Авантюра XL - Артем Чапай
але багато спілкуватися ми все ж не могли себе змусити,
і, мушу зізнатися, ми з Сімоном
позаочі таки злісно пародіювали її песимістичні ремарки.
вона siempre se queja[27], як скаже потім божевільний Рікі.
хм, стьоб із Момо став окремим видом інсайдерських жартів.
* * *
а тим часом залишатись у Сімонової подруги ми не могли,
бо і квартирка малесенька, і власники забороняють.
але й це не біда!
якимсь дивом (і так сємь раз) уже був інший варіант.
і знову Сімон!
на тій же г’юстонській вечірці,
де я зустрів свою техаську кохану,
він познайомився з кількома альтернативниками,
а ті дали контакти компаньєри (подруги) в Мехіко.
ми всі троє зустрілись із компаньєрою в УНАМі[28]
на якомусь протестному концерті.
симпатична дівчина нашого віку.
вона вписала нас на кілька днів.
а потім, знову без моєї участі
(як і раніше, коли обговорювали купівлю нової машини),
дівчина та її співмешканці домовились із Момо й Сімоном,
що ми можемо залишитися на місяць,
до виборів президента Мексики,
не вносячи квартплату, але розділивши на кількість людей
рахунки за воду, світло, телефон та інтернет.
насправді, дуже люб’язно з їхнього боку.
це був двоповерховий будинок із відкритим дахом,
і ми з Сімоном спали у спальниках на тому даху,
на свіжому повітрі, а Момо, скаржачись на нічний холод, —
у коридорі.
з даху було видно гори…
я пішов блукати містом.
мені подобалися яскраві кольори:
розписані червоним, жовтим, зеленим, синім, білим стіни,
безліч графіті,
подобалася музика, яка лунала звідусіль —
ця суміш сміху та плачу і сміху над своїм плачем, —
подобався університет, а особливо — факультет філософії.
через кілька днів я ходив на відкриті конференції
та майже розумів іспанську,
бо ж філософська лексика та сама.
подобалося, що багато зелені,
а в ній цілується безліч юних парочок.
подобалися місцеві цигарки, таксі-«жуки»
(в яких я не їздив),
ЇЖА!!! (м-м-мням-м-м) і той факт, що її продають на кожному розі.
а головне, подобалися люди.
через кілька днів я зрозумів: вляпався.
(зі щоденника)
12 червня 2006
Я закоханий у Мексику. Estoy enamorado de Mexico.
Кольори, музика, їжа, танці, люди, жвавість, барвистість і розмаїття.
Простий, але офігенний рецепт напою — дивно, шо я не пробував такого раніше. Край склянки щедро вкривають сіллю, на дно вичавлюють сік половини лайма, а потім заливають світлим пивом. Пиво з лаймом плюс сіль на губах — це просто капець.
п.с. Чорт, у мене, здається, починаються проблеми зі словниковим запасом української. Треба було хоч «Кобзаря» маленького із собою взяти.
в УНАМі вирувала політична активність.
звісно, опозиційна.
а як приємно було в Мехіко почути
майже рідну музику — Бреґовича!
джінджі-ринджі бубамара цикліє, жужіє…
здається, в УНАМі ми й почули про черговий марш
Іншої Кампанії (проти виборчої, у якій «усі однакові») —
за участі, зокрема, сапатистів.
і, звісно, не могли не піти.
ги, я ж оце спершу суто через сапатистів
так хотів саме до Мексики,
думав, доведеться по Лакандонській сельві шукати
їхні селища. а їхнього міфічного речника, авжеж, і не побачу.
а тут не минуло й тижня в Мехіко —
тиць-тидиць: субкоманданте Маркос
(за версією супротивників, — субкомедіанте).
відчуття — типу «я Лєніна відєл».
Маркос, у масці та з люлькою, як і годиться, —
просто на центральній площі столиці.
власне, цього разу «субкомедіанте»,
та й решті, було не до жартів.
марш відбувався тому, що після місяця в комі
помер студент УНАМу Алексіс Бенумеа,
поранений під час сутичок із поліцією в Атенко.
ситуація, що повторюється раз у раз чи не скрізь:
забудовники, укупі з централізованою владою,
забирають землю; місцеві мешканці —
яких, звісно, якщо хто й питав, то не слухав, —
намагаються чинити опір. знайомо, ге?
версія влади була трохи інша.
