Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Ти в порядку? — перш ніж рушити, спитала Еріка в Джона.

У відповідь він кивнув, але на вигляд не було схоже, що це правда. Відверто кажучи, мій друг виглядав так, ніби його нудить, і він ось-ось виблює. Розумію, порівняння не найкраще, але було схоже саме на це.

— Джоне, якщо ти не проти, то я дам тобі одну пораду, — м'яко промовила Еріка.

— Ти найкраща подруга Вікторії, тож… — він знизав плечима.

— Прийму це за згоду, — навіть у її шепоті я почув усмішку. — Вона найсвітліша людина з усіх, кого я тільки знаю, тому тобі нема чого хвилюватися. Припини так нервувати і видихни, — закінчивши, вона поклала праву руку на плече Джона на знак підтримки.

Еріка стояла до мене спиною, тож я не бачив її обличчя. А от друга бачив дуже добре. Здавалося, що Джон справді розслабився та перестав нервувати. І як у неї це вийшло? Битий час із ним розмовляв і нічого, а Еріка додала йому впевненості менше ніж за хвилину.

Коли друг кивнув, даючи зрозуміти, що готовий, вона просто розвернула його на сто вісімдесят градусів, оскільки намет Вікі був навпроти, і трохи підштовхнула. Джон зробив кілька кроків уперед і відступив праворуч, ближче до місця для багаття, даючи Еріці можливість забратися до намету.

Буквально через кілька секунд вона вибралася назовні, а відразу ж за нею з’явилася Вікі з навушниками та плеєром у руках. Сонною вона не виглядала, і я зробив висновок, що весь цей час Вікторія слухала музику, тому не відреагувала на наші розмови ззовні.

— До тебе прийшли, — сказала Еріка.

Вказавши на Джона, вона підштовхнула до нього подругу, яка не помітила гостя одразу.

Сказати, що Вікі була вражена, це фактично промовчати. Мало того, що її очі округлилися до надзвичайних розмірів, так вона навіть рота розкрила від подиву. Страшно було уявити, що в той момент відчував Джон.

— Добренько, я спати, а ви веселіться, — додала Еріка і відразу ж попрямувала до мене.

Я одразу відсунувся назад, щоб вона могла забратися в намет, де було трохи темніше, ніж на вулиці. Через секунду з'явилася Еріка і сіла навпроти мене по-турецьки. Вона прикривала рота руками, стримуючи сміх. Схилившись праворуч, я прислухався, але розмови на вулиці так і не почув.

— Це так мило, — прошепотіла Еріка, підсуваючись ближче до мене.

— Джон? — перепитав я.

— Ні, ти, — накривши своєю долонькою мою, відповіла вона. — Точніше, те, що ти йому допомагаєш.

Від усмішки на щоках Еріки з'явилися чарівні ямочки.

— Це ти мила, — ледь чутно промовив я.

Нахилившись ближче, я залишив на її губах легкий поцілунок. Він не був першим, але відчувався якось інакше. Відсторонившись, я з усмішкою хмикнув.

— Незвично ось так просто тебе цілувати.

Еріка прищурилася і вдивилася в моє обличчя:

— А раніше це було не так просто?

— Раніше я боявся, що ти втечеш чи нас побачать, і ти засмутишся. А зараз це все ніби як законно, — на останньому слові я тихо засміявся.

Якийсь час Еріка продовжувала дивитися мені в очі, але вже з усмішкою, а потім, ніби схаменувшись, запитала:

— То ти просто привів Джона до Вікі?

— Ні, я збирався йти до тебе, а Джон зустрівся по дорозі.

— До мене, значить? — перепитала вона, підсуваючись ще ближче.

Коли наші коліна зіткнулися, по мені наче пустили слабкий розряд струму. Насправді, у моєму тілі сиділа напруга ще з моменту, коли я переодягався, щоб прийти до Еріки. Чорт, та мені вистачало однієї тільки думки про її поцілунок, щоб унизу живота з’явилося приємне лоскотливе відчуття.

А зараз вона сиділа так близько, до того ж ми були самі в наметі. І слава богу, Еріка не знала, що діялося зі мною від одного лише її шепоту, що нагадував солодке муркотіння.

— Я прийшов до тебе на ніч, — зірвалося з губ, перш ніж я встиг подумати про формулювання.

Усмішка на обличчі Еріки розтанула, а ліва брова зігнулася.

— Дідько, неправильно висловився, — почав я, але відразу ж заткнувся, обмірковуючи наступні слова. — Мені хотілося просто заснути, обіймаючи тебе, — з незначною паузою продовжив я. — Сьогодні, коли ми прощалися, я спіймав себе на думці, що зовсім не хочу йти. Я раптом відчув, як сильно хочу заснути і прокинутися поряд із тобою.

Вираз обличчя Еріки змінився, випромінюючи ніжність. Які ж у неї були гарні очі, особливо коли отак ось дивилися на мене.

Вона поклала руки на мої плечі й повільно забралася на мене, при цьому не розриваючи зорового контакту. У відповідь я обійняв її навколо талії, притримуючи і притискаючи тісніше. У порівнянні зі мною вона була справжньою пушинкою, а в обіймах здавалася маленькою й тендітною порцеляновою лялькою.

— Можна я залишуся? — ледве чутно прошепотів я, нахиляючись ближче.

— Тільки якщо під ранок не втечеш, — грайливо відповіла Еріка.

— Тільки якщо дозволиш поцілувати. — Так, у цю гру могли грати двоє.