Лабіринт духів - Карлос Руїс Сафон

– Слухай, начальнику, будь ласкавий, завези нас до Равалю й висади біля дверей «Кан Льюїса».

Сама згадка про його улюблений і найкращий в усьому відомому Всесвіті ресторан, а крім того, ще й духовний прихисток у миті тривоги, збадьорила Ферміна, в якого після спілкування з працівниками правоохоронних органів, ладних вибити йому мозок, завжди прокидався вовчий апетит. Чипріано з’їхав на Вальвідрерське шосе й повіз їх назад до Барселони, що чекала, розпростершись біля підніжжя пагорба. Доки вони посувалися згір’ям до району Саррія, Фермін потайки вивчав потилицю персонажа, який сидів попереду на місці пасажира і якого Алісія використовувала як охоронця і постачальника грубої сили. Від нього відгонило поліціянтом, і то не рядовим. Варґас, мабуть, відчув колючий Фермінів погляд, тому що обернувся до нього з одним із тих виразів на обличчі, від яких недобре робиться тим бідолахам, яким судилося закінчити свої дні в буцегарні. Варґасові ж цей чоловічок, що його Алісія називала Ферміном, здавався крутієм, який наче зійшов зі сторінок оповідок про походеньки Ласарільйо з Тормеса [109].

– Ви не дивіться, що я такий хирлявий на вигляд, – попередив Фермін. – Усе, що бачите, – це м’язи та інстинкт бійця. Вважайте мене ніндзею в цивільному.

Варґас гадав, що за час своєї роботи в поліції бачив уже все, але тут Господь Бог вирішив його здивувати.

– Фермін, так?

– А хто питає?

– Звіть мене Варґасом.

– Лейтенант?

– Капітан.

– Сподіваюся, ваше добродійство не має заперечень релігійного характеру проти того, щоб посмакувати наїдками каталонської кухні?

– Жодних заперечень. По правді сказати, я неабияк зголоднів. Там смачно готують, у цьому «Кан Льюїсі»?

– Божественно, – відказав Фермін. – На їхню вечерю я не проміняв би навіть стегенця Рити Гейворт [110] в ажурній панчішці.

Варґас усміхнувся.

– Ці двоє вже заприятелювали, – зауважила Алісія. – Ніщо так не поєднує чоловіків, як веління шлунка й прутня.

– Не зважайте на Алісію, Ферміне. Вона ніколи не їсть, принаймні твердих харчів, і живиться, висотуючи душі своїх необачних жертв.

Фермін мимоволі обмінявся з Варґасом змовницькою посмішкою.

– Ти чув, Даніелю? – запитав товариша. – Підтверджено Головним управлінням поліції в особі його капітанства.

Алісія обернулася й помітила, що Даніель скоса позирає на неї.

– Не слухай дурного, – сказала вона.

– Не бійся, не думаю, що після того, як ти йому затуманила голову, він ще здатен сприймати хоч якусь інформацію, – відзначив Фермін.

– Чому б вам усім не замовкнути, щоб ми спокійно доїхали? – запропонував Даніель.

– Це гормони, – наче виправдовуючи товариша, сказав Фермін. – Хлопчина досі росте.

Всі поринули в мовчанку, і лише радіо продовжувало свою епічну розповідь про чемпіонат Іспанії з футболу. Так вони й прибули до дверей ресторану «Кан Льюїс».

14

Фермін вискочив із таксі, наче виголодніла жертва кораблетрощі, що дісталася берега після того, як не один тиждень провела у відкритому морі, чіпляючись за уламок щогли. Власник «Кан Льюїса», Фермінів давній приятель, обійняв його й тепло привітався з Даніелем. Помітивши Алісію і Варґаса, він блимнув на них з-під лоба, однак Фермін прошепотів йому щось на вухо й махнув рукою, запрошуючи всіх проходити всередину.

– Сьогодні саме розмовляли про тебе з професором Альбуркерке, що зайшов був на обід, і гадали собі, які то нові авантюри тепер турбують тебе.

– Нічого особливого, дрібні сімейні інтриги. Я вже не той, що колись, – відказав Фермін.

– Якщо бажаєте, я приготую для вас столик у глибині зали, там вам ніхто не буде заважати…

Вони зайняли столик у кутку, Варґас за звичкою сів так, щоб бачити вхід.

– Що бажаєте? – запитав ресторатор.

– Здивуй нас, мій друже. Я хоч і повечеряв, але після того довелося стільки пережити, що не відмовлюся ще під’їсти. І капітан ось сидить голодний, наче з в’язниці. А мóлоді принесіть по мінералці, та й буде з них. Може, додасть їм трохи енергії, – сказав Фермін.

– Мені келих білого вина, будь ласка, – попросила Алісія.

– У нас є пречудове «Панадес».

Дівчина кивнула.

– Я вам подам тоді легку вечерю, а якщо матимете охоту на ще щось, я до ваших послуг.

– Пропозицію схвалено одноголосно, – заявив Фермін.

Ресторатор поніс замовлення до кухні, і за столиком запанувала тягуча мовчанка.

– Почнеш, Алісіє? – запропонував Фермін.

– Те, що я вам розповім, повинно лишитися між нами, – попередила вона.

Даніель і Фермін пильно поглянули на неї.

– Ви мусите дати мені слово, – наполягла Алісія.

– Слово дається тому, хто його тримає, – мовив Фермін. – А ти, за всієї поваги, досі ще не надала нам доказів, що так воно є в твоєму випадку.

– І все ж вам доведеться довіритися мені.

Фермін глянув на Варґаса. Поліціянт лише стенув плечима.

– На мене не дивіться, – заявив він. – Мені вона казала те саме кілька днів тому, і ось до чого це призвело.

Невдовзі з’явився офіціант із тацею і поставив на стіл тарілки зі стравами й кількома скибками хліба. Фермін і Варґас без зайвих церемоній накинулися на свої порції, тимчасом як Алісія спокійно смакувала біле вино, тримаючи поміж пальцями цигарку. Даніель сидів, утупивши погляд у стіл.

– Ну як вам наїдок? – запитав Фермін.

– Дивовижний, – запевнив його Варґас. – Такий наїдок може пробудити до життя навіть мертвого.

– Покуштуйте, пане капітане, це фрікандó [111], якому ви співатимете славень, коли будете виходити звідси.

Даніель спостерігав за цими двома дивними, такими неподібними між собою, чоловіками, що поглинали все принесене їм із жадібністю левів на полюванні.

– Скільки разів ти можеш вечеряти, Ферміне?

– Стільки, скільки трапиться нагода, – відказав той. – Молодим, що не застали війну в перших рядах, цього не зрозуміти. Правда, пане капітане?

Варґас кивнув, обсмоктуючи пальці. Алісія, що споглядала це дійство з утомленим виразом людини, яка чекає, доки злива нарешті вщухне, жестом попросила офіціанта принести ще один келих вина.

– Ти ж нічого не їси, тобі це не вдарить у голову? – запитав Фермін, підчищаючи тарілку скибкою хліба.

– Мені байдуже, – відказала Алісія. – Аби тільки голова лишалася на місці.

Нарешті принесли каву й цілу батарею чарок з наливками. Фермін і Варґас, наситившись, вдоволено відкинулися на своїх стільцях, Алісія ж погасила цигарку в попільничці.

– Не знаю, як ви, а я сама увага, – сказав Фермін.

Алісія нахилилася вперед і, стишивши голос, промовила:

– Гадаю, ви мусите знати, хто такий міністр Маурісіо Вальс.

– Ось тепер мій друг Даніель – сама увага, – недобре посміхаючись, зазначив