Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

але тепер, на жаль, треба йти — готувати обід для своїх сімей. Вони вже й так припізнились. Вдома їх чекають сердиті чоловіки та голодні діти, які здіймуть страшенний лемент, коли їх вчасно не нагодуєш. Одне слово, скандал, та й годі!

Лілі дзвінко розцілувала їх на прощання. Ні, ні! Вона не хоче бути причиною сімейних чвар. Але нехай вони пообіцяють їй, що найближчими днями заберуть своїх чоловіків та дітей і неодмінно прийдуть пообідати з нею та з Полем. Нарешті Саллі й Марі вирвалися з її обіймів і попрямували до дверей.

Вони розшукали сходи і зійшли вниз, тримаючись одна за одну; проходячи через вестибюль, вони намагалися ступати якомога впевненіше і не дивилися на боки, боячись зустріти когось із знайомих.

Опинившись на залитій сонцем вулиці, подруги попрямували додому — не зовсім твердою ходою, але поважно і гордо. І тільки відійшовши на безпечну відстань від останніх крамничок околиці та переконавшись, що довкола вже не видно перехожих, вони почали сміятися зі свого сп’яніння та обговорювати пережиту ними досить ризиковану пригоду.

— Oh la la! — вигукнула Марі. — Життя не таке вже й сіре на наших приїсках. Як ти гадаєш, Саллі? Правду каже містер де Морфе: «Тут все може трапитись». І ось ми з тобою потрапили на ранкову виставу в кафешантан!

РОЗДІЛ XLVIII

Той, хто побував на новорічному балу у Фріско, той запам’ятав цей бал на все життя. Колись, на зорі існування приїсків, вхід на такі новорічні зборища був відкритий для кожного, гулянки проходили бурхливо, весело й безтурботно. Всі забобони та умовності забувалися на цих бенкетах, і рудокопи та старателі, крамарі та трактирники, їхні дружини та дочки, офіціантки з численних барів і навіть власники рудників та заїжджі багатії веселилися в спільному гурті. Самий дух приїсків у ті часи був такий, що руйнував будь-які соціальні перегородки, казали люди.

Чи не тому, що рудокопи й старателі самі тоді творили і пильнували приїскового закону — неписаного закону, якому підлягав кожен у цих розкиданих по диких нетрях таборах золотошукачів, відрізаних від усього світу? І багаті іноземці, і промислові магнати, і родовиті аристократи, яких закинула сюди жадоба золота, знали це; знали, що вони цілком і повністю залежать від доброї волі робітників та старателів. Вони охоче браталися з цими людьми, що вміли прокладати собі шлях серед безкрайого моря сірих чагарників; з людьми, що вміли знаходити золото в надрах червоних горбів та серед голих стрімчаків, за сотні миль від людської оселі.

Золото було богом, якому поклонялися всі. Якщо людина знаходила золото, їй прощалися й грубі манери, і плебейське походження. Простий старатель сьогодні, він завтра міг стати багатієм з тисячами фунтів стерлінгів у кишені, міг розкидатися грішми, міг лити шампанське, як воду… А втім, ні, тільки не як воду: вода була дорожча за золото в цій країні, де люди мерли як мухи в посушливу пору. Отож на різдво та Новий рік рудокопи й золотопромисловці, старателі, що відкривали золото, і підприємці, що перекуповували плоди їхньої праці, збиралися разом і бенкетували за спільним столом.

Але часи змінились. Золотопромисловці тепер розпоряджалися всім і всіма; вони диктували свої умови рудокопам і старателям. Розбіжність інтересів дедалі глибше розмежовувала та відштовхувала ці дві групи. Це було помітно і на балу у Фріско, поки шампанське, пиво та віскі, на яке не поскупився господар, не зробили своєї справи і все не перемішалося в загальній веселій гульні, як здавна велося на приїсках у новорічні ночі.

Спочатку все було тихо і добропристойно. Велику залу ресторану в готелі «Західна зірка», де жив Фріско, звільнили під танці; підлогу до блиску натерли воском. Фріско найняв духовий оркестр; на стойку в барі поставили бочки з вином. Дружини рудокопів та старателів сиділи на лавах, розставлених попід стінами; деякі з них тримали на руках немовлят, більшенькі діти горнулись до материних колін. Чоловіки, підчепурившись заради свята, у кращих своїх костюмах, юрмились неподалік.

Найповажніші гості, а також управляючі рудниками та їхні дружини скупчились у протилежному кінці танцювального залу. Білосніжна, пишна, акуратно розчесана борода Енгори Девіса одразу впадала у вічі. Педді Кеван, що убрався у новенький костюм з магазину готового одягу та напомадив свою руду чуприну, крутився біля них. Це був перший вихід Педді Кевана у світ, і всі потішалися з того, як швидко він втулився до товариства отців приїску й міста.

Фріско хоче показати, думали його давні товариші, що хоч він і залетів високо і йому тепер друг і сват кожен золотопромисловець та комерсант, все-таки він не повернувся до них плечима. Містер де Морфе, думали нові Фріскові друзі, хоче показати нам, що він у найкращих стосунках з усіма.

Ці нові його друзі прийшли на бал у фраках та крохмальній білизні, а дружини управляючих — у вечірніх туалетах. Деякі з них уже перебралися в бунгало, які вони спорудили собі поблизу рудників. Місіс Доусет, пишнотіла блондинка з розкішними плечима, що молочно біліли над корсажем з лілового атласу, — була дуже збуджена. Чоловіки не раз говорили, що вони ладні піти на край світу, аби лиш подивитись на плечі місіс Доусет. І місіс Доусет не ховала своїх плечей. Сукня, в якій вона красувалася у Фріско на балу, мала таке декольте, що ледь не повністю відкривало її важкі білі перса.

З-під поношеного каштанового шовкового плаття місіс Арчі Меллісон, навпаки, було видно лише випнуті ключиці, обтягнуті жовтою шкірою. Місіс Меллісон була висока, худа жінка з кінськими зубами, і сміх її також нагадував кінське іржання: його чути було скрізь, коли вона без угаву балакала то з лордом Персі, то з Чарлі де Розом, то з Доррі Дулеттом, то з мсьє та мадам Малон, то з Фробішером з Північного.

Фробішер привів на бал свою молоду дружину-англійку — кругленьку, золотоволосу, синьооку красуню. Сам Фробішер був здоровенний грубуватий чолов’яга; до приїзду на приїски його подруги він жив вовкулакою у своєму будиночку біля рудника і ходив напівголий, зарослий бородою, схожий на втікача-каторжника. Тепер він бороду поголив і взагалі набрав цивілізованішого вигляду, але дружину ревнував скажено. Він не дозволяв їй залишатися вдома, коли йшов на