Білі зуби - Зеді Сміт

Раян стер краплину поту із власної вилиці. Запала мовчанка, Гортенз нервово сіпала крайчик шмати для посуду, а Айрі довелося піти на інший бік кухоньки по склянку води, аби уникнути важкого погляду містера Топпса.

— Ну. Вже дводцять хвилин з хвостиком, місіс Бе. Я мушу йти, так?

— А так-так, містере Топпс, — радісно скзала Гортенз. Але за хвилю, коли містер Топпс вийшов, її радість змінилася на похмурий настрій. — Ти нашо розвела ці рузмови? Хоч, шоб він пудумав, що ти якась безбожна язичницька дівка? Ти не могла сказати «збираю марки» чи шо? Давай, мені треба пумити посуд, їж мені рухом, рухом.

Айрі подивилася на гору їжі на своїй тарілці й винувато поплескала себе по животі.

— А так! Он шо я бачу. Твої очі бачать більше, ніж ти можеш з’їсти! Дай-но сюди.

Гортенз сперлася на рукомийник і почала вкидати шматочки пляцка собі до рота.

— Тепер так, ти мені містеру Топпсу сім мішків вовни не плети, пока ти тут. Ти собі вчись, і він теж має важливу руботу, — сказала Гортенз пошепки. — Він веде консультації з одним паном із Брукліну… з приводу Судного Дня; цей раз вони не пумиляться. Ти ж глянь, шо робиться на світі, — зразу видно, шо вже близько.

— Я тобі не зроблю проблеми, — сказала Айрі і виявила добру волю, прямуючи до рукомийника, повного посуду. — Просто він трохи… дивний.

— Вибрані Богом завжди здаються дивними для язичників. Містера Топпса просто неправильно сприймають. Він для мене багато важить. Раніше у мене нікого не було. Твоя мама не любить про це розказувати, відколи стала така вся розумна-не-підходь, але Бовденам було тєжко ще здавна. Я врудилася в землетрус. Майже мертва. Потім, коли я стала дурослою кубітою, моя дочка втікла від мене. Я не бачила своєї маленької онучки. У мене був тільки Гусподь всі ці роки. Містер Топпс єдиний чуловік, який пудивився на мене і пушкодував мене. Дурна твоя мама, шо відпустила йуго, бігме!

Айрі спробувала останній раз.

— Що? Що ти маєш на увазі?

— А так, нічо, нічо, Господи Єгово… Ляпаю нині язиком весь Божий день… А так, от і ви, містере Топпс. Ми не спізнюємось, правда?

Містер Топпс, який щойно знову зайшов до квартири, був одягнений у шкіру з голови до ніг і нап’ялив гігантський мотоциклетний шолом; до лівої халяви був причеплений маленький червоний світловідбивач, такий же, тільки білий, був на правій. Він підняв затемнене скло.

— Ні, ми встигаємо, дьокувати Богу. Де ваш шолом, місіс Бе?

— А так, я його тепер тримаю в п’єці. Теплий і смачний хулодними ранками. Айрі Амброзія, ану-но почепи його мені, будь ласка.

Справді, на середньому деці, попередньо підігрітий до другої позначки, лежав шолом Гортенз. Айрі витягла його і обережно почепила поверх пластикових гвоздик.

— Ви їздите на мотоциклі, — сказала Айрі, щоб якось підтримувати розмову.

Але містер Топпс став у позу:

— «Джі Ес Веспа». Нічоуго токого. Я йокусь думов спродати його. Він ногодує про життя, йоуке я б кроще зобув, йокщо ти розумєш, про що я. Моутоцикл — це сексуольний могніт, і, Гоусподь простить мені, я йоуго колись ток і викоуристовувов. Я хоутів спродати його. Але потім місіс Бе переконола мене, шо, з моїми публічними промовоми, мені требо но чомусь добиротися. І місіс Бе не хоче мучитися в автобусах і електричкох у її віці, провда, місіс Бе?

— А так. Він роздобув для мене цю кишеню.

— Коляску, — виправив Раян з образою в голосі. — Це нозивоється коляска. «Мінетто Мотосайкл Комбінейшн», модель 1973 року.

— А так, так, звичайно, коляска, така зручна, як коц. Ми всюди їздимо на ньому — містер Топпс і я.

Гортенз зняла своє пальто з гачка на дверях і витягнула з кишень два світловідбивачі для рукавів.

— Отже, Айрі, у мене нині справ повний ятір, так шо тобі доведеться готувати собі самій, бо я не знаю, коли повернусь. Але не хвилюйся, я скоро буду.

— Нема проблем.

Гортенз зацокала язиком:

— Нема проблем. Це то, шо значить її ім’я на патоа: Айрі — нема проблем. Ну, і як так можна назвати…

Містер Топпс не відповів. Він був уже на тротуарі та заводив «Веспу».

— Спочатку мені треба витягувати її від Чалфенів, — гарчить Клара в телефонну трубку, і її голос відбиває тремоло злості й страху. — А тепер ви, народ, знову.

На іншому кінці її мати виймає посуд з посудомийки і, мовчки слухаючи переносну трубку, затиснуту між вухом і плечем, вичікує час.

— Гортенз, я не хочу, щоб ти забивала їй голову всім цим безглуздям. Ти мене чуєш? Твоя мати носилася з цим лайном, ти носилася з цим лайном, але на мені це закінчилося і далі не піде. Якщо Айрі прийде додому і видасть мені хоч щось із цих дурниць, можеш забути про Друге Пришестя, бо, коли воно прийде, тебе вже не буде.

Сильні слова. Але який крихкий Кларин атеїзм! Він схожий на одного з цих малюсіньких скляних голубів, яких Гортенз виставила у серванті, — хукни сильніше, і вони попадають. Якщо казати по правді, то Клара досі пришвидшує крок, коли проходить