність від гри на полі моралі; так, врешті, було з усіма науковцями. Ти працюєш частково в темряві, непевний, що з того постане, непевний, чи не буде твоє ім’я очорнене як ім’я ворога, і чи на твоєму порозі не складатимуть чиїхось тіл. Ніхто з тих, хто працює над новою сферою і виконує насправді візіонерську роботу, не може бути певним, що пройде цим чи наступним століттям, не заплямувавши кров’ю руки. Але припинити роботу? Заткати Айнштайна? Зв’язати руки Гайзенбергу? Чого ви хочете досягти?

— Але ж ви не будете сперечатися, — почав Маркус, більш схвильованим тоном, ніж він від себе чекав, — що це не аргумент. Усі тварини в тому чи іншому сенсі запрограмовані на смерть. Це абсолютно природно. Якщо це й виглядає на випадковість, то, бачите, тільки тому, що ми просто не зовсім розуміємо механізми. Ми не знаємо напевне, чому деякі люди мають підвищений ризик раку. Ми донині не знаємо, чому від природних причин дехто вмирає у шістдесят три, а дехто — в дев’яносто сім. І звісно, воно було б цікаво дізнатися хоч трошки більше про ці речі. І звісно, сенс таких речей, як онкомиша, в тому, що це шанс побачити життя і смерть під мікро…

— Ага, ну… — сказала дівчина, запихаючи книжку в сумку. — Як би там не було. Мені пора до воріт номер 52. Приємно було поспілкуватися. Але так і є, почитайте її. Я просто фанатію від Сюррея Т. Бенкса… його мура бере за душу.

Маркус провів поглядом дівчину з її рухливим хвостиком, поки вона не злилася з натовпом таких же чорноволосих дівчат і не загубилася між ними. Одразу він відчув полегшення і з насолодою подумав про свою зустріч біля воріт номер 32 з Маджідом Ікболом, хлопцем із цілком іншого тіста, чи то іншого замісу, як там каже приказка. Маючи ще п’ятнадцять хвилин, він лишив свою каву, яка одразу вистигла від окропу до помийок, і почав прогулюватися біля 50-х воріт. У його голові пульсувала фраза «зустріч інтелектів». Він розумів, що так думати про сімнадцятилітнього хлопчика було цілком абсурдно, а все ж він так думав, він так відчував: певне піднесення, яке, мабуть, відчував його власний ментор, коли сімнадцятилітній Маркус Чалфен входив до його убогого кабінету. Певна сатисфакція. Маркус був знайомий із взаємно корисним самозаспокоєнням, що струмує від ментора до протеже і назад (ох, але ж ви неперевершені й удостоїли мене тим, що витрачаєте на мене час! Ох, але я неперевершений, і тому ви звернули на мене увагу поміж усіх інших учнів!). Так він знаходив собі віддушину. І він був радий зустрічати Маджіда першим, тим більше — зустрічати сам, хоч, хотів він вірити, — це не його провина. Просто низка щасливих збігів. Машина Ікболів поламалася, а Маркусів хетчбек був маленький. Він переконав Самада й Алсану, Самада й Алсану, що багаж Маджіда не поміститься, якщо вони поїдуть з ним. Міллат був у Честері з ХВІ, і переповідали, він сказав у манері героїв мафіозних фільмів: «У мене немає брата». Айрі вранці мала екзамен. Джошуа відмовився сідати в машину, в якій уже сидів Маркус; та й він, власне, тепер уникав машин, обираючи екологічно етичний двоколісний спосіб пересування. Оскільки Джошуа зайшов у своєму виборі далеко, Маркус поставився до цього як до всіх людських рішень такого типу. Він не міг з ними ані погодитися, ані заперечити їх як ідеї. Немає жодного сенсу у стількох справах, які люди вважають важливими. І в цьому теперішньому відчуженні з Джошуа він почувався ще більш безсилим, йому боліло, що навіть його рідний син не був настільки чалфеністом, як би йому хотілося. І за кілька останніх місяців він набудував собі сподівань, пов’язаних із Маджідом (він ішов дедалі швидше, ворота 28, ворота 29, ворота 30); мабуть, він відпрацював свою надію, почав вірити, що Маджід стане провідною зіркою для чалфенізму, навіть якщо той уже загинув серед цієї маячні. Вони порятують один одного. Це ж не банальна віра, Маркусе? Так він запитував себе, поки бігав сюди-туди. Це питання нервувало його. Потім воно зникло і з’явилася відповідь. Ні, не віра, ні, Маркусе, принаймні не сліпа. Дещо сильніше, твердіше. Інтелектуальна віра.

Отже, ворота номер 32. Їх буде тільки двоє, врешті, вони сьогодні зустрінуться, сміливо подолавши прірву між двома континентами; вчитель та його натхненний учень, і відбудеться перше, історичне рукостискання. Маркус навіть на секунду не припускав, що зустріч може піти криво. Він не ладнав з історією (а наука навчила його, що минуле — це місце, де люди діяли наосліп, натемно,