Білі зуби - Зеді Сміт

траву за вікном, Айрі уявляла виноградники; їй бачилися флорентійські пейзажі замість сірого безладу ламбетських дахів; м’язистий красень-італієць зривав налиті ягоди і топтав їх ногами. А потім весь пейзаж, пронизаний сонячними променями, раптом зник під ненажерливою хмарою. Залишилася лише купка півзруйнованих едвардіанських будинків. Залізниця, названа на честь необережної дитини. Довга, тонка смуга, відведена під засів, на якій майже нічого не могло вирости. І вицвілий кривоногий рудий чоловік із жахливою поставою і брудними черевиками, що топтався в перегної, намагаючись відшкрябати гнилу томатну шкірку з підошви свого взуття.

— То містер Топпс, — сказала Гортенз, швидко заходячи в кухню в темно-малиновій сукні, без макіяжу і манікюру, зате із капелюшком і з мастиковими квітами, щоби прикрасити його, в руках. — Він так багато дупоміг мені, відколи помер Даркус. Він пум’якшує мої хвилювання і заспукоює душу.

Вона помахала йому, і він випрямився і помахав у відповідь. Айрі дивилася, як він підняв із землі два кульки помідорів і попрямував своєю дивною голуб’ячою ходою в садок, де був чорний вхід.

— І він єдиний, хто тут хоч шось виростив. Такий урожай туматів, який не часто пубачиш! Айрі Амброзія, перестань витріщатися і ходи сюди, защіпни цю сукню. Рухом, поки твої баньки з орбіт не пувилазили.

— Він що — тут живе? — здивовано прошепотіла Айрі, з усіх сил намагаючись з’єднати два крила сукні Гортенз на її широченній спині. — Що — тут з тобою?

— Не так, як ти оце пудумала, — буркнула Гортенз. — Він просто велика поміч мені в муїй старості. Він був зо мною всі ці шість років, благослови його, Господь, і прийми його душу. Тепер подай-но мені шпильку.

Айрі простягнула їй довгу шпильку для капелюшків, що лежала в мисочці з маслом. Гортенз причепила пластикові гвоздики до капелюшка і люто проколола фетр, потім витягнула шпильку знов нагору, лишивши на видноті два дюйми сріблястого металу, від чого капелюшок став схожий на німецьку гостроверху каску.

— Ну, не дивись на мене так. Це дуже вигідна співпраця. Кубіті путрібен хлоп у хаті, бо треба давати раду. Містер Топпс і я — ми старі вояки в Господній армії. В якийсь момент він навернувся до Свідків, і його зростання відтоді швидке і впевнене. Я п’ятдесят років чекала на якусь іншу роботу в Залі Царства, окрім як прибирання, — сумно сказала Гортенз, — але вони не хочуть пускати кубіт до серйозних церковних справ. Та містер Топпс має багато серйозних справ, і деколи він дозволяє йому пумагати. Він дуже добрий чоловік. Але його сім’я просто гидотна, — прошепотіла вона довірливо. — Тато просто жахливий — гравець і сутенер… Тож за якийсь час я запросила його жити в мене, бо кімната була пуста і Даркуса вже не було. Він культурний хлоп. Але ніколи не мав жінки. Він одружився із церквою, ага, отак! І він називає мене місіс Бовден усі ці шість років, жодного разу ніяк інакше, — Гортенз зітхнула легенько, як ніколи. — Він не знає, що значить бути безчесним. Єдина річ, чого він хоче, — так це стати одним із Вибраних. Я його просто убожнюю. Він так вдосконалився. Він так ладно гуворить зараз, знаєш! І він так гарно грає на трубі й сушить родзинки. Як твоя гарячка?

— Так собі… Ще трошки, і вже минеться.

Гортенз граціозно подріботіла в коридор, щоб відчинити двері Раяну.

— Але, ба… чому він живе…

— Ну, мусиш нині зранку добре наїстися — годуй гарячку, тримай гулодним холод. Тоті тумати зара підсмажимо з пореєм і вчорашньою рибою. Я підсмажу їх, а потім закинемо в мікрохвильовку.

— Я думала — кажуть, тримай голодною гаря…

— Ранок, містер Топпс.

— Доброго ронку, міссус Бовден, — сказав містер Топпс, знімаючи захисну кошулю, під якою виявився дешевий синій костюмчик з мікроскопічним золотим хрестиком на відвороті. — Я вірю вом, що все уже готове. Ми моємо бути в Золі рівно о сьомій.

Як на цей час, Раян ще не зауважив Айрі. Він, зігнувшись, з усією своєю увагою вичищав черевики від болота. І робив це неймовірно повільно, точно так, як говорив, і його півпрозорі повіки тремтіли, наче він упав у кому. Звідти, де вона стояла, Айрі було погано його видно: руда гривка, зігнуте коліно і відворот сорочки на одному рукаві.

Але голос — голос сам творив повну картину: виправлений кокні, голос, над яким довго-тяжко працювали і в якому, як наслідок, були відсутні одні приголосні і додані інші — якраз там, де вони й не мали бути, і все це йшло через ніс, майже не задіюючи рота.

— Горний ронок, місіс Бе, горний ронок. Требо подякувоти Богу.

Гортенз видимо нервувалася, що він зараз підніме голову, зауважить дівчинку біля плити. Вона то приманювала Айрі вийти, то заганяла її назад, не впевнена, що вони мають зустрітися взагалі.

— А так-так, містере Топпс, так і є, я вже тутова, як хлопці-розбишаки. Я трохи мала клопоту з капелюшком, але врешті знайшла шпильку, і…

— Але Гусподь не дбоє про мізерну плоуть, чи не ток, місіс Бе? — сказав Раян, повільно і добросовісно розтягуючи кожне слово, все ще навпочіпках знімаючи лівий черевик. — Єгоуві потрібно воша душа.

— О, та, та, так і є, свята правда, — занепокоєно сказала Гортенз, мнучи свої пластикові квіти в руках. — Але, в той же час, єсно, що паня-свідок Єгови не має виглядати в Божому домі, як нечупара.

Раян спохмурнів:

— Моуя думко тока, що ви не поувинні інтерпретоувоти Писоння соума, місіс Боувден. Но моуйбутнє, ви моєте обгоуворювоти його зі мною і моуїми коулегами. Зоупитойте нос: гоурне вброуння — це зодумка Гоусподня? І я то мої коулеги з Вибраних подивимоуся потрібний роузділ і вірш…

Раянова фраза перейшла