Вітіко - Адальберт Штіфтер

Король виїхав на міст, а там верхи на огирях його вже чекали князь Владислав, княгиня Ґертруда, Дипольд і Генріх, князеві брати, крім того, єпископи Оттон і Здик, абати і священики, двірські достойники і військові проводирі. Вони привітали короля та його почет і провели їх через міст. До війська короля приєдналося військо оборонців міста і військо, яке Генріх привів із Будишинської землі. Воїни довгими колонами переходили міст через Влтаву. Пройшли крізь праве передмістя аж до ярмаркової площі між передмістям і Вишеградським замком. Там до них приєдналися ще й воїни, які стали табором учора. Перед передмістям Вишеграду військо зупинилося, і князь та його люди провели короля з його достойниками через передмістя до брами Панкратія в замок. Перед брамою стояв старший священик Гуґо і диякон та дяк у пишних церковних ризах, які дісталися їм із ласки святого отця в Римі, стояли там благочинний, наставник, сторож та решта священиків, поряд із ними стояв сивий жупан Фабіан, що був окружним суддею, камергер, управитель, єгермейстер та інші жупні достойники, позаду них видніли церковні слуги і слуги жупи.

Старший священик жестами і словами поблагословив короля і його достойників.

Король перехрестився, відповів словами благословення, а потім заговорив:

— Ми, ваша святосте, превелебний пане, будемо набридати вам своїми проханнями і молитвами.

— Господь вислухає молитву, яку ти, високий пане, прочитаєш у нашій церкві, — відповів старший священик, — і наш дім — це твій дім.

— Я гість мого шваґра, і відвідую ще й ваш дім, — мовив король.

— Наш дім — це дім великого князя, бо тут усе належить йому, — відповів старший священик. — Цю церкву заснував перший Борживой, король Вратислав збільшив її, привізши для цього дванадцять кошиків каміння, і лише князь Собеслав надав їй блиску. Все, що ми тут маємо: податок, право перевозу, житла, плугове — нам надали князі. Нехай і твої пани матимуть нагоду скористатися нашою гостинністю.

Потім говорив вишеградський жупан Фабіан:

— Завдяки милості князя я твій господар, високий пане, і вся жупна управа — від цієї зали аж до одягальні — твоя власність.

— Я буду, як і мої попередники, — промовив князь. — Збільшуватиму прибутки цієї церкви, бо вона служить добрим намірам. А тепер, пане, ходімо вже в дім.

— Тож ми йдемо до замку, — проказав король, — що в прадавні часи мав славу великої святині.

— Він був святим, коли ще стояв у лісі і в ньому панували поганські князі, і став ще святішим, коли тут з’явилися християнські церкви. Тут жили король Вратислав і князь Собеслав, і майбутні князі теж тут житимуть, — розповідав Гуґо.

Король і всі, що були навколо, поїхали до замку. Там спішилися, і король пішов до церкви Святих Петра, Павла і Климента. Король дививсь, як вона збудована.

— Бачиш, пане, корона на стіні важить дванадцять марок золота і вісімдесят марок срібла, — пояснював Гуґо. — Її звелів виготовити князь Собеслав. У церкві ти побачиш підлогу з лискучим камінням, золоті та срібні хрести і неоціненні покрови на вівтарях, а також гарні галереї на стінах. Це все спорудив Собеслав.

— Я чув про цю споруду, — мовив король Конрад, — і тепер радію, що можу бачити її на власні очі і, навіть якщо прадавньої церковки Борживоя вже немає, помолимося тут.

— Церковка Борживоя, — розповідав Гуґо, — на місці якої стоїть ця блискуча споруда, була святою: Кирило три роки зберігав у ній тіло святого Климента, перше ніж повіз його в Рим.

— Так каже священна історія, — підтвердив король.

Потім усі зайшли до церкви. Підходили до золотих і срібних хрестів, гарних вівтарних покровів і галерей над головним вівтарем.

Там король став навколішки, всі інші теж стали навколішки і проказали коротку молитву. Потім розглядали церкву.

Далі пішли до церкви Святої Магдалини, потім до церкви Святого Мартина, там теж молилися і розглядали споруди.

Потім король провідав могили князів Вратислава і Собеслава, княгинь Сватави і Адельгайди.

Згодом у коморі княжого двору оглядав личаки князя Пржемисла. Звідти пішов до великої зали.

— У цій залі, — розповідав Гуґо, — відбувалися з’їзди і справляли державні свята, саме тут обрано нашого високого великого князя Владислава. Дванадцять років тому в цій залі в князя Собеслава зібралося три тисячі чоловік.

— Тут, — сказав король, — я, ясновельможний князю, попрощаюся з вами й піду до свого покою. Решту цього замку, куди ти запросив мене, я огляну зі своїми людьми коли-небудь сам.

Король пішов до свого покою, князь попрощався з ним і поїхав зі своїми людьми назад до Празького замку. Позаду нього їхали духовні і світські князі.

Військо короля Конрада прибуло на поле перед Вишеградським замком і розташувало там табір. Решта воїнів порозходились по своїх місцях.

Надвечір король Конрад, а також Генріх, маркграф Австрійський, і Оттон, єпископ Фрайзінзький, поїхали зі своїми почтами до Празького замку. Там король звернувся до