Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей

Зараз кинеться. У-у-ух!..

Як тільки бик скочив уперед, Мануель відсторонився й підняв мулету, так що вона пройшла над рогами і ковзнула по широкому бичачому хребту від голови до хвоста. Бик ударив рогами в порожнечу. Мануель і не зворухнувся.

Промчавши далі, бик, наче кіт, що обминає ріг будинку, повернув назад і став проти Мануеля.

Тепер він знову рвався до бою. Важка неповороткість зникла. Мануель помітив свіжу кров, що блищала на його чорній лопатці й стікала вниз по нозі. Приспустивши мулету додолу в лівій руці і відхилившись ліворуч, він гукнув бика. Ноги в бика напружились, очі не відривалися від мулети. «Зараз кинеться», — подумав Мануель. Ух!..

Уникаючи удару, він хитнувся вбік і пропустив бика під мулетою; ноги його не зрушили з місця, а шпага виписала круту дугу, сяйнувши проти світла.

Після пасе натураль бик знову приготувався до нападу, і Мануель підняв мулету на пасе де печо. Він міцно вперся ногами в пісок, і бик проскочив під мулетою біля самих його грудей. Мануель відхилив голову, щоб її не зачепили брязкучі держалка бандерилій. Гаряче чорне тіло бика на мить торкнулося його грудей.

«Хай йому чорт, надто близько», — подумав Мануель.

Суріто, нахилившись над бар'єром, щось швидко сказав циганові, і той з плащем у руці побіг до Мануеля. Суріто насунув капелюх на очі й став дивитися на арену, туди, де був Мануель.

Мануель знову стояв обличчям до бика, приспустивши мулету ліворуч від себе. Бик нахилив голову і стежив за мулетою.

— Якби ці штуки робив Бельмонте, вони б тут усі показилися, — сказав помічник Ретани.

Суріто промовчав. Він не зводив очей з Мануеля, що стояв посеред арени.

— Звідки хазяїн викопав цього дивака? — спитав помічник Ретани.

— З лікарні,— відповів Суріто.

— Отам-таки й знову буде, і то скоро, — сказав помічник Ретани.

Суріто обернувся до нього.

— Постукай, — звелів він, показуючи на бар'єр.

— Та я ж просто пожартував, — сказав помічник Ретани.

— Постукай по дереву.

Помічник Ретани нахилився і тричі стукнув по бар'єру.

— А тепер дивися, — сказав Суріто.

Посеред арени, під дуговими лампами, Мануель став на одне коліно проти бика і обома руками підняв мулету; бик, задерши хвоста, кинувся на нього.

Мануель ухилився від рогів, а коли бик кинувся знову, він крутнув мулету півколом, так що той упав на передні ноги.

— Та він же добрячий матадор, — сказав помічник Ретани.

— Ні,— озвався Суріто.

Мануель устав і з мулетою в лівій руці, а шпагою — в правій уклонився на оплески з темних рядів.

Бик важко підвівся і чекав, низько понуривши голову.

Суріто щось сказав ще двом юнакам з квадрильї, і ті вибігли на арену й стали позаду Мануеля, тримаючи в руках плащі. Тепер за ним стояли четверо. Ернандес був коло нього весь час, відколи він уперше вийшов з мулетою. Фуентес, високий, спокійний, держав плащ біля грудей, незворушно дивлячись на все. А оце підійшли ще двоє. Ернандес показав їм стати по одному з кожного боку. Мануель стояв сам обличчям до бика.

Мануель махнув рукою до юнаків з плащами, щоб відійшли. Обережно відступаючи, ті побачили, що обличчя його бліде і зрошене потом.

Невже вони не знають, що треба триматися далі? Чого лізуть бикові перед очі зі своїми плащами, коли його вже загнано і зупинено на місці? Без того доволі мороки.

Бик стояв, розкарячивши ноги, і дивився на мулету. Мануель згортав мулету в лівій руці. Бик не зводив з неї очей. Його тіло важко обвисло. Голова похилена, але не так уже й низько.

Мануель посварився на нього мулетою. Бик не ворухнувся. Тільки стежив за ним очима.

«Важкий, мов свинець, — подумав Мануель. — Ноги рівні. Стоїть як слід. Можна кінчати».

Він думав фаховими термінами матадора. Іноді він не міг знайти відповідного слова, і тоді думка уривалась. Його чуття і навички діяли автоматично, а думка працювала повільно й потребувала слів. Він знав про биків усе. Йому не треба було думати про них. Він просто робив те, що належало робити. Його очі бачили, що діється довкола, а тіло виконувало потрібні рухи без участі думки. Якби він думав про те все, то загинув би.

От і тепер, стоячи сам на сам з биком, він осягав чуттям багато чого водночас. Онде роги — один розщеплений, другий рівний і гострий… Треба стати коло лівого рога, приспустити мулету, щоб бик подався за нею, а тоді ступнути вперед і, перехилившись над рогами, коротко і прямо ввігнати лезо шпаги в невеличке, завбільшки з п'ятипесетову монету, місце на зашийку, просто між гострі виступи лопаток. А тоді швидко відскочити з-перед рогів. Він знав, що має все те зробити, але в думці було тільки два слова: «Corto y derecho» — «коротко і прямо».

«Коротко і прямо», — думав він, згортаючи мулету. «Коротко і прямо» — висмикнув із мулети шпагу, став коло розщепленого лівого рога, спустив мулету вбік через усе тіло, аж поки його права рука із шпагою на рівні очей утворила хрест, а тоді звівся навшпиньки й націлив спрямоване донизу лезо бикові на карк.

«Коротко і прямо» — він ступнув до бика.

Удар — і він відчув, що злітає в повітря. Саме тієї миті він натис на шпагу, і вона випорснула в нього з руки. Він упав на пісок, і бик посунув до нього. Лежачи горілиць, Мануель відштовхував від себе ногами його морду. Він штурхав і штурхав, а бик не відступався, але, збуджений до нестями, ніяк не міг його поцілити й безладно тицяв головою, встромляючи роги в пісок. Молотячи ногами так, наче жонглював м'ячем, Мануель не давав бикові ударити навпростець.

Ззаду на Мануеля повіяло вітерцем від плащів, якими відманювали бика, і бик подався геть, з розгону перескочивши через Мануеля. На мить він заступив собою світло. Але ногою не зачепив.

Мануель підвівся й підібрав мулету. Фуентес подав йому шпагу. Вона зігнулася від удару бикові в лопатку. Мануель виправив її на коліні й бігцем пустився до бика, що стояв тепер біля одного з мертвих коней. Він біг, і роздерта під пахвами куртка плескала йому по боці.

— Забери його звідти! — гукнув він циганові.

Тим часом бик почув дух крові од мертвого коня і встромив роги в рядно. Він кинувся на Фуентесів плащ; рядно, зачепившись за розколений ріг, повисло в нього на голові, і глядачі засміялися. Бик стояв посеред арени й мотав головою, силкуючись позбутися рядна. Ернандес, підбігши ззаду, вхопився за край рядна і спритно