а історія ж ніфіга не розсудить!
бо історію пишуть переможці.
приказка приказку в лоба б’є.
за офіційною інфою того часу,
сутичку спровокувало те,
що кількох продавців квітів
не пустили на їхні звичайні торгові точки. і все.
ага. і тільки через це кількасот людей ідуть із мачете
проти кількох тисяч броньованих копів.
і дюжина вбитих.
це ж як треба любити квіти!
6
почав читати історію Мексики, щоб хоч трохи розуміти сучасність.
пізніше — антропологічні й етнографічні дослідження,
щоб хоч трохи розуміти ментальність.
(Deep Mexico, Silent Mexico — чудова книжка,
написана англійською мексиканцем Claudio Lomnitz).
сходив до будинку Фріди Кало та Дієґо Рівери,
зазневажав художницю за передсмертний портрет Сталіна.
виникло враження такої собі душевно хворобливої
турботи про пролетаріат із мансіона
в найбагатшому кварталі Мехіко.
сходив і до фортеці, де вбили Троцького.
може, я б його й поважав, якби не пам’ятав,
як вони вкупі з Леніним після перемоги над білими
обернулися проти колишнього союзника — Махна.
хоч і розумію, проте ненавиджу макіавеллізм.
одного вечора була фієста, і наша господиня
вчила мене танцювати сальсу.
— саме так, саме так! — постійно примовляла вона,
хоча сам я чудово усвідомлював,
наскільки незграбно танцюю.
дивився заздрісно на мексиканців і розумів,
що так, як вони, я не навчуся ніколи.
вона сказала, що сьогодні вночі буде дуже холодно
і що я можу піти спати не на дах, а в її кімнату.
оскільки я не пив, пішов нагору раніше.
вона піднялася за якийсь час, запитала,
чи мене не турбує, що ми спатимемо в одному ліжку.
— та ні, ти що, аж ніяк… — але ми обоє почувалися ніяково.
я таки поцілував і роздягнув її,
але так і не розумів, хочу я її чи ні.
мені спершу не сподобався незвично гострий запах її тіла.
кілька днів тому її хлопець, із яким я познайомився,
поїхав із Мехіко. він і вона були дуже різні:
він спрямований на заробляння грошей та кар’єру,
вона почувалася в рабстві, працюючи на квартплату
(і пізніше теж поїхала тинятися світами).
словом, у них не клеїлось — а проте.
ми намагалися спілкуватися в ліжку,
але я міг лише кілька фраз зв’язати іспанською,
а вона десь так само знала англійську,
але що гірше — ми не розуміли відповідей одне одного.
у мене як почав уставати, так і впав,
я сказав, що мені треба в туалет, і там подумав,
чи таки варто спробувати ще раз,
побоявся провалу, повернувся і сказав:
— я не впевнений, що хочу стосунків.
— я теж, — аж надто похапцем погодилася вона.
ми обійнялись і голі просто заснули.
я ще день чи два подумав — не знаю, головою чи ні.
ми знову сиділи в компанії, я знову не пив,
але мені подобалось її темненьке, правильної форми обличчя,
смаглява шкіра, лискучо-чорне волосся і блиск в очах.
я тихо запитав, чи можу спати в неї. вона
підвела погляд і тихо відповіла: «так». —
я піднявся до її кімнати, заліз до її ліжка,
геть роздягся, не дочекався й заснув.
прокинувся від того, що вона терлася внутрішньою частиною голого стегна об мої стегна, й одразу поцілував її в губи. ще не прокинувшись, уже потонув у поцілунку, опустив руку — дівчина теж була гола, зовсім гола й гаряча, вся гаряча, все тіло, гладенька шкіра. вона була дивом, вона активно віддавалася, притискала мене, прогиналася, підставлялася. обіймала мене за спину й за зад і тиснула п’яточками за стегна до себе, глибше, всередину себе. вона ставала на коліна, нахилялась, аж втискалась обличчям у простирадло і, розкинувши руки, обіймала ліжко, як Земну кулю. вона мовою тіла просила мене спуститись, і я куштував її, а кінчивши, вона, так і лежачи на спині, поки я цілував її в губи, звела докупи коліна, взяла мене за стегна й легенько, але наполегливо підштовхувала над собою, спонукаючи, щоб я ніжно брав її в ротик, і я долонею підтримував її за потилицю.
* *
