Веди свій плуг понад кістками мертвих - Ольга Токарчук

Мені доводилося справді старатися, щоб із цим усім давати раду. І ще місток, чи все з ним гаразд, і чи вода не підмила підпор, добудованих після останньої повені. І чи вода не наробила дірок. Закінчуючи обхід, я ще роздивлялася довкола, і, власне кажучи, повинна почуватися щасливою, що все це є. Бо ж могло просто не бути. Могла бути лише трава — великі пасма степової трави, що їх шмагає вітер, та ще квітнучі кошики оману. Так воно могло б виглядати. Або й узагалі нічого — порожнє місце в космічному просторі. А може, так і було б для всіх найкраще.

Мандруючи під час своїх оглядин полями й пустищами, я любила уявляти, як воно все виглядатиме через мільйони років. Чи збережуться ті самі рослини? А колір неба, чи залишиться таким самим? Чи зрушаться тектонічні плити й тут вирине пасмо високих гір? А може, тут утвориться море, і в ледачому перекочуванні хвиль зникне причина для вживання слова «місце»? Безсумнівно одне — цих будинків тут не буде, мої зусилля надто мізерні, маленькі, як голівка шпильки, власне, як і моє життя. Ось про що слід пам’ятати.

Пізніше, коли я виходила за нашу територію, краєвид змінювався. Подекуди в ньому стриміли знаки оклику, устромлені гострі голки. Коли погляд на них наштовхувався, у мене здригалися повіки; очі ранилися об ці дерев’яні конструкції, встановлені на полях, на межах, на узліссі. На Плоскогір’ї їх було вісім, я це точно знала, бо мала з ними справу, як Дон Кіхот з вітряками. Їх збивали з дерев’яних колод, хрест-навхрест, вони всуціль складалися із хрестів. Чотири ноги мали ці потворні будівлі, а на них стриміли будки з бійницями. Амвони. Мене ця назва завжди дивувала й дратувала. Бо чого вчили з таких амвонів? Яке євангеліє несли? Хіба ж це не вершина гордині, не диявольський замисел, аби місце, з якого вбивають, назвати амвоном?

Бачу їхні обриси. Примружую очі й таким чином силуети розпливаються й зникають. Роблю це лише тому, що не можу стерпіти їхньої присутності. Проте це правда, що той, хто відчуває Гнів, але не діє, поширює заразу. Так говорить наш Блейк.

Стоячи так і дивлячись на амвони, я могла будь-якої миті обернутися, щоб упіймати поглядом пошарпану, гостру лінію горизонту, легеньку, ніби волосину. Зазирнути за неї.

Там лежить Чехія. Туди втікає Сонце, коли надивиться вже на наші жахіття. Туди заходить на Ніч моя Панна. О так, Венера ходить спати до Чехії.

Вечори я проводила так: сідала на кухні біля великого столу й займалася тим, що люблю найдужче. Ось мій великий кухонний стіл, на ньому отриманий від Дизя комп’ютер, у якому я використовувала одну-однісіньку програму. Ось «Ефемериди», папір для нотаток, декілька книжок. Сухі мюслі, якими я ласую під час роботи, і чайничок із чорним чаєм; іншого я не п’ю.

Властиво кажучи, я могла б усе обраховувати вручну й, може, навіть трохи жалкую, що цього не робила. Але хто зараз ще користується логарифмічною лінійкою?

Проте якби довелося колись укласти чийсь Гороскоп у пустелі, без комп’ютера, без електрики й без будь-яких Приладів, я б упоралася. Мені потрібні були тільки мої «Ефемериди», і тому, коли б хтось раптом запитав (але, на жаль, ніхто не запитає), яку книжку я взяла б із собою на безлюдний острів, я б відповіла, що саме цю. «Ефемериди планет. 1920–2020».

Мене цікавило, чи в Гороскопах людей можна відшукати дату їхньої смерті. Смерть у Гороскопі. Як воно виглядає. Як виявляється. Які планети відіграють ролі Мойр? Тут, унизу, у світі Урізена,[2] діє закон. Від зоряного неба до морального сумління. Це суворий закон, безжальний, він не визнає винятків. Якщо існує порядок Народження, то чому б не мало бути порядку Смерті?

Протягом усіх цих років я зібрала тисячу сорок дві дати народження та дев’ятсот дев’яносто дев’ять дат смерті й продовжую вести свої скромні дослідження. Проект без євросоюзівських дотацій. Кухонний.

Я завжди вважала, що Астрологію слід вивчати на практиці. Це корисні знання, значною мірою емпіричні й так само наукові, як, скажімо, психологія. Треба уважно спостерігати за кількома особами зі свого оточення й порівнювати моменти їхнього життя з розташуванням планет. Також слід перевіряти й аналізувати ті самі Події, у яких беруть участь різні люди. Дуже швидко можна помітити, що схожі астрологічні приклади описують схожі події. Тоді й відбувається ініціація — о так, порядок існує, він поруч. Його визначають зірки й планети, а небо — це шаблон, за яким постає зразок нашого життя. Заглибившись у вивчення, тут, на Землі, можна буде за незначними деталями відгадувати розташування планет на небі. Пообідня буря, лист, що його листоноша запхнув у дверну щілину, перегоріла лампочка у ванній. Ніщо не сховається від цього порядку. На мене це впливає, як алкоголь або якийсь із цих нових наркотиків, котрі, як мені здається, сповнюють людину чистим захватом.

Треба уважно дивитися й слухати, зіставляти факти. Бачити схожість там, де інші вбачають цілковиту відмінність, пам’ятати, що певні події відбуваються на різних рівнях або, інакше кажучи, багато подій є аспектами одного й того ж. І що світ — це велика мережа, цілісність, і немає жодної речі, яка б існувала окремо. Що кожна, щонайменша навіть частинка світу поєднана з іншими складним Космосом взаємозв’язків, які годі осягнути звичайним розумом. Ось, як це працює. Як японський автомобіль.

Дизьо, який уміє розводитися про химерну символіку Блейка, не поділяє моєї пристрасті до Астрології. Це через те, що він народився запізно. Його покоління має Плутона в Терезах, а це трохи послаблює їхню чуйність. Вони намагаються зрівноважити пекло. Навряд чи їм це вдасться. Може, вони й уміють писати проекти й подання, проте більшість із них чуйність втратила.

Я зростала в прекрасний час, який, на жаль, минув. У ньому була неймовірна готовність до змін і вміння снувати революційні плани. Нині нікому не стане мужності вигадати щось нове. Без кінця говорять лише про те, що є, й розвивають старі ідеї. Дійсність постарілася, здивачіла, бо ж нею керують ті самі закони, як і будь-яким живим організмом, і вона старіє. Її найдрібніші складники — сутності, підлягають апоптозові, як і клітини тіла. Апоптоз — це природна смерть, викликана втомою й виснаженням матерії. Грецькою це слово означає «опадання листя». Світ став безлистим.

Але потому повинно настати щось нове; так завжди було — хіба