Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей

Циган знов ішов назустріч бикові — ішов сміливо, пружно ступаючи з п'яти на носок, мов по паркету танцювальної зали, і червоні держалка бандерилій здригалися в такт його крокам. Бик, що стояв тепер не так напружено, стежив за ним, наміряючись кинутися, але вичікував, коли він підступить ближче, щоб ударити напевне і ввігнати в нього роги.

Коли Фуентес підійшов зовсім близько, бик метнувся до нього. Фуентес відбіг на чверть кола, пустивши бика повз себе, а тільки-но той повернув назад — спинився, вискочив йому навперейми і, звівшись навшпиньки й випроставши руки, встромив бандерильї просто у випнутий клубок м'язів на бичачій шиї, спритно ухилившись від рогів.

Натовп вибухнув схвальним, ревом.

— Цей хлопчина не довго виступатиме вечорами, — мовив помічник Ретани до Суріто.

— Молодець, — сказав Суріто.

— Онде, дивіться.

Вони дивилися далі.

Фуентес стояв, прихилившись спиною до бар'єра. Позад нього, за бар'єром, двоє юнаків із квадрильї тримали плащі напоготові, щоб, хляскаючи ними об огорожу, відвернути бика вбік.

Бик, висолопивши язика і надимаючи боки, стежив за циганом. Був певен, що тепер уже той не втече. Он як притиснувся до червоних дощок. Досить лише кинутись… Бик не спускав його з ока.

Циган подався назад і відсмикнув руки з бандерильями, націленими на бика. Він гукнув бика, тупнув на нього ногою. Та бик остерігався. Він хотів ударити напевне. Годі з нього тичок у карк.

Фуентес підступив ближче до бика. Відхилився назад. Ще раз гукнув його. Хтось із публіки застережливо скрикнув.

— Надто близько, бісів син, — мовив Суріто.

— Ви дивіться, — сказав помічник Ретанй.

Відхилившись назад, Фуентес дражнив бика бандерильями і раптом високо підскочив. Ту ж мить бик задер хвоста й кинувся на нього. Фуентес легко спустився на носки, звів перед собою руки, вигнувся всім тілом і, спритно ухилившись від правого рога, тикнув палички прямовисно вниз.

Бик з розгону вдарив рогами у бар'єр — туди, де хляскали по дошках плащі, відвертаючи його увагу від людини.

Циган уже біг уздовж бар'єра, наближаючись до Мануеля і вклоняючись на оплески глядачів. Куртка на ньому була роздерта — бик таки зачепив її кінчиком рога. І потішений циган показував ту дірку глядачам. Так він оббіг круг усієї арени. Суріто бачив, як циган пробіг повз нього, усміхаючись, показуючи на свою куртку. І собі усміхнувся.

Останні дві бандерильї застромив хтось інший. Ніхто цього навіть не помітив.

Помічник Ретани напнув на прут червону сукнину мулети, згорнув її і через бар'єр подав Мануелеві. Потім нахилився до шкіряного футляра з шпагами, вийняв одну шпагу і, тримаючи її за піхви, також простяг Мануелеві. Мануель узявся за червоне руків'я, висмикнув лезо, і шкіряні піхви звисли донизу.

Він подивився на Суріто. Той побачив, що Мануелеве обличчя зрошене потом.

— Тепер він твій, хлопче, — сказав Суріто.

Мануель кивнув головою.

— Він добряче охляв, — сказав Суріто.

— Саме те, що вам треба, — докинув і помічник Ретани.

Мануель знову кивнув.

Десь угорі, під самим дахом, сурмач сповістив про початок останнього заходу, і Мануель рушив через арену туди, де у високій темній ложі мав сидіти президент.

У першому ряду запасний репортер «Ель Еральдо» надовго припав до пляшки з теплим шампанським. Він вирішив, що не варто гаяти час на детальний звіт, — можна буде написати й у редакції. Справді-бо, чи така вже це велика важниця? Усього-на-всього вечірня корида. Як чого й не побачить, то прочитає в ранкових газетах… Він знову приклався до пляціки.

О дванадцятій на нього чекатимуть у «Максима». Та й які це, зрештою, матадори? Хлопчиська й ледацюги. Збіговисько ледацюг… Він сховав записник у кишеню і подивився на Мануеля, що стояв сам-один край арени, вітально піднісши капелюх у напрямі ложі, якої не було видно високо в темних рядах. Серед арени стовбичив бик, утупивши просто себе невидющі очі.

— Присвячую цього бика вам, пане президент, та мадрідській публіці, найвибагливішій і найвеликодушнішій у світі,— промовляв Мануель. То була традиційна формула. Він виголосив її усю. Як на вечірню кориду, міг би трохи й скоротити.

Він уклонився до темряви, випростався, кинув капелюх через плече і, узявши в ліву руку мулету, а в праву — шпагу, рушив до бика.

Мануель наближався до бика. Бик дивився на нього пильно, сторожко. Мануель бачив, як з-під лівої лопатки бика звисають бандерильї, а на боці, як і раніше, вилискує кров від ударів списа Суріто. Бачив він і те, як бик стоїть на ногах. Простуючи вперед з мулетою в лівій руці та шпагою в правій, він не зводив очей з ніг бика. Бик не міг напасти, не зіставивши ніг Докупи. А він стояв на них рівно, без напруги.

Мануель підступав до бика, не зводячи очей з його ніг. Усе гаразд. Він упорається з ним. Треба тільки змусити бика похилити голову, щоб всадити шпагу за рогами і вбити його. Він не думав тепер ні про шпагу, ні про те, як убиватиме бика. Думав про найближчу мить. Але й те, що він мав робити далі, усе ж гнітило його. Наближаючись до бика і стежачи за його ногами, він бачив то його очі, то вогку морду, то широко розставлені, вигнуті наперед роги. Очі в бика були облямовані світлими кільцями. Ті очі стежили за Мануелем. Бик відчував, що має нарешті запопасти цього чоловічка з білим обличчям.

Мануель спокійно стояв перед ним і розправляв шпагою мулету, потім застромив лезо в червону сукнину, і шпага, яку він узяв тепер у ліву руку, розіпнула її, наче клівер на вітрильнику. Водночас погляд його привернули кінчики рогів бика. Один трохи розщепився від удару в бар'єр, другий був гострий, мов колючка на дикобразі. Розгортаючи мулету, Мануель побачив, що білий при основі ріг почервонів від крові. Усе це він побачив, не спускаючи з ока ніг бика. Бик пильно дивився на Мануеля.

«Не хоче нападати, — подумав Мануель. — Береже силу. Треба не дати йому спокою і примусити похилити голову. Неодмінно щоб похилив голову. Суріто вже раз пригнув його додолу, та він прочумався. Ось я зрушу його з місця, знову потече кров, і він швидко охляне».

Виставивши розіпнуту шпагою мулету, він гукнув бика.

Бик дивився на нього.

Мануель з викликом подався назад і труснув широко розгорнутою сукниною.

Бик побачив мулету. У світлі дугових ламп вона сяяла пурпуром.