Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

— Дорогенький мій, Філіпе.

За кілька годин дівчина надіслала йому записку, де повідомляла, що через головний біль не зможе з ним повечеряти. Філіп здогадувався, що так і буде, знав, що вона вечеряє з Ґріффітсом. Він жахливо ревнував, але раптова пристрасть, яка охопила цих двох, здавалася якоюсь потойбічною, наче божественна благодать, і він не міг нічого з цим вдіяти. Їхнє кохання видавалося природним. Кері розумів, які переваги має Ґріффітс, і не приховував, що, опинившись на місці Мілдред, вчинив би так само. Найбільше його образила зрада Гаррі, адже вони були такими близькими друзями, і той знав, як палко він кохає Мілдред; міг би пожаліти його.

До п’ятниці він більше не бачився з Мілдред і мало не вмирав від бажання зустрітися; але коли дівчина прийшла, і Філіп зрозумів, що всі її думки зайняті Ґріффітсом, а для нього там не залишилося місця, раптово зненавидів її. Тепер він збагнув, чому вони з Гаррі покохали одне одного. Ґріффітс був дурнем, ох, справжнім дурнем. Він завжди це знав, але не зважав: Ґріффітс — пустоголовий дурень, а під його привабливістю ховається тільки самозакоханість; аби потішити себе, він був готовий пожертвувати ким завгодно. А яке безглузде життя він вів: тинявся барами, пиячив у м’юзик-холах, пурхав, наче метелик, від однієї коханки до другої! Він ніколи не читав книжок, його цікавили лише легковажні вульгарності, а в голові не з’являлося жодної вартої уваги думки: найвищою оцінкою для чоловіків і жінок у нього було «розкішно». Розкішно! Не дивно, що він сподобався Мілдред. Яке їхало, таке й здибало.

Філіп розмовляв із Мілдред про те, що не цікавило жодного з них. Він знав, що дівчині хочеться побазікати про Ґріффітса, але не давав їй можливості. Про відмову повечеряти з ним позавчора, яка насправді була звичайною відмовкою, Кері не згадував. Він поводився буденно, намагаючись справити враження, що його почуття несподівано минулися; він вправлявся у мистецтві робити невеличкі зауваження, які, безсумнівно, боляче ображали дівчину, але залишалися такими невиразними і витончено жорстокими, що обуритися їй не вдавалося. Урешті-решт Мілдред підвелася.

— Гадаю, мені вже час, — повідомила вона.

— Підозрюю, у вас чимало справ, — озвався Філіп.

Мілдред простягнула руку, хлопець потиснув її, попрощався і відчинив гості двері. Він знав, про що їй хочеться поговорити, і не сумнівався, що його холодна іронічна поведінка змушує її остерігатися. Нерідко через свою сором’язливість Філіп ставав просто крижаним і несвідомо лякав людей, а зрозумівши це, навчився навмисно прибирати такого вигляду.

— Ви ж не забули про свою обіцянку? — нарешті поцікавилася Мілдред, коли Кері відчинив їй двері.

— Яку це?

— Щодо грошей.

— Скільки ви хочете?

Він промовив це крижаним тоном, від якого слова здалися ще образливішими. Дівчина зашарілася. Філіп знав, що в цю мить вона ненавидить його, і здивувався самовладанню, яке не дозволило їй накинутися на нього.

— Завтра я мушу заплатити за сукню й комірне. Оце й усе. Гаррі не поїде, тож гроші на поїздку нам не потрібні.

Філіпове серце болюче загупало в грудях, і він випустив клямку. Двері захряснулися.

— Чому ні?

— Він сказав, що ми не можемо розважатися за ваші гроші.

Філіпом заволодів диявол, диявол самокатування, який давно причаївся всередині. Попри те що йому смертельно не хотілося, аби Ґріффітс їхав кудись із його коханою, він не міг нічого з собою вдіяти і почав переконувати його через неї:

— Не бачу нічого, що заважало б вам, якщо я сам цього хочу, — зауважив він.

— Я йому так і сказала.

— Я б навіть сказав, що якби йому справді цього хотілося, він не вагався б жодної миті.

— Ох, річ не в цьому. Він неабияк хоче поїхати. І поїхав би, якби мав гроші.

— Якщо він такий уразливий, я можу дати гроші вам.

— Я казала Гаррі, що він може позичити, якщо йому вже так хочеться, а потім ми все віддамо.

— Це, мабуть, щось новеньке для вас: плазувати перед чоловіком на колінах, аби він провів із вами вихідні.

— Атож, хіба ні? — сказала Мілдред і, анітрохи не соромлячись, захихотіла.

Від її сміху у Філіпа мороз пішов поза шкірою.

— І що ж ви тоді збираєтеся робити? — поцікавився він.

— Нічого. Завтра він їде додому. Мусить поїхати.

На Кері чекав порятунок. Коли Ґріффітс йому більше не заважатиме, Мілдред повернеться назад. У Лондоні вона нікого не знала, їй доведеться спілкуватися з ним, а коли вони залишаться вдвох, він попіклується про те, щоб вона швидше забула своє захоплення. Якби він змовчав, усе було б гаразд. Але ним заволоділо лиходійське бажання зламати їхній супротив; хотілося знати, наскільки підступно ця парочка може з ним поводитися; якщо він продовжить їх спокушати, вони незабаром погодяться, і від думки про їхнє безчестя Філіп сповнювався лиховісною радістю. Кожне сказане слово різало його на шматки, але ці муки дарували жахливе задоволення.

— Схоже, нагодою можна скористатися зараз або ніколи.

— Саме так я йому й сказала, — погодилася Мілдред.

У її голосі почулася пристрасна нотка, яка боляче зачепила хлопця. Він нервово гриз нігті.

— А куди ви збиралися поїхати?

— Ах, до Оксфорда. Знаєте, він там учився. Обіцяв показати мені коледж.

Філіп пригадав, як запропонував якось поїхати на день до Оксфорда, але Мілдред чітко дала зрозуміти, що сама думка про огляд пам’яток наганяє на неї нудьгу.

— Та й із погодою вам пощастило. Зараз там мусить бути просто казково.

— Я зробила все можливе, щоб переконати його.

— Чому б вам не спробувати ще раз?

— Може, мені слід сказати, що ви хочете, щоб ми поїхали?

— Я б не вдавався аж до таких крайнощів.

Дівчина змовкла на кілька хвилин, не відводячи від нього очей. Філіп змушував себе дивитися на неї з дружнім виразом обличчя. Він ненавидів її, зневажав і водночас кохав усім серцем.

— Знаєте, що я зроблю? Я піду і спробую вмовити його. Якщо Гаррі погодиться, завтра я прийду за грошима. Коли ви будете вдома?

— Після обіду повернуся сюди й чекатиму.

— Гаразд.

— Гроші за сукню й комірне я дам вам зараз.

Філіп підійшов до стола й дістав усі гроші, що мав. Сукня коштувала шість гіней, а ще ж потрібно було заплатити за комірне, їжу й утримання дитини за тиждень. Він дав Мілдред вісім фунтів і десять пенсів.

— Красно дякую, — озвалася вона.

І пішла.

77

Пообідавши у підвалі медичного інституту, Філіп повернувся до свого житла. Був суботній день, і хазяйка прибирала на сходах.

— Містер Ґріффітс у себе? — запитав він.