Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард
— А ти не зустрічала в Парижі мадам? — перебила її Белл.
— Мадам Марсель? — Лілі дзвінкоголосе засміялась. — Ще б пак! Тільки тепер вона мадам д’Оней, самі розумієте! І така побожна, благочестива — ого-го! Вдова лікаря, що помер, бідолаха, в цій жахливій Австралії, але перед смертю все-таки встиг непогано заробити на золоті й залишив своїй вірній Матільді чималий капіталець.
Берта та Ніна пирснули сміхом, але Белл скипіла.
— Стара сука! — обурено закричала вона. — Вона знала, як я хочу мати свій дім, і хтозна-відколи обіцяла віддати мені свою халупу, якщо буде їхати. А потім продала її потай від нас, та й нас самих хотіла перепродати отому клятому італійцю, якого вже раз судили за те, що він купив якусь дівчину за шістдесят п’ять фунтів. Але Берта й Ніна пішли зі мною, і ми зараз працюємо разом. Тепер уже не ті часи, Лілі. У хлопців нема того розмаху, що колись. А скільки різних шахраїв та бандитів розвелося на приїсках, коли б тільки знала!
— Проте Арчі досі говорить, що Белл найвродливіша жінка в місті, — лукаво докинула Ніна.
— Помовч! — гарикнула на неї Белл. — В Арчі є дружина й діти, а я зовсім не хочу, щоб про мене і мій дім плескали казна-що.
Вона неспокійно позирала то на Саллі, то на Марі.
— Ну, тут усі друзі, Белл, — прощебетала Лілі. — Ми нічого не будемо плескати.
— А як же твій товстосум, Лілі? Виклав він грошики Фріско? — запитала Ніна.
— Ще й як! — безтурботно відповіла Лілі. — Фріско привіз мсьє Малона в «Птіт фолі», де я танцювала й співала. Нареготався ж він, бідолаха! А потім почав приходити щовечора — сидів, сміявся та все упадав коло мене. Я іноді цілувала його лису маківку і казала, що обожнюю його, — адже він такий симпатичний пузанчик і серце в нього з щирого золота. А він казав мені, що дуже самотній, відколи померла його дружина. Одне слово, для Лілі наймається квартира — такий собі елегантний особнячок, — а Фріско теж задоволений, бо мсьє Малон згоден вкласти свої гроші в Паризький золотопромисловий синдикат.
Лілі передихнула, щоб налити собі вина.
— Voyons[21], ми забули про вино! — вигукнула вона. — Підставляйте ваші бокали, mes chéres![22] — І заторохтіла далі: — Так от уявіть собі, що після цього мій Поль починає казитись від ревнощів. Вимагає, щоб я перестала співати й танцювати в кафешантани Я кажу йому, що цього не буде, — сьогодні кину роботу, а завтра він кине мене. І що тоді? Хай йому чорт, з своєю пісенькою я мала неймовірний успіх. В ній співалось про маленьке індиченя, що потрапляє на ферму й амурничає з дамами, тобто з курми, на птичні. Un peu méchant, mais trés amusant[23]. Я була цим малим індиченям. На мені був лише пояс із пір’я та великий пишний хвіст. А заждіть, зараз я вам покажу…
Миттю скинувши з себе плаття, нижню спідницю та довгі мереживні панталони, Лілі з тріумфом сказала:
— Ця пісенька доконала бідолашного Поля. Він був enragé[24], ну зовсім з розуму звихнувся. «Я одружуся з тобою, — сказав він, — ти будеш співати й танцювати тільки для мене, золотко». — «Ну що ж, — кажу, — давай, котусю». Отак я й стала мадам Малон. Всі Малони просто показились. Та нам начхати на них. Мій Поль сам собі хазяїн. Він ніколи ще не був такий щасливий, як тепер, каже він, і всім про це хвалиться. І користується своїм щастям скільки душа бажає, sacré bleu[25]!
Лілі стояла перед ними в рожевому парчевому корсеті, у туфлях на високих каблуках та в шовкових панчохах з круглими підв’язками вище колін. Нараз вона зірвала з свого капелюшка страусове перо і застромила його ззаду під корсетну шнурівку. Лілі співала й танцювала, а блакитне перо спокусливо кивало й вихилялося над її пишними сідницями. Вона тогордовито походжала, то кумедно підстрибувала, пустотливо демонструючи всі ті кривляння, що полонили серця завсідників кафешантану «Птіт фолі» та її Поля.
Гості реготалися мало не до істерики. Белл та Ніна, знесилівши від сміху, лише безпорадно повискували. Марі сміялася так, що сльози їй котилися по щоках, і Саллі сміялася теж, сама не знаючи з чого; вона не зрозуміла жодного слова французької пісеньки, що її співала Лілі, але їй здавалось, що смішнішого вона ще не чула ніколи. Саллі сп’яніла, і їй було так весело та легко на душі, що вона не могла не сміятись. Вихиляси Лілі також здавалися їй страшенно кумедними — як ніщо в світі.
У Белл був такий вигляд, ніби з нею ось-ось станеться припадок: її великий рот жадібно ловив повітря, блакитні очі вилазили з орбіт, товсті щоки пашіли; нарешті вона простогнала:
— Годі, Лілі, перестань! Ти мене замучиш до смерті.
А Ніна кричала:
— Лілі, а пригадуєш, як ти танцювала канкан у мадам Марсель?
Лілі, мокра від поту, задихаючись, бухнулась на стілець. Ще шампанського! Вона знову почала дзвонити й гукати Чарлі. Але Марі сказала, що вони з Саллі дуже засиділись, їм уже треба йти. Саллі кивнула подрузі, і вони підвелися, думаючи кожна про себе, що, здається, хильнули зайвого і не зовсім твердо тримаються на ногах.
— Як? Ви вже хочете йти? — запротестувала Лілі. — Незабаром прийде Поль — ви повинні пообідати з нами.
Марі подякувала Лілі й просила вибачити їй та місіс Гауг: вони чудово провели час,
