Білі зуби - Зеді Сміт

На вашому місці я б порадила їм пильнувати свого горщика (сміх зі студії). Але якщо серйозно, то ця мода на квіти цілий рік є справді нездорова для саду, і для садівника, і особливо для ґрунту, справді… Я вважаю, що зима має бути часом для відпочинку, неяскравих кольорів, знаєте — і коли врешті приходить пізня весна, ваші сусіди в повному шоці! Бум! От де він до місця, цей чудовий порив росту. Я думаю, глибока зима — це справді час для догляду за ґрунтом, перекопування, треба дозволити йому відпочити і запланувати його майбутнє так, щоб справді здивувати довгоносих сусідів. Я завжди розглядала садовий ґрунт як тіло жінки — воно розвивається циклами, і плідне в одні моменти, а в інші неплідне, і це справді абсолютно природно. Але якщо ви таки дуже хочете, тоді Лентернові троянди — helleborus corsicus — дуже добре почуваються на холоді, у завапненому ґрунті, навіть якщо вони в…

Айрі вимкнула Джойс. Це було досить терапевтично — вимкнути Джойс. Не те, щоб цілком особисто. Просто раптом це здалось втомливим і нудним, оця боротьба за нещасну рослинку, вирощену на вапняковому англійському ґрунті. Нащо було перейматися, якщо вона знайшла собі цілком інше місце? (Бо Ямайка постала перед Айрі, як наново відкрита. Наче сам Колумб, відкривши Ямайку, Айрі змусила її існувати.) Цю заліснену і щедру на воду місцевість. Де рослини буяли без жодного догляду і контролю, і молодий білий капітан без жодних умовностей міг зустріти молоду чорну дівчину, і обоє вони були молоді і чисті, без минулого чи обтяжливого майбутнього — місцевість, де речі просто відбувались. Жодних вигадок, жодних міфів і жодної брехні, жодних заплутаних вузлів — ось як Айрі уявляла свою батьківщину. Бо батьківщина — це одне з магічно-фантастичних слів, як одноріг, чи душа, чи нескінченність, які тепер прокралися в мову. І особлива магія батьківщини, її чарівний вплив на Айрі полягав у тому, що це звучало, як початки. Початок початків. Наче перший ранок в Едемі і перший день після апокаліпсису. Чиста сторінка.

Але кожного разу, коли Айрі здавалося, що вона ось уже наближається до початків, до ідеальної чистоти минулого, щось із теперішнього дзвонило у двері Бовденів і втручалося. Четвертий тиждень посту приніс на поріг Джошуа, розлюченого, кілограмів на десять легшого і набагато бруднішого, ніж зазвичай. Не встигла Айрі висловити своє здивування чи шок, як він увірвався в квартирку і хряпнув дверима.

— Я ситий цим лайном! Ситий по самі вуха!

Вібрація від захряснутих дверей збила капітана Дурхама з Айриного підвіконня, і Айрі дбайливо поставила його назад.

— Ага, і мені теж приємно тебе бачити, старий. Чому б тобі не сісти і не вистигнути трохи? Ситий чим?

— Ними. Вони мене замахали. Вони розбазарюються про права і свободи і з’їдають по п’ятдесят курчат кожного сраного тижня! Брехуни!

Айрі не одразу добрала, в чому зв’язок. Вона набила собі косячок, готуючись до довгої історії. На її здивування, Джошуа теж набив косячок, і вони скрутились на підвіконні, видмухуючи дим через ґратки на вулицю.

— Ти знаєш, як живуть курчата на птахофермах?

Айрі не знала. Джошуа пояснив. Закриті на все своє куряче життя в повній курячій темряві, напаковані, як курячі сардини, у своє куряче лайно і напхані найгіршим курячим зерном.

І це, для Джошуа, було ще квіточками порівняно із життям свиней, і корів, і овець.

— Це нахрін злочин. Але спробуй скажи це Маркусу. Спробуй переконай його відмовитися від своєї недільної шинки. Він же ніхріна про це не знає. Ти колись це зауважувала? Він знає купу речей з одного-єдиного питання, але ще є цілий світ навколо, який… О, поки я не забув, візьми листівку.

Айрі ніколи не думала, що настане день, коли Джошуа Чалфен тикне їй в руку листівку. Але от вона була, в її долоні: «М’ясо — це вбивство: факти і домисли, публікація БЖПТ».

— «Боротьба із жорстоким поводженням з тваринами». Це як активісти Грінпісу чи шо. Прочитай — вони не просто дурнуваті гіпі, вони всі із солідним науковим і академічним багажем, і вони працюють з анархістської перспективи. Я відчуваю, що знайшов свою нішу, розумієш? Це справді неймовірна група. Вони реально працюють. Заступник голови — випускник Оксфорду.

— Ааааа. Як там Міллат?

Джошуа відмахнувся від питання:

— Ой, та я не знаю. Ненормальний. Він зовсім з’їжджає з глузду. І Джойс досі улягає всім його забаганкам. Не питай мене. Мене від них нудить. Усе помінялося, — Джош нервово пропустив пальці через своє волосся, що тепер сягало плечей. У Віллесдені таких любовно називали Рибка-Єврей. — Навіть не можу пояснити тобі, наскільки все змінилося. Мені просто… просвітліло.

Айрі кивнула. Вона мала співчуття до просвітлінь. Її сімнадцятий рік був по зав’язку напакований ними. І її не здивувала метаморфоза Джошуа. Чотири місяці в житті шістнадцятилітніх — це час різких поворотів і метання між протилежностями; фанати «Стоунз» стають фанатами «Бітлз», торі перетворюються на ліберальних демократів і назад у торі, вінілові наркомани — в гіпі. Ніколи більше в житті людина не здатна на такі тотальні метаморфози.

— Я знав, ти зрозумієш. Якби я міг поговорити з тобою раніше, але я просто не можу бути в тому домі тепер, коли я тебе нарешті бачу, Міллат вічно переходить нам дорогу. Так приємно тебе бачити.

— Тебе теж. Ти змінився.

Джош недбалим жестом вказав на свій одяг, який був значно менш ідіотським, ніж завжди.

— Мабуть, не можна носити піджак свого папані вічно.

— Мабуть.

Джош плеснув у долоні:

— Ну, я замовив квиток до Гластонбері, я можу вже не повернутися. Я зустрівся з людьми з БЖПТ, і я їду з ними.

— Зараз березень. До літа ти ж не поїдеш.

— Джолі