Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

— А може все-таки передумаєш і повернешся додому? Гадаю, нам обом буде легше протистояти мамі.

— Не хочу. Не повернуся. Я тільки налагодила своє життя і стала вільною. Хочу насолодитися.

— Налагодила? — здивовано спитала Рита, — ти ж розлучилася, тобі що… зовсім не сумно?

— Повір, аж ніяк. Це… Рито, це… — Марта вагалася чи варто розповідати сестрі всю правду, бо не хотіла, щоб та погано думала про неї, — це був фіктивний шлюб.

— Що-о-о!? — протягнула здивована старша сестра, — чому?

— Назар попросив мене йому допомогти і я погодилася. Я завжди знала, що подобаюсь йому і думала, раптом щось таки вийде у нас. Але як бачиш… нічого. В нас була угода і вона себе вичерпала, тому все скінчено.

— Я просто в шоці, — Рита сиділа із відкритим ротом, — як ти могла так довго це приховувати? Якщо батьки дізнаються…

— Навіть не смій! — скрикнула Марта, що деякі відвідувачі здивовано оглянулись на них, — не кажи їм ні слова. Я якось наберуся сміливості і зайду. Найкраще таку інформацію сприймати з перших вуст.

— Завжди заздрила твоїй холоднокровності, — з сумом сказала Рита, — я після розлучення не могла з ліжка піднятися, так мені було погано. А ти така сильна.

— Це був фіктивний шлюб, алло! — Марта поклацала пальцями, — а ти була шалено закохана.

— Чому ж була…— Рита важко видихнула, — я досі не можу його забути. Досі в голові прокручую ту нашу останню розмову і не можу зрозуміти, що ж я зробила не так, чому він пішов. Для чого тоді одружувався, якщо хотів ще свободи. Ми могли зачекати з весіллям…

— Досить-досить, — Марта перебила сестру, — годі згадувати свого Дмитра. Він жахлива людина і ти це знаєш. Забудь вже його нарешті і зосередься на чомусь іншому. Чи на комусь, не знаю. Ти ж сама казала, що тобі вже набагато краще.

— Казала, але та наша зустріч… ніби знов щось клацнуло…

— О Рито, досить! — Марта гучно відсунула свій стілець і встала, — я не хочу говорити про нього. Піду замовлю нам ще щось. Ти що будеш?

— Насправді, — Рита глянула на годинник, — мені вже треба бігти. Я маю домовитися з новими постачальниками, а свій блокнот із записами забула сьогодні вдома. Тому давай вже закінчимо наші посиденьки завтра, — вона поцілувала сестру в щоку і швидко пішла. Марта ж залишилась сама і подумала, що ще один келих вина їй не зашкодить. Відкривши в телефоні електронний варіант книги, вона поринула в читання, навіть не помітивши, скільки минуло часу. Поки спиною не відчула присутність неприємної особи десь поряд.

— А ось і ти, — Дмитро безцеремонно сів на стілець, де сиділа Рита. Марта демонстративно не підіймала на нього погляд і вдавала, що її надто цікавить читання.

— Чесне слово, ще один такий раз і я піду в поліцію. Подам заяву про переслідування. Бо це вже занадто, — вона кинула на нього швидкий короткий погляд і знов почала читати.

— Я не винен, що доля зводить нас разом знов і знов.

— Доля? — Марта навіть засміялася, — я швидше повірю в існування єдинорогів, ніж в те, що всі наші зустрічі випадкові.

— Коли зустрінеш єдинорога, подзвони, — надто серйозним тоном сказав Дмитро і це розізлило дівчину. Врешті вона вимкнула телефон і підняла погляд на чоловіка.

— Чого ти від мене хочеш?

— Простого спілкування… отаких посиденьок в кафе, в ресторанах. Можливо кіно. Все що забажаєш.

— Я бажаю свого спокою. І щоб ти не втручався в мій простір.

— Марто, — Дмитро підсунувся ближче до неї на стільці. В ніс вдарив запах його парфуму і дівчина чомусь сильно розхвилювалась від того, що він був так близько, — чому ти так сильно уникаєш мене?

— Здається, я тобі вже це пояснювала.

— Та забудь ти вже про Риту! Це була наша помилка… хіба ж не можна помилятися?

— Ти розбив їй серце, знищив її ідеальне, як вона казала, кохання. Вона тебе дуже сильно любила і ти це знаєш. Але все-таки посмів зробити так, щоб вона страждала. За це я тебе просто ненавиджу.

— Рита була зовсім не моєю людиною. Не знаю, що взагалі мною керувало, коли ми одружувалися. Хоча, можливо…

— Можливо що? — роздратовано спитала Марта.

— Можливо я підсвідомо хотів бути ближче до тебе.

— Це вже…— Марта голосно розсміялася, — це вже занадто, — вона вхопила свою куртку і швидко пішла надвір, одягаючись вже там. Її страшенно розізлила ця дурна нісенітниця, про яку говорив Дмитро. Вона вважала, що це просто виправдовування і вигадування будь-чого, лиш би не почуватися винним. Дівчина пройшла вже немалу відстань від бару, але Дмитро таки наздогнав її.

— Ну ні, ти не втечеш зараз від мене, — він вхопив Марту за руку.

— Відчепися, — вона швидко забрала долоню, але не встигла сховати, як він знову взяв обидві її руки у свої.

— Ти не хочеш вислухати мене?

— Аж ніяк! Відпусти, інакше я буду кричати!

— Не будеш, — Дмитро поклав руку їй на шию і поцілував просто посеред вулиці.